1.1 Стан розвитку економіки України

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обґрунтована інвестиційно-інноваційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснення раціональних і ефективних заходів для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворювальних процесів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Водночас створюється і найбільш сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.

Ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури, формування сучасного і майбутнього конкурентоспроможного середовища неможливі без відповідних капіталовкладень, розробки й здійснення науково обґрунтованих програм та конкретних проектів трансформацій, їх моделювання за оціночним критерієм приросту реального ефекту - збільшення ВВП і НД у розрахунку на душу населення.

Можна з упевненістю стверджувати, що ніколи ще питання залучення іноземних інвестицій в Україну та ефективного їх використання не набувало такої актуальності, як сьогодні, в умовах розвитку інвестиційної діяльності в країні. Залучити іноземний капітал у матеріальне виробництво значно вигідніше, ніж отримувати кредити. Приплив іноземних інвестицій є життєво важливим і для досягнення середньо-термінових цілей виходу із суспільно-економічної кризи, подолання падіння національного виробництва та погіршення якості життя українського населення.

Без надійних капіталовкладень, гарантованих, перш за все, доходами від оновлених і новостворених виробництв, тобто від тих же відтворювальних процесів, неможливо забезпечувати створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство.

Інвестиційна та іноваційна діяльність була, є і завжди буде вирішальним чинником усієї економічної політики держави. Без неї не вдасться швидко подолати загальноекономічну кризу і вийти на рубежі сталого економічного зростання, приросту соціального ефекту, збалансованості макроструктури, підвищення оплати праці до рівня стимулювання її високої продуктивності та ринкової платоспроможності, що є могутнім каталізатором загальноекономічного піднесення і прогресивних зрушень.

Як показує досвід господарювання в ринкових умовах, тільки сам ринковий механізм не може автоматично зосередити інвестування на забезпеченні державних інтересів. Доводиться застосовувати методи державного регулювання інвестиційної політики з метою планомірного формування, концентрації та ефективного використання, перш за все, вітчизняних інвестиційних ресурсів, а також відповідного залучення інвестицій іноземних держав. При цьому не слід розраховувати на великі обсяги іноземних інвестицій, бо вони відіграють подвійну роль: з одного боку, сприяють розвитку економіки (приклади - Тайвань, Ізраїль, Південна Корея, Польща, Угорщина) а з іншого - багатьох країн призводять до негативних наслідків (зокрема, збільшення дефіциту платіжного балансу, посилення соціально-економічних диспропорцій та ін.) [8, с. 6].

У стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграють науково обґрунтоване визначення пріоритетних напрямків інвестування, їх відповідність державним інтересам, програмним цілям національного відродження України, швидкого подолання економічної кризи і досягнення стабілізації та зростання народного господарства.

Саме на пріоритетні напрями науково-технічного прогресу слід максимально націлювати інвестиційну діяльність та ресурси.

Треба значно активізувати розробку і застосування новітніх технологій, і насамперед у сферах, визначених як загальнодержавні пріоритети (енергетика, агропродовольчий комплекс, сучасне машинобудування, наука, освіта, охорона здоровя). Для цього слід спрямувати фундаментальну і прикладну науку на розвиток новітніх науково-технологічних комплексів на створення конкурентоспроможних систем і технологій під замовлення споживачів.

В економіці України склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої політичної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, держава наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання. Тому необхідно:

- насамперед у законодавчому порядку розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності, яке має бути основою економічної політики держави, здійснення інвестиційної діяльності на підприємствах і в господарських структурах різноманітних форм власності, на різних рівнях;

- створити Інвестиційний банк реконструкції і розвитку України як координаційний центр діяльності всіх посередників ринку капіталів; він був би державним гарантом іноземних інвестицій, активним учасником визначення державної інвестиційної політики. За участю цього банку можна розширити підтримку державою підприємств шляхом виділення їм інвестицій за рахунок централізованих (бюджетних) коштів;

- залучати до активної інвестиційної діяльності субєктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних нагромаджень, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, у тому числі і тіньові його форми;

- направляти інвестиційні ресурси на виконання, в першу чергу, пріоритетних загальнодержавних і регіональних програм, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв;

- ширше впроваджувати в практику індикативне планування, яке має включати макроекономічні показники щодо розвитку галузей народного господарства і регіонів країни, її фінансового і валютного ринків, формування і використання науково-технічного, виробничого і трудового потенціалів, зовнішньоекономічних відносин, нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, дисконтних ставок НБУ та процентної політики кредитних банків;

