1.1 Макроекономічна нестабільність: зміст, форми вияву та головні макроекономічні суперечності

Ринковій економіці властива нестабільність. Ретроспективний аналіз економік капіталістичного світу, як і сьогодення, свідчить, що періоди процвітання економічних систем різних країн світу змінюється падінням обсягів виробництва і доходів, зростанням безробіття, інфляційними та дефляцій ними процесами. Явища періодичного порушення та відновлення рівноваги, як виявилось, відбуваються у певній логічній послідовності та з певною періодичністю. Так, перша економічна криза капіталістичної економіки виникла в Англії у 1825-1826 рр. Потім кризи повторюються кожні 10-11 років (1836-1837 рр., 1847-1848 рр., 1857 р. та ін.). Кризи XIX ст., що мали світовий характер, датуються 1866, 1873, 1890 рр. Будь-яка економічна криза - складний комплекс явищ, що відбуваються в логічній послідовності. Перед кожною кризою спостерігається розширення виробництва і зростання товарних цін. Потім ціни падають, а в сфері грошово-кредитного обігу починаються зміни, які завершуються повною руйнацією кредиту. Явища, що відбуваються на грошовому ринку в період зростання економіки та в період її спаду настільки типові, що їх можна передбачити завчасно.

Досліджуючи економічні (промислові) кризи XIX ст., Карл Маркс дійшов висновку, що головною причиною циклічних коливань капіталістичної економіки є основна суперечність капіталізму - між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою власності, яка має форми вияву:

· суперечність між виробництвом і споживанням;

· нерівномірність (непропорційність) розвитку різних сфер і галузей виробництва;

· суперечність між планомірною організацією виробництва в межах окремих підприємств та стихійним розвитком економіки в цілому.

Періодичність (повторюваність) циклічних коливань К. Маркс повязував із матеріальною основою криз - періодичністю оновлення основного капіталу, яка на той час становила 8-10 років.

К. Маркс вважав, що в межах капіталістичного суспільного устрою основна суперечність не може бути вирішена, і повязував її з пролетарською революцією, яка покладе край циклічним коливанням економіки.

Марксистська теорія - теорія пролетарська, саме тому проти неї була спрямована масова критика.

XX ст. відзначилось ще частішими коливаннями, про що свідчать кризи 1900-1903 рр., 1907-1908, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1948-1949, 1957-1958, 1970-1971, 1974-1975, 1980-1982, 1990-1992 рр.

Найглибшою за всю історію капіталізму була криза 1929-1933 рр., яка увійшла в історію під назвою «велика депресія». Щоб підкреслити руйнівний характер цієї кризи, достатньо сказати, що рівень безробіття у найрозвиненіших капіталістичних країнах досяг 33-40%, а економіка США відстала у економічному розвитку на 146 років.

Не уникла циклічних коливань і планова економіка. Глибоке падіння виробництва в період політики «воєнного комунізму», аграрна криза 1931-1932 рр., поступальне скорочення частки товарів групи «Б» у промисловій продукції в СРСР свідчать про неспроможність планомірно організованого господарства уникнути циклічних коливань. Як система, що ґрунтувалася на повній державній власності та намаганні тотального централізованого регулювання усіх звязків, вона виявилась неефективною значною мірою тому, що ігнорувала механізм саморозвитку і самоорганізації системи.

Постійність коливань економічних явищ вимагає відповіді на запитання: яка сила керує зміною пожвавлення й застою торгівлі, розширення та падіння виробництва? Чому промислові піднесення з такою ж безумовністю, з якою ніч змінює день, а відплив настає за припливом, зумовлюють занепад, за яким починається нове піднесення? На якому ґрунті виникає ритмічна пульсація капіталістичної економіки, пульсація, що за своєю правильністю нагадує явища не соціального, а біологічного або неорганічного рівня? На ці запитання прагнув відповісти М. Туган-Барановський та практично всі великі економісти XIX ст. Актуальне воно і для XXI ст. [2]