2.1 КОНКУРЕНТНОЗДАТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

Конкурентноздатність підприємницьких операцій багато в чому залежить від досконалого володіння ринковою інформацією, вміння своєчасно враховувати фактори ризику й невизначеності. Тому вивчення даної теми доцільно починати зі зясування такої фінансової категорії, як ризик, методів зниження його величини.

У підприємницькій практиці зниження величини ризику здійснюється такими фінансовими методами, як диверсифікація, обєднання ризиків або страхування, розподіл ризику, пошук інформації. У сукупності вони складають єдиний фінансовий механізм управління ризиком, так званий ризик-менеджмент - систему управління ризиком і фінансовими відносинами, що виникають у процесі цього управління. Кожен із названих методів має власний зміст, механізми реалізації. Наприклад, диверсифікація ризику - це метод зниження ризику через розподіл його між декількома ризикованими товарами в такий спосіб, що підвищення ризику від купівлі (або продажу) одного означає зниження ризику від купівлі (або продажу) іншого. Обєднання ризику - це метод, спрямований на зниження ризику через перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні витрати; він є основою страхування.

Ризик повязаний та багато в чому зумовлений невизначеністю ситуації, що складається на ринку. Вирізняють математичну, або апріорну, і статистичну невизначеність. Остання є найтиповішою для бізнесу: всі нові методи аналізу ризиків (теорія гри, методи аналізу доцільності витрат, використання аналогів, аналітичних даних або експертних оцінок) передбачають використання статистичної інформації про відповідні операції, результати фінансово-економічної діяльності фірми. Пошук інформації сприяє зниженню ризику. Для визначення кількості необхідної інформації доцільно порівняти очікувані майбутні вигоди з очікуваними запропонованими витратами, повязаними з її одержанням.

Якщо відбувається та чи інша подія в ринковою му середовищі, то можливими стають три економічні результати: негативний (програш, збитки), нульовий, позитивний (виграш, вигода). Усі ризики поділяються на дві групи:

1) чисті ризики - природні, екологічні, політичні, транспортні, частина комерційних ризиків (майнові, виробничі, торговельні);

2) спекулятивні, або фінансові, ризики. Підрозділяються на ризики, повязані з купівельною спроможністю грошей (інфляційні й дефляційні, валютні ризики, ризики ліквідності) та ризики, повязані з вкладенням капіталу (інвестиційні ризики).

Співвідношення максимально можливого обсягу збитків та обсягу власних фінансових ресурсів інвестора уособлює ступінь ризику, що веде до банкрутства.

Стратегія ризик-менеджменту означає управління ризиком у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику та на застосуванні засобів його зниження. Стратегія ризик-менеджменту криє в собі такі правила:

* максимізацію виграшу;

* оптимальну можливість результату;

* оптимальне відхилення результату;

* оптимальне співвідношення виграшу та величини ризику.

Засоби ризик-менеджменту стосуються вирішення ризиків і зниження ступеня ризику. Засобами вирішення ризиків є уникнення їх, передача, зниження ступеня ризику (через диверсифікацію, залучення додаткової інформації про вибір і результати, лімітування, самострахування, страхування), застосування програм оцінки ризику.

Основним засобом ризик-менеджменту є страхування. Вирізняють чотири функції страхування:

ризикову, запобіжну, ощадну та контрольну. Слід памятати, що страхування відбувається в обовязковій та добровільній формі, охоплюючи такі елементи:

* обставини ризику;

* ситуацію ризику;

* вартість (оцінку) обєкта страхування;

* страхову подію;

* страхову суму;

* страховий внесок;

* страховий випадок;

* збиток страхувальника;

* страхову виплату.

Страхові збитки, своєю чергою, є двох видів: прямі (кількісне зменшення застрахованого майна або зниження його вартості) та опосередковані (збитки через неможливість використання майна після страхового випадку).

Розподіл ризику відбувається під час розроблення фінансового плану проекту, підготування контрактних документів. При цьому в підприємницькій практиці використовують контроль за ризиками, що найчастіше зосереджується в того учасника проекту, який краще за інших може розрахувати ризики.