- поліпшити формування амортизаційного фонду як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень, що здійснюються підприємствами за рахунок їх власних коштів. Суворо виконувати вимогу щодо використання амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням. А це дасть можливість збільшити розміри капіталовкладень; [7, c. 9]

- активізувати діяльність спеціальних економічних зон (СЕЗ) як територій пріоритетного розвитку, створених з метою вироблення і практичної перевірки в регіонах організаційного механізму інвестування економічних реформ під керівництвом і контролем державних владних структур. Насамперед слід внести відповідні зміни і доповнення у закони про створення СЕЗ, щоб підняти нижню межу вартості інвестиційних проектів, яка визначає право інвестора на пільги (сьогодні це 1 млн. дол.). Саме це положення закону не дає змоги інвесторам брати участь у діяльності підприємств малого і середнього бізнесу;

- ширше залучати і раціонально використовувати у розвитку різних галузей народного господарства іноземні інвестиції. Для цього слід на державному рівні створити механізм страхування цих інвестицій.

Таким чином, в економіці України склалася досить непроста ситуація. Держава, що внаслідок економіко-політичної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування, тепер прагне відродити й активізувати економіку за допомогою залучення іноземних інвестицій.

1.2 Перешкоди для залучення іноземних інвестицій в економіку України

Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної торгівлі, вільний рух капіталів між країнами, без урахування комплексу цих тенденцій неможливо зрозуміти природу іноземного інвестування.

Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі ведеться досить довго.

Так вітчизняний економіст О. Лавров своє ставлення до іноземних інвестицій сформулював так: “... До будь-якої іноземної допомоги необхідно ставитися досить обережно. Найкраще діяти за принципом: хочеш бути незалежним і багатим - працюй у своїй країні, реформуй свою економіку, створюй багатства для себе і експортуй їх за кордон. Хочеш бути злиденним і залежним - отримуй іноземну допомогу” [88,с.4].

Такий висновок автор робить на основі досвіду країн, що розвиваються, і з урахуванням останніх подій у Східній Європі. Він чітко окреслює ті негативні явища, які несе у собі імпорт іноземних інвестицій, зокрема:

1) іноземний капітал мобілізує внутрішні ресурси (матеріальні та інтелектуальні) для своїх потреб. При цьому виникає дискримінація місцевого господарського сектору, оскільки законодавство країни ставить іноземний капітал у вигідніші правові умови, ніж свій власний. Фірми часто використовують прямі інвестиції як засіб ухилення від податків, особливо якщо податкове законодавство країни - отримувача інвестицій сприяє цьому;

2) технології, які надаються країнами - інвесторами, як правило, не є передовими та сучасними;

3) у результаті різниці в оплаті праці багато хто із спеціалістів і вчених виїжджає у високорозвинені країни, тобто відбувається відтік інтелектуального потенціалу;

4) іноземні компанії всіма силами намагаються експортувати свою продукцію і заважають аналогічному імпорту конкурентів;

5) часто мають місце випадки підкупу місцевої влади іноземним капіталом.

Але обєктивний аналіз економічної літератури свідчить про те, що більшість учених є прихильниками залучення іноземних інвестицій.

Перебудова української економіки, трансформація її у ринкову серед інших якісних перетворень включають налагодження зовнішньоекономічних зв`язків та відкритість.

Однією з ознак ринкової трансформації в Україні є іноземні інвестиції, без яких неможлива глибока структурна перебудова національної економіки. Ці інвестиції повинні надходити у вигляді техніки, технологій, ноу-хау, патентів для проведення реконструкції і модернізації базових галузей України та матеріальних коштів; їхнє використання має сприяти забезпеченню потреб національної економіки у необхідній сировині та продукції, а головне - стимулювати розвиток економічно ефективних і конкурентоспроможних експортерів, що дало б змогу Україні вписатися в систему міжнародного поділу праці.

Поки що наша держава дуже слабо вмонтована в систему міжнародного поділу праці, а її довгострокові пріоритети інтеграції не лише недостатньо обґрунтовані, а й практично виключені з реалій господарської політики. Тим часом експорт капіталу посідає особливе місце в сучасних міжнародних відносинах. Шляхи його використання визначаються характером потреб національної економіки у фінансових коштах, інтересами зарубіжних інвесторів, світовою інвестиційною кон`юнктурою тощо.

Особливо слід наголосити, що в сучасних умовах процес міжнародного руху капіталу, який здійснюється у грошовій, товарній, науково-технологічній, інтелектуальній та інших формах, несе в собі досягнення у галузі техніки і технологій, що сприяє реструктуризації економіки на більш високому рівні.

