2. Форма внутрішнього державного кредиту

До основних форм державного кредиту відносяться:

1. Державні позики, які одержують на підставі кредитних угод.

2. Позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії і розміщення державних боргових цінних паперів.

3. Держані гарантії, що надаються урядом підприємствам та установам з метою залучення останніми кредитних ресурсів.

4. Вклади громадян в ощадні банки країни.

5. Інші форми.

Проте, основною формою державного кредиту є державні позики, які забезпечуються випуском цінних паперів у двох видах - облігацій та казначейських зобовязань.

Цінні папери уряду України почали випускатись відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23 серпня 1994 року. А починаючи з 10 березня 1995 року вперше в історії України відбулись торги з розміщення облігацій державної внутрішньої позики (ОВДП).

Первинне розміщення ОВДП провадиться в Україні з терміном обігу 3, 6 та 9 місяців, хоча за світовими стандартами державними облігаціями вважаються цінні папери зі строком обігу понад 5 років.

Надмірне збільшення обсягів використання державних облігацій неоднозначно впливає на економічні процеси. По-перше, призводить до вилучення з ринку валових заощаджень фізичних осіб та прибутків юридичних осіб і, як наслідок, -- до скорочення джерел фінансування потреб інвестиційного циклу. Проблема ж відновлення інвестиційного процесу в Україні для подолання економічної кризи й подальшого економічного зростання залишається найактуальнішою.

По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи, яка і без цього розбалансована. Державні цінні папери стають основним сегментом грошового ринку, який формує кругообіг значного обсягу високодоходного і частково спекулятивного капіталу, не залишаючи можливостей для спрямування його в менш прибуткові, але вкрай необхідні для функціонування економіки України сфери.

Крім того, використання державних цінних паперів як інструменту грошового ринку за умов кризи економіки та фінансової системи має суперечливий вплив на бюджет. Адже вивільнення грошової маси юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності зобовязань держави, що в свою чергу підвищує витрати бюджету і збільшує суму дефіциту.

Державні позики прийнято класифікувати за певними ознаками

За правовим оформленням розрізняють:

- державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

- державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються на:

- внутрішні (облігації, казначейські зобовязання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;

- зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:

- державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього обєкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобовязань розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньострокові (від одного до пяти років) і довгострокові позики (понад пять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

- відсоткові, коли виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників.

- безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

- виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

- ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

- неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За формою випуску державних позик розрізняють готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються на: ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними доходами) і беззаставні (не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).

У практиці країн з ринковою економікою оформлення внутрішніх державних позик здійснюється двома видами цінних паперів -- облігаціями і казначейськими зобовязаннями. Ці боргові цінні папери, символізують боргове зобовязання держави, з одного боку а з іншого -- засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку, а також дають право власникам на отримання доходу.

Фідуціарні позики -- позики, що випускаються одними субєктами (переважно іноземними комерційними банками), а відповідальність за них несе інший субєкт (Україна в особі Міністерства фінансів).