Крім того, значно зменшує потенційний ризик детальне розроблення відповідного розділу бізнес-плану та прогнозування підприємницької діяльності. У бізнес-план закладаються можливі зміни й проблеми за здійснення проекту, форми контролю поточних операцій, аналітична оцінка стану справ, резервування грошових ресурсів для помякшення негативного впливу макросередовища. Ефективність заходів зі зниження ризику залежить від обґрунтування питань надійності ринків збуту, міцності матеріально-технічної бази, вдало вибраної підприємницької стратегії, її інноваційності, аналітичної оцінки товару, ринків, конкурентів.

Не менш важливого значення набуває здатність підприємця до певного ризику, його готовність ставити високі, але досяжні цілі, професійні здібності вести оперативний облік витрат, зіставляючи їх із поточними та кінцевими результатами. Кожне поставлене завдання в розвитку підприємництва повинне мати декілька альтернативних рішень. Попереднє розроблення заходів для реалізації кожного з них дозволить уникнути можливого банкрутства або інших негативних наслідків. Отже, винесення правильного рішення, детальне опрацювання підприємницького проекту з використанням засобів блокування та мінімізації ризиків у процесі його здійснення - основний спосіб вирішення питань ризик-менеджменту.

Страховий ринок України знаходиться у стадії становлення. Відмова від монополії держави на здійснення страхових операцій, розвиток реального самофінансування підприємницьких структур викликали зростаючий попит на страхові послуги. Але поки що пропозиція на страховому ринку представлена переважно страхуванням майнових ризиків: на випадок пожежі, від стихійного лиха, аварій, вибухів і протиправних дій третіх осіб.

Укладаючи страхову угоду, слід памятати: гроші, що їх клієнт має сплатити страховикові, являють собою процент від страхової суми, тобто тієї суми грошей, що будуть виплачені в разі настання страхового випадку. На величину страхової суми впливають два показники: вартість застрахованого майна й додаткові фактори. Своєю чергою, вартість майна може визначатися:

* за балансовою вартістю;

* залишковою або ринковою вартістю;

* залежно від факторів, що збільшують ризик настання страхового випадку.

Для оцінки майна та суми збитку доцільно використовувати сюрвеєрську службу - незалежну експертизу, завдяки якій досягається узгодженість клієнта і страховика.

Для зясування сутності факторингу слід зазначити, що це - вид послуг у сфері планування, який полягає в купівлі фактор-фірмою платіжних зобовязань своїх клієнтів та здійсненні операцій за грошовими розрахунками, тобто перетворення боргів у готівку. Факторингові операції є досить поширеними серед західних кредиторів: наразившись на неплатоспроможність боржника і не маючи можливості очікувати поліпшення ситуації, він намагається продати ці борги з певною знижкою. Факторинг є ефективною системою ліквідності та зменшення фінансового ризику для нових підприємств, які не бажають брати на себе виконання роботи з перевірки платоспроможності своїх клієнтів, ведення бухгалтерського обліку стосовно до своїх клієнтів (вимог до них) і зацікавлені у швидкому одержанні грошей за своїми рахунками. Отже, факторинг - це комісійно-посередницькі послуги, що їх фактор надає клієнтові у процесі здійснення останнім розрахунків за товари й послуги із кредитуванням його оборотного капіталу.

Головна мета факторингу полягає в інкасуванні дебіторських рахунків його клієнтів та одержанні належних їм платежів. Основу факторинг-фінансування становить угода про факторинг, у межах якої клієнт пропонує факторинг-фірмі купити всі його вимоги до дебіторів. Після перевірки платоспроможності окремих дебіторів останнім, у разі необхідності, надається ліміт, після чого факторинг-фірма перебирає на себе ризик неплатоспроможності в розмірі наданого кредиту. За даною угодою платник, тобто дебітор, отримує інформацію у вигляді повідомлення про продаж його боргових зобовязань і повинен у звязку з цим вносити платежі безпосередньо факторові.