В умовах обмеженості в Україні немає необхідних внутрішніх фінансових ресурсів для розвязання як економічних, так і соціальних проблем. За наявними підрахунками, Україна потребує близько 40 млрд. доларів іноземних інвестицій для своєї економіки. Іноземних інвестицій потребують майже всі галузі економіки, зокрема в промисловості:

металургія - 7 млрд. доларів, хімія та нафтохімія - 3,3 млрд., машинобудування - 5,1 млрд., транспорт - 3,7 млрд. 1,с.16,[106].

Звичайно, зарубіжні інвестиції не самоціль, національна економіка аж ніяк не може орієнтуватися лише на зарубіжні джерела інвестування, які не можуть відігравати ролі головного важеля економічного зростання, але за умови їх обґрунтованого й раціонального використання навіть незначні надходження сприятимуть пожвавленню виробництва, підвищенню його ефективності.

В умовах обмеженості ресурсів іноземний капітал у формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій є одним із джерел фінансування, яке дає можливість покривати тимчасові потреби вітчизняного виробника у фінансах. Найвигідніший спосіб фінансування - це фінансування за допомогою прямих іноземних інвестицій, оскільки у цьому разі держава не повинна здійснювати платежів на обслуговування боргів, тобто пряме іноземне інвестування не призводить до збільшення зовнішньої заборгованості.

Особливо актуальне інвестування базових галузей, які не можуть розвиватися через нестачу власних коштів, але пріоритетні у структурі національної економіки. До таких галузей належать ракетно-космічна, літакобудівна, судно-будівна, інформаційна, біотехнологічна та АПК.

За період 2002-2008 років обсяги іноземних інвестицій в економіку України були дуже незначними. Так, у 2002 році вони становили 3,8% ВВП, у 2003 році - 4%, у 2004 році - 1,28%, у 2005 році - 1,42%, у 2006 році - 1.22%, у 2007 році - 1,25% (табл. 1.1). У цілому в Україні іноземні інвестиції становлять 5,3% загальних капіталовкладень (2007 р.), тоді як, наприклад, у Білорусі цей показник дорівнює 8%, у Киргизстані - 31%, а в Азербайджані - 77% [8, c. 35].

Аналіз обсягів і напрямків використання іноземних інвестицій свідчить, що вони незначні за розмірами й використовуються неефективно.

Таблиця 1.1.Показники надходжень інвестицій в економіку України за 2003-2010 роки [8, c. 35], [46, с.4].

Показники надходжень інвестицій в економіку України за 2007-2010 роки [106]

Світовий досвід переконує, що для макроекономічної стабілізації країн із перехідною економікою та її інтеграції у світову економіку необхідні темпи зростання ВВП не менш, як 5 - 6% на рік. У свою чергу для досягнення цієї мети необхідні інвестиції в економіку на рівні 10 - 12%, а то й 19 - 25% ВВП.

В Україні ВВП поки що дуже незначно зростає, відповідно й іноземні інвестиції становлять лише 1,22-1,28 % ВВП, на 2010 рік прогнозувалося їх збільшення усього на 2,6%. Окрім цього, тяжке економічне становище в базових галузях національної економіки та й у суспільстві в цілому дало б змогу освоювати не більш як 5-6 млрд. доларів інвестицій, але й їх немає.

Загальний обсяг іноземних інвестицій, що фактично надійшли в Україну у 2010 році, становить 6657.6 млн. доларів.

Рівень привабливості економіки України для іноземних інвесторів досить низький і для різних галузей різний. Передусім їх цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з отриманням найбільшого прибутку. З огляду на це найперспективнішими в українській економіці для них є металургійна, хімічна, харчова (особливо переробка сільськогосподарської продукції) галузі, а також транспортування вантажів територією України.

У промисловість вкладено більш ніж половину (52,5%) усіх іноземних інвестицій, а також у харчову, паливну, хімічну, деревообробну та целюлозно-паперову галузі, у чорну та кольорову металургію, промисловість будівельних матеріалів, машинобудування та металообробку. Вкладення іноземного капіталу у внутрішню торгівлю становлять 413,6 млн. доларів, зовнішню торгівлю - 20,5 млн., у фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 202,1 млн., в охорону здоровя, фізичну культуру та соціальне забезпечення - 110,9 млн.,у будівництво - 111,4 млн., транспорт і звязок - 139,2 млн., у сільське господарство - 60,7 млн., лісове господарство 4.6 млн. [106].

