1.2 ПРАВОВІ ОСНОВИЙ ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Правові основи й організаційні форми мають забезпечувати безперешкодне й ефективне функціонування підприємницьких структур у ринковій економіці. Вони нібито визначають «правила гри», створюють їх опору (підвалину), забезпечуючи перспективу і стабільність власного бізнесу.

Правове забезпечення підприємництва

Правовою основою підприємництва є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, фінансово-кредитного, податкового, адміністративного, трудового га інших галузей чинного законодавства.

Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні здійснюється низкою законів (їх понад шістдесят) і, насамперед, законами про підприємництво, власність, підприємства, банки і банківську діяльність, інвестиції, оподаткування, зовнішньоекономічну діяльність тощо. Поряд з цим діють також Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів (наприклад. Постанова про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств як однієї з головних форм підприємництва, малого бізнесу).

З-поміж великої кількості юридичних актів основним є Закон України «Про підприємництво», який визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності фізичними та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки. Основні положення цього закону в формі переліку і основного змісту його розділів показані на рис 1 2 3 метою однозначного їх розумні ня варто пояснити найбільш принципові з них (за винятком самого поняття, субєктів і принципів підприємницької діяльності, що про них уже йшлося вище в цьому розділі навчального посібника).

* Умови здійснення підприємницької діяльності. До таких умов закон про підприємництво відносить: процедуру державної реєстрації субєктів підприємницької діяльності; найом і соціальні гарантії працівників, здійснювані підприємцем, відповідальність і порядок припинення діяльності субєктів підприємництва.

Державна реєстрація будь-якого субєкта підприємницької діяльності здійснюється за місцем його знаходження (проживання) місцевим органом влади після подання належних документів (рішення власника майна або засновницький договір; письмове підтвердження юридичної адреси субєкта підприємництва; статут, квитанція про сплату мита за реєстрацію; реєстраційна картка встановленого зразка). За умови позитивного рішення орган, що здійснює реєстрацію, видає посвідчення про реєстрацію, сповіщає про це відповідну податкову інспекцію й орган державної статистики. Останній вносить зареєстрований субєкт підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (автоматизованої системи збирання, накопичення й обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи -- філії, відділення, представництва тощо), встановлює ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак, видає довідку про включення до Державного реєстру. Посвідчення про державну реєстрацію субєкта підприємництва є підставою для відкриття відповідних рахунків у банках.

Право наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці практично реалізуються укладанням з ними трудових договорів (контрактів, угод), в яких конкретно визначаються умови і охорона праці, її оплата не нижче за встановлений державою мінімальний рівень, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне та медичне страхування і соціальне забезпечення згідно з чинним законодавством України.

Матеріальна відповідальність і порядок припинення підприємницької діяльност також чітко регулюються законом про підприємництво. Підприємець зобовязаний не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права й інтереси субєктів підприємництва і держави. За заподіяну шкоду або збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність. Будь-який субєкт підприємницької діяльності може бути визнаний банкрутом з усіма наступними наслідками. Діяльність субєкта підприємництва може бути припинена з власної ініціативи підприємця, на основі рішення суду або арбітражу, у випадку закінчення строку дії ліцензії, визнання банкрутом тощо.

* Взаємовідносини підприємців і держави визначаються законом про підприємництво й охоплюють загальні гарантії прав і гарантії майнових прав підприємців, державні підтримку і регулювання підприємництва, діяльність іноземних підприємців.

Держава гарантує всім підприємцям рівні права і створює рівні можливості щодо формування і використання всіх видів суспільних ресурсів, а також недоторканності майна і забезпечення захисту права власності. Забезпечення підприємців централізовано роз-поділюваними державою ресурсами здійснюється за умови виконання ними робіт і поставок для державних потреб.

Вилучення державою у підприємця його виробничих (основних і оборотних) фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається (окрім випадків, передбачених законодавчими актами України). Будь-які суперечки щодо відшкодування збитків підприємцям вирішуються судовими чи арбітражними органами відповідно до їхньої компетенції.

Державна підтримка підприємництва полягає в тому, що держава:

1) на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки і майно (виробничі і нежилі приміщення, обєкти незавершеного будівництва, не використовуване устаткування), які необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

2) здійснює початкове облаштування неосвоєних територій обєктами виробничої і соціальної інфраструктури з подальшим продажем або передачею підприємцям на умовах оренди, лізингу, кредиту;

3) сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємництва, підготовці й пере-і підготовці необхідних кадрів, здатних ефективно господарювати в ринкових умовах;

4) стимулює з допомогою економічних важелів (цільових кредитів, у податкових пільг тощо) різноспрямовану інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг.

