Механізм зниження собівартості експортної продукції

дипломная работа

1.1 Механізм формування собівартості експортної продукції, процеси її зниження

Механізм формування собівартості експортної продукції включає комплекс інструментальних заходів управління витратами та методик їх розподілу між учасниками ЗЕД.

Собівартість експортної продукції - це обєктивна економічна категорія. ЇЇ існування зумовлене, насамперед, тим, що кожне підприємство повинно в рамках собівартості замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає і в тому, що вона показує величину витрат підприємства на виробництво продукції та її реалізацію [1].

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1 - Схема витрат на собівартість експортної продукції

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Лебедев В.Г., Дроздова Т.Г., Кустарев В.П., Асаул А.Н., Осорьева И.Б. у підручнику "Управление затратами на предприятии" визначають грошові виплати як реальні або передбачувані витрати фінансових ресурсів підприємства. Грошові виплати є сукупністю переміщень фінансових засобів і відносяться або до активів, якщо здатні принести доход в майбутньому, або до пасивів, якщо цього не станеться і зменшиться нерозподілений прибуток підприємства за звітний період. Витрати ж характеризують у грошовому виразі обсяг ресурсів, використаних у певних цілях, і трансформуються у собівартість продукції (робіт, послуг). Щоб відзначити відмінності між грошовими виплатами даного періоду і витратами, що виникають у звязку з ними автори відзначають таке:

- витрати поточного року є грошовими виплатами підприємства за цей рік;

- витрати, понесені до поточного року, стають грошовими виплатами даного року і зявляються як активи на початок цього року;

- витрати поточного року можуть бути грошовими виплатами майбутніх періодів і будуть відображені як активи на кінець поточного року.

Уявлення про витрати підприємства базується на трьох важливих припущеннях.

1. Витрати визначаються використанням ресурсів, відображаючи, скільки і яких ресурсів витрачено для виробництва і реалізації продукції.

2. Обсяг використаних ресурсів може бути представлений в натуральних і грошових одиницях, однак в економічних розрахунках застосовують грошовий вираз витрат.

3. Визначення витрат завжди співвідноситься з конкретними цілями, завданнями, тобто обсяг використаних ресурсів у грошовому виразі розраховують для певної функції (виробництва продукції, її реалізації) або виробничого підрозділу підприємства[5].

Другі - це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Зрозуміло, що будь-які витрати орієнтовано на певний результат, який виправдовує їх доцільність. Стосовно виробничого підприємства, цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою "Витрати - Випуск" ("Input-Output") [2].

За вартісною формою продукція (роботи, послуги) підприємства складається з трьох частин: вартості витрачених засобів виробництва; вартості продукту, створеного необхідною працею; вартості продукту, створеного додатковою працею.

Перша частина вартості є результатом минулої, уречевленої праці, дві інші - результатом живої праці. Необхідний продукт - це предмети і послуги, які задовольняють особисті потреби працівників та їх сімей. Додатковий продукт - це продукт, який використовується для покриття суспільних витрат виробничого і культурно-побутового призначення для збільшення національного багатства в інтересах кожного громадянина і всього суспільства [5].

Виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошовій формі.

У підручнику "Економіка підприємства" за редакцією. С.Ф.Покропивного відзначається, що собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології, організації виробництва, та її збут. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва та експорту. Собівартість продукції має тісний звязок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість) [2].

До виробничої собівартості продукції включаються:

1. Прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.

2. Прямі витрати на оплату праці, до складу яких включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат.

3. Інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і пайових паїв, амортизація тощо.

4. Загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); амортизація основних фондів та нематеріальних активів загально виробничого призначення; витрати на вдосконалення технологій і організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища тощо [10].

Проблема розподілу загальновиробничих витрат (ЗВВ) полягає в тому, що при неправильному списанні ЗВВ деякі види готової продукції на міжнародному ринку можуть виявитися нерентабельними. При систематизації ЗВВ вони діляться на постійні й змінні. Постійні видатки бувають розподілені й нерозподілені. Процедура розподілу ЗВВ на продукцію полягає в тому, що на першому етапі вибирається база розподілу, а на другому етапі ЗВВ розподіляють пропорційно обраній базі. У таблиці 1.1 представлені бази, що рекомендуються при розподілу витрат [14,15,16].

ЗВВ згідно стандарту діляться на змінні й постійні. Для поділу ЗВВ на постійні і змінні використовується один з показників виробництва минулого року, розраховуючи на одиницю виміру якого встановлюється норматив розподілу змінних видатків.

Таблиця 1.1 Бази розподілу накладних витрат

Витрати

База розподілу

Орендна плата, мито, освітлення й опалення

Площа

Видатки по службовцях: управління роботою, їдальня для службовців, відділ організації праці й заробітної плати

Чисельність службовців

Амортизація й страхування устаткування

Ціна одиниць устаткування й верстатів

Далі визначаються:

1) Величина змінних ЗВВ.

2)Величина постійних ЗВВ.

3)Розподілена частина постійних видатків.

4)Нерозподілені постійні видатки.

Логістичні витрати на експортно-імпортний товар представлені в його ціні значною вагою, тому що на їхнє формування впливає не тільки тарифне, але й не тарифне регулювання ЗЕД як з боку держави так дилерської мережі. Величина цих витрат залежить від наступних факторів.

- базисні умови поставки;

- вибір транспорту загального або власного;

- вид транспорту;

- час доставки;

- вибір маршруту;

- посередники;

- кооперація доставки;

- дилерська мережа.

Загальні транспортні витрати можна обчислити по формулі:

,

де - тарифи на послуги транспортування,

D - попит на товар у рік (переведена вага в тонни),

I - витрати на зберігання запасів (виражається в % вартості товару),

- час перевезення, виражений як частина року,

С - вартість товару,

S - витрати на замовлення,

Q - величина замовлення (ємність одиниці коштів транспортування.

Валютні витрати (ВВ) визначаються витратами на обслуговування кредитів підприємства (ДО), витратами на зменшення валютних ризиків (Р), у які включаються витрати на страхування вантажів (З) і втрати виторгу в результаті зниження курсу валют (В), а також витрати, викликані висновком угод, на зниження валютного ризику через опціони, форварди, свопи й інші хеджуючи операції. Крім цього значні витрати підприємства в міжнародній торгівлі несуть на здійснення валютних операцій (ПРО) між контрагентами. Валютні витрати можна представити у вигляді адитивної моделі [16] :

Витрати на кредитування визначаються ставкою кредиту в банку або винагородами по вексельних відстрочках. Витрати на страхування вантажів залежно від його цінності досягають у деяких випадках величини вартості вантажу. Валютні ризики визначаються величиною ймовірності їхнього зниження й чим вище ця ймовірність тим вище витрати на її досягнення.

Основні витрати на покриття податкових платежів підприємство несе: по податку на прибуток, податку на додану вартість, пенсійним відрахуванням. Для підприємств, що займаються ЗЕД, крім перерахованих витрат варто віднести видатки на: ліцензування ЗЕД, сертифікацію продукції, митні збори, мита й акцизний збір.

Митні податки нараховуються залежно від напряму й застосованого митного режиму[7]:

- митні збори;

- мито (ввізне або вивізне);

- акцизний збір;

- податок на додану вартість (ПДВ).

Делись добром ;)