За обсягом реально залучених іноземних інвестицій не всі регіони України перебувають в однаковому становищі. Провідне місце серед них утримує м. Київ - 776,6 млн. доларів, далі йдуть Київська область - 253,5 млн Запорізька - 228,5 млн.. Одеська - 183,7 млн. (тут інвесторів приваблює вільна зона), Дніпропетровська - 171 млн., Черкаська - 130,5 млн., Автономна Республіка Крим - 125,6 млн. (тут знаходяться такі прибуткові сфери бізнесу, як туризм і відпочинок), Донецька область - 121,8 млн. (у цьому регіоні зосереджені перспективні для інвестування машинобудівна і металообробна галузі.

Таблиця 1.2.Пріоритетні галузі України для країн-інвесторів [9, c. 36].

Найбільші за обсягом інвестиції вкладені в Україну США - 481,3 млн. доларів (18,4% до загального обсягу), Нідерландами - 258,8 млн. (9,9%), Німеччиною - 216,8 млн. (8,3%), Великобританією - 185,2 млн. (7,1%), Кореєю - 184,2 млн. (7,0%), Кіпром - 160,1 млн. (6,1%), Російською Федерацією - 152,8 млн. (5,8%), Ліхтенштейном - 99,6 млн. (3,8%) [9, c. 37].

Найреальнішим і найефективнішим шляхом для залучення іноземних інвестицій поки що залишається створення спільних підприємств (СП). У 2008 році іноземними партнерами було інвестовано 6815 українських підприємств, із них 4763 - СП. Найбільшу кількість у СП інвестовано: США - 674 із 962 підприємств; Німеччиною - 611 із 861; Росією - 503 із 684; Польщею - 491 із 613; Великобританією - 216 із 363; Угорщиною - 210 із 251 [9, c. 37].

В 2009 році обсяг інвестицій в Україну склав: США - 702,9 млн.дол. (16,8% до загального обсягу), Нідерландами - 367,3 млн.дол.(8,8%),Німеччиною - 265 млн.дол.(6,3%), Великобританією - 242,4 млн.дол. (5,8%), Кореєю - 170,4 млн.дол. (4,1%), Кіпром - 400,3 млн.дол.(9,5%), Російською Федерацією - 292,9 млн.дол.(7%),Лінхенштейном - 187,1 млн.дол. (4,5%)[46, с.1].

В умовах глибокої економічної та фінансової кризи, яка має місце в національній економіці, навіть ці невеликі кошти є вагомими для розвитку підприємств, але для усунення причин цієї кризи вони незначні. Та навіть ці кошти не використані для фінансування вищеназваних пріоритетних галузей, які, до речі, визначені "Програмою діяльності уряду на 1998 рік".

Програма “Україна 2010”, розроблена на виконання розпорядження Президента України від 26.02.1998 року та Кабінету Міністрів України (КМУ) від 21.09.1998 року за учестю спеціалістів міністерств, органів виконавчої влади, відомих вчених тощо, являє собою одну з перших спроб представити багатоаспектну довгострокову програму комплексного вирішення питань соціально - економічних і політичних перетворень у країні, містить інтегральні національні цілі, що визначатимуть стратегічні напрямки політики держави до 2010 року.

Як видно, завдання стратегії економічного зростання визначені дуже конкретно, тому особливого значення набуває питання шляхів їх практичної реалізації. Згідно з положенням Програми "Україна 2010" передбачається формування інвестиційного типу розвитку економіки. Головним завданням здійснення інвестиційної стратегії вважають такі напрямки:

- забезпечення випереджаючого збільшення обсягів інвестування в реальний сектор економіки порівняно з темпами зростання обсягів ВВП;

- відновлення стимулів до нагромадження капіталу;

- активізація інвестиційної діяльності субєктів господарювання;

- підвищення ефективності використання капіталів;

- посилення процесів нагромадження капіталів населенням та їх інвестиційного використання в реальному секторі економіки;

- спрямування ресурсів кредитно-фінансової сфери на здійснення інвестицій у реальний сектор економіки;

- узгодження грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики країни із завданнями інвестиційної стратегії;

- сприяння широкому залученню іноземних інвестицій для проведення структурної перебудови економіки.

Малосприятливий інвестиційний клімат в Україні - головна причина відсутності стратегічних іноземних інвестицій. Він зумовлює вичікувальну позицію стратегічних інвесторів, особливо у плані залучення середнього й великого капіталу. Навіть більше, спостерігається невпевненість у подальшому співробітництві з боку інвесторів, що вже вклали свої кошти в економіку України. У 1995 році з України вилучено 14,9 млн. дол. раніше ввезеного капіталу, в 1996 році - 55,4 млн. дол., в 1997 році - 133,8 млн. дол., в 2006 році - 156,743 млн. дол., а в 2009 році - 98.7 млн. дол.