Державне регулювання підприємництва полягає у тому, що держава законодавче забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від нечесної конкуренції і монополізму. Органи державного управління регулюють свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову, фінансово-кредитну і цінову політику; державне майно і систему резервів; ліцензування і лізинг;

соціально-екологічні та інші норми і нормативи; науково-технічні, економічні та соціальні довгострокові програми; договори (контракти) на виконання робіт і поставок продукції для загальнодержавних потреб.

Діяльність іноземних підприємців здійснюється в межах чинного законодавства України. Іноземні громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю на території нашої країни, користуються такими самими правами і мають такі самі зобовязання (обовязки), як і громадяни України, коли інше не передбачено чинним законодавством. Міжнародна діяльність має спиратися на основні вимоги закону про підприємництво і правила міжнародних договорів та угод.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. Організаційно-господарською одиницею (первинною структурною ланкою) бізнесу с фірма (підприємство, організація, установа тощо), або компанія. Фірма (компанія) -- це загальна назва, що використовується щодо будь-якого підприємства. Вона відбиває лише той факт, що підприємство або організація мають права юридичної особи, проте поняття «фірма» не відображає організаційно-правового статусу підприємства. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економічних засад діяльності господарюючого субєкта.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одну організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

кількість учасників створюваного господарського субєкта (обєднання);

хто є власником використаного капіталу;

джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

межі майнової (матеріальної) відповідальності;

спосіб розподілу прибутку і збитків;

форма управління субєктом господарювання. Вибір організаційно-правової форми підприємства залежить від багатьох чинників:

відповідальність (необмежена, обмежена, необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера);

оподаткування (податків фізичних осіб, подвійне оподаткування у корпораціях);

потреба у фінансових коштах (власних, позичкових);

управлінські здібності підприємця (команди менеджерів фірми);

передбачувана тривалість існування фірми;

можливість зміни власника.

З урахуванням названих та інших чинників підприємець:

* визначає потрібний йому рівень і обсяг можливих прав і обовязків залежно від поставлених цілей і завдань;

* вирішує питання про порядок створення статутного фонду підприємства (організації);

* вибирає форму організаційної побудови підприємства і схему управління ним;

* погоджує свій вибір з вимогами підприємницького права (правової основи підприємництва).

Широко відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) одноосібні володіння; 2) товариства; 3) корпорації. Кожна з цих форм має певні переваги і недоліки (вади).

Одноосібне володіння -- це підприємство, власником якого є фізична особа або ж сімя. Вона отримує певний дохід (прибуток), але несе весь тягар господарського ризику. Відомо, наприклад, що в СІІІА майже 80 % усіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, їхня частка становить приблизно 10--14 % обсягу бізнесу.

Одноосібне володіння с однією з найпростіших форм організації бізнесу і має такі переваги:

* відносна простота заснування, незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції;

* повна самостійність, свобода і оперативність підприємницьких дій;

* максимально можливі спонукальні мотиви до найефективнішого господарювання;

* забезпечення конфіденційності діяльності, збереження комерційної таємниці.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

По-перше, мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку свого діла. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

По-друге, повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

По-третє, відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

По-четверте, невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридичне припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.

Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто е логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає обєднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Повним (з повною відповідальністю) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобовязаннями всім своїм майном.

Командитним визнається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобовязаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення.

Товариство з додатковою відповідальністю -- це таке господарське товариство, партнери якого відповідають за його зобовязаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів -- і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі.

У товаристві з обмеженою відповідальністю учасники несуть відповідальність за господарську діяльність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо.

Для всіх видів товариств (партнерств) спільним є те, що їх створення і функціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами. Угода має містити таку інформацію: повноваження партнерів; сума коштів, що інвестується кожним із них; порядок розподілу прибутку і можливих збитків; особливості здійснюваних у товаристві фінансових і облікових операцій; процедура прийняття нових партнерів і ліквідації товариства.

