Оцінка і аналіз стратегічних напрямків розвитку організації

реферат

1. Оцінка місії і стратегічних цілей організації

Стратегічне управління, як різновид менеджменту, сформувалося відносно недавно. Даний термін був введений у побут у другій половині ХХ століття для того, щоб позначити різницю між поточним управлінням на рівні виробництва і управління, здійснюваним на вищому рівні. Ведучою ідеєю, що відбиває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, зявилася ідея необхідності переносу уваги вищого керівництва на зовнішнє оточення з метою відповідного і своєчасного реагування на зміни, що відбуваються в ньому.

У цілому можна виділити наступні етапи поняття «стратегічне управління»: у 50-60 р. - це довгострокове планування виробництва продукції й освоєння ринків. У 70-і роки це вже не довгострокове планування, а вибір того, у якому бізнесі знаходитися, рішення з приводу того, що робити з бізнесом, що був успішний, але може утратити свою привабливість.

У 80-і роки динамізм зовнішнього середовища привів поняття стратегічного управління організацією до такого управління, при якому основою стратегічних рішень стає вибір щодо поводження фірми в сучасний момент, що при цьому одночасно розглядається і як початок майбутнього, тобто здатний забезпечити можливість подальшої успішної реакції на зміни, що відбудуться в середовищі. При цьому слід зазначити, що при стратегічному управлінні не виробляється план або опис того, що організація повинна робити в майбутньому, а як би здійснюється погляд з майбутнього в даний час, що забезпечує їй визначене майбутнє.

Підходи до визначення і формулювання стратегічних і оперативних рішень і методи їхньої реалізації істотно відрізняються. Основні ознаки, по яких розрізняються стратегічний і оперативний менеджмент - це рівень розробки (стратегія розробляється на найвищому рівні управління компанією);регулярність; невизначеність; кількість можливих альтернатив; природа розвязуваних проблем; споживана інформація; тимчасові обрії; супідрядність; деталізованість; персонал, який приймає рішення; точність оцінки; ступінь ризику (ризик при прийнятті стратегічних рішень набагато вище в порівнянні з можливими втратами від неправильних оперативних рішень, що порозумівається утрудненістю в поточній оцінці результатів реалізації стратегії, що стають очевидні тоді, коли негативні наслідки неможливо нейтралізувати без великого збитку).

Стратегічне управління покликане забезпечити фірмі виживання в довгостроковій перспективі. Слід зазначити, що виживання в ринковому конкурентному середовищі не означає жалюгідне існування організації, при якому ті, хто взаємодіє з організацією, відійдуть від неї, що приведе організацію до загибелі. Виживання в довгостроковій перспективі означає, що фірма досить успішно справляється зі своїми задачами і приносить своєю діяльністю задоволення тим, хто входить у сферу її ділової взаємодії.

Варто розрізняти стратегічне і довгострокове управління. Довгострокове управління ґрунтується на припущенні, що сучасні тенденції розвитку навколишнього ділового середовища можна екстраполювати і на майбутнє. У цьому випадку представляється нескладним визначити основні параметри довгострокового плану, виконати, насамперед, бюджетування і розрахувати інші, що базуються на бюджеті, розділи довгострокового плану. Сформований у такий спосіб довгостроковий план можливо розбити на більш короткі проміжки часу: рік, квартал, місяць. Однак вихідна передумова про незмінність тенденції розвитку ділового навколишнього середовища (ДНС) була справедлива для епохи масового виробництва і збуту.

У сучасних умовах, що характеризуються швидкими, найчастіше непередбаченими змінами ДНС, більш прийнятна ідеологія стратегічного управління, що заснована на припущенні про неможливість з достатнім ступенем точності пророчити довгострокові тенденції. Саме турбулентність, нестабільність і, відповідно, непередбачуваність факторів ДНС привели до появи стратегічного управління як інструмента формування довгострокових конкурентних переваг. Порівняльні характеристики довгострокового планування і стратегічного управління приведені в таблиці 1.