Іноземні інвестиції використовуються нераціонально. Проведений аналіз свідчить, що прямі інвестиції вкладалися переважно в непріоритетні галузі економіки. Але й це лише півбіди. У 1998 році інвестиції в Україну надходили переважно у формі цінних паперів, обміну акцій, переведення позик та кредитів у акції, у формі рухомого і нерухомого майна, нематеріальних активів (набуття юридичних прав, ноу-хау тощо), промислової та харчової продукції. Тобто в Україні в основному формуються портфельні інвестиції, в результаті чого інвестори претендують тільки на чисті доходи від акцій чи облігацій. В умовах, що склалися в Україні, такі інвестиції непривабливі й неефективні, а з їх допомогою йде фактично розкрадання і розпродаж державної власності. Саме на розвязання проблем розвитку пріоритетних галузей національної економіки повинні бути спрямовані інвестиції а не на їх проїдання, що має місце в Україні.

Із суми 2618,2 млн. доларів у 2008 році готівкою надійшло лише 453,6 млн. Отже, не може бути й мови про вагомі обсяги іноземних інвестицій, зате дуже вагомою є форма їх надання. Ось чому характер майбутніх інвестицій в Україну та напрямки їх використання набувають особливої ваги.

На сьогодні очікувати великого припливу іноземних капіталів у країну не слід, адже інвестиційний клімат залишається досить несприятливим. За оцінками міжнародних фінансових організацій Україна протягом усього періоду реформ знаходилася між 146 та 152 місцями у світовому рейтингу105. За оцінками експертів Європейського центру досліджень за рівнем політичного й економічного ризику Україна посідає 135 місце серед 178 країн світу 50,с.201 .

Загальновідомо, що є дві важливі умови для інтенсивного надходження інвестицій: прибуток і захищеність вкладень. В економіці України не виконується жодна з цих умов. Зокрема, основними негативними ознаками інвестиційного клімату в економіці України на даний момент є такі:

1) політична нестабільність, непріорітетні напрямки розвитку економічної політики, нестабільна законодавча база з питань іноземного інвестування;

2) зовнішній борг та дефіцит державного бюджету;

3) стан реформування економіки;

4) недостатній рівень розвитку інфраструктури інвестиційного ринку

5) інфляційні процеси;

6) тенденції до зміни обсягів виробництва в Україні;

7) виникнення та поглиблення кризи платежів;

8) платоспроможна здатність населення;

9) внутрішні інвестиції;

А тепер про умови здійснення іноземного інвестування в Україні. Згідно з Державною інвестиційною програмою України іноземні інвестиційні проекти за умови їх відповідності визначеним критеріям мають такі пільги:

- застосування норм прискореної амортизації основних фондів;

- зниження ставки оподаткування прибутку на 15%;

- скасування ПДВ на імпорт техніки, комплектуючих, хімічних добрив, засобів захисту рослин та інших товарів, повязаних з іноземним інвестуванням в АПК.

Пільги іноземному інвесторові надаються після експертизи незалежними вітчизняними фахівцями на відповідність інвестицій вимогам програми.

Практично не існує обмежень на розмір іноземних вкладень, тоді як у багатьох країнах для інвестування в деякі галузі необхідно отримати дозвіл. Там існує також обмеження розміру іноземних інвестицій. Наприклад, у Фінляндії участь іноземного капіталу в інвестуванні сільського господарства взагалі була заборонена.

В Україні створено значно кращі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків - інвестор має право не пізніше як через шість місяців від дня припинення інвестиційної діяльності повернути свої інвестиції в натуральній формі або у валюті без сплати мита. Гарантується також безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків при сплаті податку у розмірі 15%.

На відміну від України, багато з країн-реципієнтів різними способами обмежують вивезення капіталу. Наприклад, в Аргентині, Чилі, Коста-Ріці забороняється репатріація капіталу протягом трьох років від дня внесення початкових прямих інвестицій. У Перу гарантується вільна репатріація прибутку після сплати податків, але не більше ніж 20% від загального обсягу вкладеного капіталу.

У 1993 році в Україні було дозволено підприємствам з іноземними інвестиціями застосовувати метод прискореної амортизації із збільшенням чинних норм не більше ніж у два рази.

На сьогодні не існує пільга для іноземних інвесторів зі сплати податків, як це було на початку 90-х років. Як довела практика, запровадження пільг зі сплати податку на прибуток призвело до вивезення українських капіталів за кордон із подальшим їх ввезенням у вигляді іноземних (із так званих офшорних зон світу, зокрема з Кіпру). Крім того, звільнення від оподаткування тільки іноземного капіталу дискримінує внутрішніх інвесторів.