До переваг господарських товариств належать:

* ширші можливості щодо розвитку виробництва або надання послуг, посередництва тощо;

* збільшення фінансової незалежності та діє спроможності завдяки обєднанню ресурсів кількох партнерів; менший ризик з погляду комерційних банків, що сприяє одержанню певних пільг у кредитуванні;

* велика свобода та оперативність господарських дій; кілька партнерів звичайно швидше приймають виважені управлінські рішення;

* додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту завдяки застосуванню функціональної спеціалізації працівників і залученню професіональних менеджерів.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент-- негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга -- це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може обєднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямків науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть предявити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація -- це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Добровільні обєднання підприємницьких структур

Різноманітні підприємницькі утворення (структури) мають право на засадах добровільності обєднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, постачальницько-збутову, фінансову і соціальну діяльність. Нагромаджений світовий та вітчизняний досвід господарювання свідчить, що підприємницькі структури інституціонального тину можуть створювати різні за цілями і принципами добровільні обєднання. В Україні найбільш поширеними і ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, холдинги. Стислу характерне гику цих обєднань юридичних осіб можна подати так:

* асоціація (союз, спілка) -- найпростіша форма договірного обєднання підприємств та інших підприємницьких структур з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація (союз) не має права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-кого з ЇЇ учасників (членів). Звичайно за кількістю членів асоціації менші за союзи (спілки). Останні можуть створюватися на загальнодержавному рівні й охоплювати сотні або тисячі членів. Наприклад, у нашій країні успішно функціонує Український союз промисловців і підприємців (УСПП), який обєднує понад 17 тисяч членів і практично в усіх регіонах має свої філії; основна його мета -- сприяти захисту інтересів товаровиробників;

* консорціум -- тимчасове статутне обєднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного значного інноваційно-інвестиційного або іншого господарського проекту). Членами (учасниками) консорціуму можуть бути не лише окремі державні і приватні фірми, а й цілі держави (наприклад, існує Міжнародний консорціум супутникового звязку);

* концерн -- організаційна форма статутного обєднання підприємницьких структур, що характеризується органічним поєднанням власності та контролю; обєднання відбувається найчастіше на основі використання принципу диверсифікації виробництва або інших видів колективної діяльності, коли організаційне утворення у формі концерну інтегрує підприємства й установи (промисловість, транспорт, торгівля, організації науки і наукового обслуговування, фінансово-кредитної системи). Субєкти господарювання, що входять до складу новоствореного концерну, звичайно втрачають свою економічну самостійність. У сучасних умовах значно збільшується кількість міжнародних концернів;

* холдинг-- специфічна організаційна форма обєднання інвестиційних ресурсів, державницьке утворення, що безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти для придбання контрольного пакета акцій інших підприємств (акціонерних товариств), які є учасниками концерну або іншого добровільного обєднання. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль за діяльністю тих підприємств, контрольний пакет акцій яких вона має у власності. Обєднані у холдингу субєкти підприємництва зберігають свою юридичну самостійність, проте вирішення ключових питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

Становлення й активний розвиток вищезазначених інтегрованих підприємницьких структур сприятимуть зростанню ефективності всієї сучасної системи господарювання.

Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу

Саме для таких людей може стати привабливим франчайзинг. У широкому розумінні слова франчайзинг означає надання права на виробництво та (або) збут продукції (послуги) з практичною допомогою у справі організації й управління бізнесом. По суті, франчайзинг можна тлумачити як метод ведення бізнесу, що базується на довгострокових відносинах між двома контрагентами: франчайзодавцем і франчайзоотримувачем.

Франчайзодавець -- це незалежна фірма, котра виробляє продукцію (надає послуги) і делегує право використовувати своє імя (торгову марку) і продавати (виробляти) свої товари (послуги) іншій фірмі -- франчайзоотримувачу. Наприклад, фірма, що виготовляє автомобілі, стає франчайзодавцем, якщо право на збут цієї продукції придбає інша фірма -- франчайзоотримувач. Розрізняють три типи франчайзингу:

1) торговий франчайзинг -- торгова фірма (франчайзоотримувач) отримує лише право використовувати назву іншої фірми і її товарний знак;

2) франчайзинг розповсюдження продукції -- придбання ліцензії на продаж (виробництво) в межах суворо обмеженої території певних видів продукції під товарним знаком виробника;

3) чистий франчайзинг -- передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача, що охоплює право на використання імені франчайзодавця, ліцензію на продаж товарів (надання послуг), навчання методів оперативного управління придбаним бізнесом тощо.

Світовий досвід підтверджує, що франчайзинг як особлива форма організації бізнесу заслуговує на увагу господарників і велике поширення в Україні.