1.3 Методи оцінки і управління собівартістю експортної продукції

За сучасних ринкових умов, які характеризуються перенасиченням ринку промисловими товарами, зростає конкуренція, що змушує кожного учасника ринку боротися за своє місце. Перемагає, як правило, той, у кого вища якість і нижча ціна на продукцію. Саме ці два основні чинники впливають на результат конкурентної боротьби, резервом зростання позитивного впливу яких є, насамперед, собівартість. Коли посилюється конкурентна боротьба на внутрішньому та зовнішньому ринках збуту, вивчення та врегулювання рівня собівартості продукції набуває великого значення, оскільки відображаючи всі сторони господарської діяльності промислових підприємств та пербуваючи у взаємозвязку з показниками ефективності їхньої діяльності, дозволяє оцінити досягнення та недоліки по відношенню до конкурентів, надає більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності.

Питанням управління собівартістю експортної продукції приділялася і приділяється увага великої кількість вчених-економістів. Більшість із них по-різному вирішували завдання щодо визначення змісту цього поняття, однак ставили однакові завдання для вирішення: визначення ціни та рентабельності продукції; обґрунтування рішень про зняття з виробництва продукції, яка не користується попитом; оптимізація рівня інших витрат, повязаних з операційною діяльністю підприємства; визначення загального рівня ефективності його діяльності.

Вибір методів управління собівартістю визначається наявністю низки критеріїв, які зумовлюють доцільність їхнього дослідження. Умови вибору розглядаються як набір конкретних критеріїв, що впливають на вибір методів управління собівартістю.

Серед критеріїв, що зумовлюють вибір методів управління собівартістю, можна запропонувати такі: можливість ідентифікації різних видів собівартості продукції відповідно до послідовності їх формування (виробнича собівартість, собівартість готової продукції, собівартість реалізованої продукції); правильне включення накладних витрат до собівартості продукції; відповідність обліку собівартості продукції існуючим законодавчим нормам; облік змін розміру собівартості продукції під впливом внутрішніх факторів; облік змін розміру собівартості продукції під впливом зовнішніх факторів; пошук шляхів зниження собівартості продукції.

Відповідно запропонованим критеріям стає можливим обґрунтування вибору методів управління собівартістю продукції, сукупне застосування яких дозволить отримати очікуваний результат, який полягає в оптимізації суми витрат, що складають собівартість продукції, відповідно доходу, який отримує підприємство від реалізації такої продукції(Додаток А). Звязок критеріїв з обраними методами подано в табл.1.2.

Таблиця 1.2

Вибір методів управління собівартістю відповідно критеріям

Логіка повної калькуляції витрат полягає в тому, що всі витрати на управління конкретним підприємством, скажемо, заводом, є частиною витрат на продукцію, що випускається цим заводом. Наприклад, орендна плата може являти собою вид витрат, що не зміниться просто через те, що ми зробимо одну додаткову одиницю продукції, але якби ми не орендували завод, нам ніде було б здійснювати виробництво, і тому орендна плата служить найважливішим елементом витрат на виробництво кожної одиниці продукції [23,24,25].

Повні витрати - це повна сума ресурсів, звичайно вимірюваних у грошовому вираженні, витрачених для досягнення певної мети. Сюди входять всі ресурси, витрачені для досягнення цієї мети.

Облік по повній собівартості (стандарт-костинг) ведеться: по фактичній собівартості, нормативної й планової.

Облік по усіченій собівартості здійснюється на основі нормативної й планової собівартості ( директ-костинг).

В основі системи стандарт-кост лежить попереднє (до початку виробничого процесу) нормування витрат по статтях видатків:

- основні матеріали;

- оплата праці основних виробничих робітників;

- виробничі накладні видатки (заробітна плата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизація встаткування й ін.);

- комерційні видатки (видатки на збут).

Схематично система обліку стандарт-кост виглядає в такий спосіб:

1. Виторг від продажу продукції.

2. Стандартна собівартість продукції.

3. Валовий прибуток.

4. Відхилення від стандартів.

5. Фактичний прибуток.

Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основою оперативного керування виробництвом і витратами. Відхилення, що виявляються в поточному порядку, від установлених стандартних норм витрат піддаються аналізу для зясування причин їхнього виникнення. Це дозволяє економістові оперативно усувати перешкоди у виробництві, вживати заходів для їхнього запобігання в майбутньому.

Директ-костинг (калькуляція змінних видатків) - це система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих видатків. Основні ознаки директ-костинга:

1) собівартість калькулюють тільки на основі прямих змінних виробничих видатків, інші видатки - постійні виробничі й невиробничі - покривають за рахунок загального доходу фірми;

2) управлінський і фінансовий облік інтегровані;

3) у процесі калькуляції визначається маржинальний дохід.

Маржинальний дохід (брутто прибуток) - це різниця між доходом від реалізації продукції й змінних видатків. З нього покривають загальні постійні видатки. Кожна продана одиниця продукції додає свій внесок у покриття постійних видатків. Коли цебро наповнюється доверху, тобто коли будуть покриті всі постійні видатки, вода починає переливатися через край, тобто підприємство починає діставати прибуток. Однак якщо до рівня беззбитковості не вистачить хоча б однієї реалізованої одиниці продукції, це значить, що постійні видатки не покриті, і підприємство зазнає збитків.

Таким чином, обєднане використання зазначених методів управління собівартістю продукції, що обрано за попередньо встановленими критеріями, дозволяє сформувати обґрунтовану систему методичного забезпечення такого управління, цільові результати якого допомагають пристосовуватися вітчизняним промисловим підприємствам до сучасних умов господарювання.

Висновки з розділу

Підсумком аналізу собівартості є виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно увязані, визначена їхня загальна сума й основні напрямки реалізації.

Задачами аналізу собівартості експортної продукції є: оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості експортної продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.

Аналіз собівартості експортної продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції.

Вивчення собівартості експортної продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності від експорту, досягнутому на підприємстві.