Хоч політику звільнення від оподаткування частини прибутку або зниження податкових ставок для іноземних інвесторів проводить чимало країн (Китай, Франція, Канада, Бангладеш, Індонезія та ін.), вирішальною є не ставка податку, а норма прибутку. Якщо в одній країні прибуток оподатковується, а в іншій ні, але в першій норма прибутку навіть після сплати податку залишається вищою, то при інших рівних умовах капітал піде саме в цю країну. Тому оподаткування підприємств з іноземним капіталом має здійснюватися в національному режимі.

У нас не існує системи субсидій та пільг у кредитуванні, як це є у Франції, Німеччині, Італії. Важливою умовою залучення іноземних інвестицій є запровадження системи страхування ризиків, що в Україні лише започатковується.

Отже, інвестиційний клімат для іноземних інвесторів, незважаючи на певні позитивні моменти, в Україні непривабливий. Цим пояснюється низький рівень припливу інвестиційних ресурсів у країну - лише 6657,6 млн. доларів у 2009 році, що в розрахунку на душу населення становить 138,7 долара - показник значно нижчий від аналогічних показників країн Східної Європи.

Такі незначні обсяги іноземних вкладень, їхнє неефективне використання не сприяють технологічному оновленню національного виробництва і не впливають на загальний стан економіки України.

Стримуючими факторами розширення обсягів прямого інвестування економіки України є:

- нестабільна економічна і політична ситуація в країні, негативні загальноекономічні тенденції розвитку (поганий імідж реформ, інфляція, зниження динаміки основних економічних показників);

- недосконалість українського законодавства щодо надання гарантій іноземним інвесторам, надвисокі податки, непоодинокі випадки адміністративного втручання у діяльність інвесторів та їхніх партнерів в Україні з боку органів місцевої влади, нецільове використання технічних та інших засобів виробництва, наданих українським партнерам іноземними інвесторами;

- брак дійової системи стимулювання іноземних інвестицій;

- відсутність ефективного митного регулювання;

- недостатня поінформованість іноземних підприємців про Україну як державу, її економічний і, зокрема, інвестиційний потенціал;

- неготовність більшості українських бізнесменів співпрацювати з іноземними партнерами у режимі ринкової економіки, що виявляється передусім у недотриманні ними договірних зобовязань щодо своєчасності взаєморозрахунків.

- низький рівень розвитку вітчизняного фінансового ринку та його неефективне функціонування;

- відсутність урядових програм підтримки нових і приватизованих підприємств.

Особливо несподіваним для іноземних ділових кіл виявилося зміна політичної влади.

Той стан банківської системи, який склався й існує в Україні, неспроможність банків допомагати новоствореним СП у поповненні їхніх обігових коштів через дешеві короткотермінові кредити також не сприяє розвитку інвестиційних проектів.

На сьогодні в Україні використовується дуже обмежена кількість способів і шляхів залучення іноземних інвестицій. Домінуючим є створення нових підприємств з іноземними інвестиціями. Практично не використовується такий канал залучення іноземних інвестицій, як придбання різноманітних прав. Але в останній час ситуація почала складуватись на краще: іноземні інвестори можуть рівноправно з українськими брати участі у приватизації.

Досвід найбільших реципієнтів свідчить, що активізація іноземного інвестування - це наслідок пожвавлення економіки та появи позитивних тенденцій у відродженні виробництва, але ніяк не його причина. Іншими словами, досягнення в країні певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва стануть передумовою зовнішніх надходжень, а не приплив іноземних капіталів - передумовою виходу економіки України з кризи.

Отже, для залучення іноземних інвестицій необхідно насамперед розвязати проблеми макроекономічної стабілізації й активізувати дію усіх важелів економічного регулювання інвестиційної діяльності, а саме:

1) суворо дотримуватися визначених пріоритетів у розвитку національної економіки.

2) мати розгорнуті плани напрямків і механізму публічного контролю за їх виконанням. Створити економічні та правові основи до збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій, орієнтуючись при цьому на формування не лише портфельних, а й прямих інвестицій, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, галузі, землю чи новітні технології.

3) впровадити персональну відповідальність високих урядовців за терміни і напрямки використання іноземних інвестицій, а також широке інформування про це громадськості.

4) вирішити питання про надання підприємствам з іноземними інвестиціями, які мають статус юридичної особи України, права власності на земельну ділянку, на якій розміщуються обєкти інвестування.

5) спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна.

6) зменшити податковий тягар як власних, так і іноземних інвесторів.