Повідомлення дебітора про факторинговий контракт означає, що всі розрахунки він здійснює не з , постачальником, а з фактор-фірмою. З огляду на те, що весь ризик неплатежів за рахунками бере на себе фактор, він виплачує лише частину суми (аванс), що становить 80-90% від усієї суми рахунків, а інші борги уособлюють резерв, що його буде повернуто після погашення дебітором-постачальником усієї суми боргу.

У сучасній підприємницькій практиці існують такі види факторингового обслуговування:

* купівля рахунків - із знижкою та сплатою факторові;

* прийняття на себе фактор-фірмою (чи комерційним банком) усіх операцій з обліку продажу компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготуванням регулярних звітів про стан рахунків та інкасації боргу;

* надання гарантій повної сплати товару, навіть якщо покупець несвоєчасно або взагалі не поверне боргу.

Факторинг - ефективний засіб поповнення оборотного капіталу насамперед для виробничих підприємств і оптових фірм, зайнятих відповідно виробництвом і збутом споживчих товарів. Із його допомогою рефінансуються вимоги, термін платежу за якими не перевищує 360 днів.

Крім факторингу, доцільно ознайомитися з операцією форфейтингу. Її сутність полягає в перездаванні права вимоги платежу продавцем від покупця за поставлені йому товари або надані послуги. Особливістю форфейтингу є та обставина, що для нього можлива будь-яка форма розрахунків. Як свідчить підприємницька практика, найчастіше застосовують форму продажу векселів з оформленням цієї угоди відповідним індосаментом.

Це означає, що експортер за продажу товару отримує вексель, у якому покупець зобовязується сплатити його у визначений термін. З метою прискорення перетворення векселя на гроші експортер продає вексель. Цим досягається: по-перше, виключення ризику неплатежу; по-друге, баланс експортера звільняється від цієї частини дебіторської заборгованості. Покупцем векселя (форфейтером) найчастіше виступає банк або спеціалізована форфейтингова компанія, яка купує вексель із певним дисконтом, тобто зі знижкою.

Розглядаючи питання про ефект фінансового та виробничого важеля, слід звернути увагу на такі моменти:

1) дія операційного (виробничого, господарського) важеля знаходить свій прояв у тому, що кожна зміна виручки від реалізації завжди породжує сильніші зміни прибутку. Цей ефект зумовлений різною силою впливу динаміки постійних і змінних витрат на формування фінансових результатів діяльності підприємства за зміни обсягу виробництва. Що більшим є рівень постійних витрат, то більша сила впливу операційного важеля. Вказуючи на темп зниження прибутку з кожним процентом зниження виручки, сила операційного важеля свідчить про рівень підприємницького ризику даного підприємства;

2) дія фінансового важеля полягає в тому, що фірма, яка використовує залучені ресурси, змінює чисту рентабельність власних засобів і свої дивідендні можливості. Рівень ефекту фінансового важеля вказує на фінансовий ризик, повязаний з фірмою. Оскільки відсотки за кредит відносять до постійних витрат, зростання фінансових витрат щодо залучених засобів супроводжується зростанням сили операційного важеля і зростанням підприємницького ризику.

Розглядаючи поведінку змінних і постійних витрат, необхідно памятати про релевантний період:

структура витрат, сумарні постійні витрати на одиницю продукції незмінні лише у певному періоді та за певної кількості продаж. Крім того, слід зважати на характер руху витрат (сумарних і на одиницю продукції) у відповідь на зміну обсягу продажів.

Ідеальні умови для бізнесу - сполучення низьких постійних витрат із високою валовою маржею. При цьому відхилення запланованої виручки від точки беззбитковості характеризує запас фінансової міцності. Для розрахунків точки беззбитковості, запасу фінансової міцності та сили впливу операційного важеля доцільно:

* поділити спершу всі витрати на змінні й постійні, оскільки без цього неможливо обчислити валову маржу;