1.3 Стратегії керування діяльністю підприємств

Стратегія - це упорядкована в часі система пріоритетних напрямів, форм, методів, засобів, правил, прийомів використання ресурсного, науково-технічного та виробничо-збутового потенціалу підприємства з метою економічно ефективного вирішення поставлених завдань і підтримки конкурентної переваги. Існують такі стратегії управлінням підприємства:

Стратегія зростання. Стратегія зростання вперше детально була розроблена Ігорем Ансоффом. Їм же була побудована модель зростання фірми. Вона складається з пяти етапів:

Стадія планування. Компанія знаходиться в стані готовності до формулювання стратегії зростання, тобто існує деякий суміщення зовнішніх умов і внутрішніх можливостей.

Початкова стадія. Звичайно фірма проходить етап дуже швидко. Протягом цього етапу виникають і ліквідується вузькі місця у процесах і структурі реалізації конкретних проктит, які не були передбачені в плані. Також зростає обсяг продажів, хоча доходу фірма практично не отримує.

Метою початкової стратегії є помірне зростання для того, щоб забезпечити підприємство вихід на оптимальну ефективність. Керівництво займає пильну позицію по відношенню до прискорення темпів розвитку, намагаючись забезпечити виявлення вузьких місць і їх ліквідацію, щоб надалі зайняти наполегливу наступальну позицію на ринку. Як вже зазначалося, керівництво має бути готове до того, що на першому етапі можуть виникнути складнощі у виробництві, адміністративні тертя, напружений фінансовий стан, повязаний з великими витратами і відсутністю прибутковості. Проте однією з цілей початкової стратегії є швидкість цього етапу і перехід до наступної стратегії.

Стратегія проникнення. Дана стратегія спрямовує зусилля підприємства на більш глибоке проникнення на ринок і додаткові зусилля по збільшенню темпів зростання обсягу продажів. Якщо для цього потрібні придбання і поглинання, то вони виробляються в рамках даної стратегії. Довготривалі програми передбачають зміцнюючі і розвиваючі дії по всіх напрямах функціонування підприємства, особливо звертаючи увагу на посилення фінансових позицій, модернізацію основних фондів, НДДКР.

Після досягнення цих цілей і провівши в необхідні внутрішні перестроювання, підприємство може перейти до наступної стратегії. Стратегія прискореного зростання. Метою цієї стратегії є повне використання внутрішніх та зовнішніх можливостей. Даний етап циклу зростання повинен проводитися якомога довше, так як саме на ньому відбувається повне використання ресурсів, зростання доходів починає перевершувати зростання продажів, частка ринку наближається до запланованої. Але на етапі прискореного зростання починають виникати і накопичуватися негативні тенденції в діяльності підприємства, тому однією з цілей даної стратегії є якомога раннє їх виявлення і спроб дозволу. Якщо вирішити виниклі проблеми не представляється можливим, то керівництво підприємства в рамках даної стратегії починає плавний перехід до реалізації наступної стратегії.

Стратегія перехідного періоду. Метою цієї стратегії є забезпечення після періоду прискореного зростання період перегрупування і перебудови діяльності підприємства для входження в новий цикл зростання якнайшвидше, тобто не допускаючи тривалої стагнації.

Стратегія передбачає економію, відмову від нових виробництв. Відбувається глибокий аналіз існуючого стану справ на підприємстві з метою зменшення витрат, підвищення прибутковості виробів, перебудови системи управління.

Сама по собі стратегія зростання може застосовуватися в різних ситуаціях:

* початок підприємницької діяльності;

* молода компанія, яка бореться за своє виживання;

* Однопродуктове спеціалізоване підприємство;

* диверсифіковане підприємство, де стратегія зростання організації в цілому може подорожувати стратегією зростання по окремому виду продукту.

Саме тому стратегічних альтернатив зростання в господарській практик може бути запропоновано дуже багато. Перераховані лише деякі, які є базовими, стратегічні альтернативи: інтенсифікація ринку, диверсифікація, міжфирмове співробітництво і кооперація, зовнішньоекономічна діяльність.

Стратегія стабілізації та виживання. В умовах засмученою економіки відповідно до циклами ділової активності та циклами розвитку підприємства останні можуть відчувати болючий період нестабільності, коли починають падати обсяги продажів і прибутку. Виникає необхідність розробки спеціальних процедур аналізу, що дозволяють вловити період переходу підприємства від стадії зростання до стадії падіння, тобто переорієнтації з наступальної в наступально-оборонну стратегію - стратегію стабілізації.

Стратегія стабілізації. Стратегія стабілізації спрямована на досягнення раннього вирівнювання обсягу продажів і прибутків з подальшим їх підвищенням, тобто з переходом на наступний етап зростання. Залежно від швидкості падіння підприємство може використовувати один з трьох найбільш вірогідних підходів:

- економія з чітким наміром швидкого пожвавлення;

- зрушення в тривалому спаді з меншими надіями на швидке пожвавлення;

- стабілізація, коли необхідні довготривалі програми для досягнення збалансованого стану підприємства на ринку.

Стратегія виживання. Стратегія виживання - чисто оборонна стратегія і застосовується у випадках повного розладу економічної діяльності підприємства, в стані, близькому до банкрутства. Метою стратегії є стабілізація обстановки, тобто перехід до стратегії стабілізації і, надалі, до стратегії зростання. Зрозуміло, що дана стратегія не може бути довгостроковою. Вона вимагає, з одного боку, швидких, рішучих, повністю скоординованих дій, з іншого - обачності і реалістичності у прийнятті рішень. Саме тому в умовах реалізації стратегії виживання відбувається жорстка централізація управління, створюється "антикризовий комітет", який поряд з прийняттям швидких по реакції заходів у відповідь на обурення зовнішнього середовища розробляє і жорстко проводить в життя такі програми:

- перебудова управління;

- фінансова перебудова;

- перебудова маркетингу;