7) не визнавати капітальним доходом та не оподатковувати збільшення балансової вартості основних засобів, що її отримано від застосування коефіцієнта індексації.

8) активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити не лише урядом чи НБУ, а й комерційними банками.

9) удосконалити митну політику в напрямку захисту власних товаровиробників як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках.

10) мати достовірну, неупереджену та всебічну інформацію про пріоритети у розвитку національної економіки, діяльність уряду.

Отже, очікувати великого припливу іноземних інвестицій в Україну не слід, тому що на шляху іноземних інвесторів існує ряд перешкод.

З усього сказаного вище можна зробити такі висновки:

1. Можна з упевненістю стверджувати, що ніколи ще питання залучення іноземних інвестицій в Україну та ефективного їх використання не набувало такої актуальності, як сьогодні.

2. Для покращання інвестиційної діяльності необхідно вжити низку заходів.

По-перше, приватна власність повинна стати основним фактором мобілізації власних джерел для інвестицій в економіку. Наукові дослідження та аналіз фактичного матеріалу підтверджують наявність значних прорахунків й у формуванні приватної власності, що стримує потребу працювати на майбутнє. Головний недолік полягає в тому, що в умовах чинного законодавства приватизація майна на основі майнових сертифікатів не здатна забезпечити інвестування у виробництво, здійснення структурної перебудови, зростання надходжень коштів до бюджету. Це пояснюється, з одного боку, відсутністю можливостей для формування реального власника, а з другого відсутністю сприятливих умов для розвитку приватного сектора економіки [15, с. 4-17].

Крім мобілізації внутрішніх резервів для інвестування через упорядкування приватизаційного процесу, є ще реальні фінансові ресурси - це вклади населення в комерційних банках і, в тому числі, в Ощадному банку України. Для того, щоб залучити заощадження населення як внутрішнє джерело для інвестування в економіку, необхідно розвязати низку проблем, зокрема:

- стимулювати пожвавлення виробництва за рахунок створення сприятливих умов для розвитку всіх форм власності;

- створювати робочі місця для "прихованої" частини безробітних;

- довести частку оплати праці (без податків) у ВВП до 50-55 відсотків, при зниженні податкового тиску.

Крім того, необхідно залучити до активної інвестиційної діяльності всі форми господарювання, незалежно від форм власності, для розвитку національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури. У створенні інвестиційних нагромаджень має брати участь весь фінансовий капітал країни, включаючи "тіньові" його форми.

Обмежені інвестиційні ресурси необхідно спрямувати на реалізацію першочергових пріоритетних програм загальнодержавного і регіонального рівнів, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв майбутнього прогресу.

3. Оцінюючи ситуацію у сфері іноземного інвестування, слід зазначити, що, незважаючи на створену законодавчу базу та привабливість економічного потенціалу України, надходження іноземних інвестицій надзвичайно низьке.

У сучасних умовах вітчизняне виробництво не може забезпечити належного рівня розвитку за рахунок власних ресурсів. Тому для України надзвичайно актуальною проблемою сьогодення є залучення іноземних ресурсів.

Проте нині практично відсутній механізм державного регулювання відтворювальних процесів і чітка інвестиційна політика держави, яка повинна будуватися згідно з пріоритетними структурними перебудовами у виробничому комплексі. Фінансування капітальних вкладень на реконструкцію й технічне переозброєння діючого виробництва необхідно здійснювати за рахунок фондів, що формуються на підприємствах із власних коштів: амортизаційних відрахувань, прибутку, виручки від реалізації майна, коштів інноваційного фонду виробництва.

Тому доцільно створити спеціальну банківську інвестиційну установу, основною метою якої було б питання довгострокового кредитування.

Але ще й досі не створено державного інвестиційного банку, який би акумулював усі інвестиційні кошти і цілеспрямовано фінансував найперспективніші та найпріоритетніші проекти. Не додають оптимізму й результативність та наслідки функціонування різноманітних інвестиційних фондів, проектів та компаній, діяльністю яких ще й досі займаються відповідні правові органи.

Отож, потенційний важіль використання та концентрації внутрішніх фінансових ресурсів для нагромадження інвестиційних коштів на сьогодні фактично втрачений, і невідомо скільки часу і за допомогою яких факторів він може бути відновлений. Недарма більшість фахівців і науковців вважають, що нині треба орієнтуватися на іноземних інвесторів.

Водночас нинішня державна політика повинна прагнути до активної систематичної підтримки національної економіки. Для цього необхідно створити такі сприятливі умови, за яких національна економіка стала б привабливим обєктом для інвестування капіталів.

Треба додати, що сама проблема залучення іноземних інвестицій має подвійний характер. З одного боку, залучення іноземних коштів є необхідною умовою розвитку економіки на .сучасному етапі, а з іншого іноземні кредити формують зовнішній борг країни, і нераціональне використання їх призведе до поглиблення боргової кризи.

4. Є багато причин, які заважають залученню іноземних інвестицій в економіку України.

Міжнародний досвід показує, що такі проблеми в будь-якій країні значно знижують її привабливість для іноземних інвесторів. Щодо України, то, крім зазначених труднощів існують ще й специфічні:

- як правило, іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років за середньорічної прибутковості 38 відсотків. Цей показник для України є поки що нереальним;

- у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо поінформовані про стан та перспективи економіки України, в деяких країнах немає навіть чіткого уявлення про Україну як про суверенну державу. Отже, необхідна достовірніша та обєктивніша інформація про нашу країну на загальносвітовому рівні;

- основним недоліком існуючих нормативних документів, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їхня невідповідність один одному. Так, наприклад, багато неузгоджень між валютним регулюванням інвестиційних процесів та митним і торговельним законодавством;

- слабка конвертованість національної грошової одиниці;

- низька платоспроможність підприємств і практикування ними бартеру;

- нерозвиненість фондового ринку;

- політика національних підприємців, які через побоювання втратити свої кошти намагаються розмістити їх в іноземних банках;

- відсутність здійснення вітчизняними підприємцями реального виробничого інвестування;

- відсутність права приватної власності на землю та неможливість купівлі останньої [4, с.9-12];

- значна невідпрацьованість і невідлагодженість правової сфери, зокрема податкового законодавства [4, с.9-12, 13,с.73-78].

Крім того, їх також відлякує режим доступу до країни (візові складнощі), високі в`їзні збори й відсутність належної інфраструктури для проживання [4, с.9-12].

Для вирішення питання залучення іноземних інвестицій необхідно якнайшвидше знайти такі переваги на загальнонаціональному рівні, які б стимулювали іноземних інвесторів до вкладання грошей в Україну навіть при тих негараздах, які сьогодні в нас є.

Отже, всі ці фактори повною мірою стримують приплив іноземних інвестицій в Україну, а це у свою чергу вимагає від уряду розробки спеціальних програм заохочення іноземних інвесторів.

Однак, як показує досвід інших країн, ніякими привабливими законодавчими актами та податковими пільгами не можна залучити приватний капітал, в тому числі іноземний, якщо інвестиційний клімат в країні несприятливий. Іноземні інвестиції не будуть надходити в країну з паралізованою внутрішньою інвестиційною активністю. Інвестор не вкладатиме капітал у іі регіон з нерозвиненою або напіврозвиненою транспортною інфраструктурою, неадекватною системою матеріально-технічного забезпечення, дефіцитом електро- і теплоенергії. Адже в цьому відношенні необхідно буде вирішити ще чимало проблем

5. Щоб активізувати приплив іноземного капіталу, необхідно насамперед добитися стабілізації на макроекономічному рівні, продовжити лібералізацію зовнішньоторговельного валютного режиму, прискорити приватизаційний процес, запровадити ефективну систему оподаткування, стимулювати розвиток малого й середнього бізнесу тощо.

6. Серед галузей нашої економіки найбільшою популярністю в іноземних інвесторів користуються внутрішня та зовнішня торгівля, харчова промисловість, машинобудування ті металообробка, фінансова і страхова діяльність. На них припадає більше як 54 відсотків всіх іноземних інвестицій, що надходять в Україну.

7. Однак, на наш погляд, причини привабливості для іноземних інвесторів сфери торгівлі, харчової, легкої промисловості або туризму тривіальніші; така популярність цілком пояснюється швидкою окупністю і високою віддачею капіталу в цих галузях. У машинобудуванні інвесторів приваблює високий рівень рентабельності цієї галузі. Інвестори, які вкладають кошти в машинобудування, можуть отримати значні податкові пільги та фінансову підтримку. Окрім того, Україна має деякі унікальні у своєму роді технології в цій галузі, і зарубіжні компанії намагаються отримати доступ до них. Не останню роль у зростанні надходжень іноземних інвестицій у машинобудування відіграють зовнішні фактори. Зокрема, найбільші американські транснаціональні компанії, що довгий час утримували міцні позиції в економіці й фактично створили сучасні галузі машинобудування в цих країнах, відчувають зниження попиту на зарубіжні інвестиції в ці галузі. У пошуках нових сфер застосування капіталу вони намагаються перенести свою діяльність до країн Східної Європи та в Україну.