Таблиця 1 Порівняльні характеристики довгострокового планування і стратегічного управління

Характеристика

Довгострокове планування

Стратегічне управління

Ціль

Розрахувати результати діяльності на довгостроковий період і визначити ресурси

Забезпечити довгострокові конкурентні переваги

Головна задача

Максимізувати прибуток

Компенсація слабких сторін компанії і використання сильних сторін, а також можливостей у зовнішнім середовищі

Спосіб досягнення мети

Оптимальне використання ресурсів

Установлення відповідності з невизначеного і нестабільного ДНС

Інструментарій

Детерміновані математичні моделі різного ступеня складності і деталізованості

SWOT-аналіз, матричне позиціонування

Критерії короткострокової ефективності

Рентабельність

Стійкість до змін ДНС

Відношення до персоналу

Один з ресурсів компанії

Найважливіший і визначальний ресурс

Відношення до ДНС

Параметри ДНС - вихідні дані для розрахунків

Найважливіший фактор для вибору стратегії

Відповідно до класичного представлення стратегічне управління являє собою широку планову задачу, що передбачає систематичне охоплення всіх релевантних задач.

У сучасній практиці управління виділяють наступні етапи стратегічного управління (рис.1).

Рис.1. Структура стратегічного управління

Процес стратегічного управління починається з формулювання місії або заяви про призначення фірми. Місія - коротке, але в той же час чітке визначення цілей і пріоритетів компанії. Місія фірми повинна викликати довіру як у співробітників фірми, так і в сторонніх спостерігачів, насамперед клієнтів, як дійсних, так і потенційних. В ідеальному випадку у формулюванні місії зливаються воєдино суспільні або навіть загальнолюдські цінності з внутрішньою корпоративною культурою. У більш широкому розумінні місія - це покликання, чітко визначена причина існування підприємства. Місія підприємства визначається його засновником (засновниками) і слугує загальним основним орієнтиром для керівництва підприємства під час здійснення тих чи інших видів підприємницької діяльності. (наприклад, місія торговельного підприємства полягає в тому, щоб задовольняти потреби покупців в товарах і послугах, зайняти лідируючу позицію в цій сфері, отримуючи бажаний прибуток; Місією автомобільної фірми, яку заснував Генрі Форд, є забезпечення людей дешевим транспортом).

Формування місії підприємства передбачає визначення основних видів підприємницької діяльності: виробництво товарів, їх продаж, надання послуг, завоювання нових ринків збуту, збільшення кола споживачів продукції або послуг тощо.

В умовах ринкової економіки тільки правильно вибрана місія гарантує успіх діяльності підприємства.

Як свідчить досвід, часто менеджери різних рівнів місію і цілі підприємства розуміють тільки як отримання прибутку, що є їхньою помилкою. Прибуток становить повністю внутрішню проблему підприємства, яка повязана з ефективним використанням усіх видів ресурсів.

Оскільки підприємство є відкритою системою, воно зможе вижити зрештою тільки тоді, коли задовольнятиме яку-небудь потребу, що знаходиться у зовнішньому середовищі. Щоб заробити прибуток, потрібний для виживання, підприємство має постійно стежити за середовищем, у якому воно функціонує. Щоб вибрати відповідну місію, керівники, спеціалісти підприємства мають відповісти на такі запитання.

"Хто є і буде в майбутньому споживачами нашої продукції (товарів) та послуг?" і "Які потреби наших клієнтів ми можемо задовольнити сьогодні і в майбутньому?". Вибір лише такої вузької місії, як прибуток, обмежує можливості керівництва вивчати допустимі альтернативи у прийнятті рішень.

Для ефективного господарювання кожне підприємство має сформувати загальні цілі.

Цілі - це те, до чого прагне чи має здійснити персонал підприємства. Залежно від економічного стану, етапів життєвого циклу підприємства його загальними цілями можуть бути: 1) прибуток; 2) завоювання нових ринків збуту продукції та послуг; 3) організаційний розвиток; 4) відродження та інше.

Загальні цілі підприємства конкретизують його місію. Загальні цілі підприємства розробляються вищим керівництвом на основі місії підприємства і доводяться до кожної його ланки (підрозділу) управління. Виходячи із загальних цілей підприємства кожна ланка (підрозділ) розробляє свої (локальні) цілі для досягнення загальних.

Вся множинність локальних цілей, яка розробляється підрозділами підприємствами класифікують (розрізняють) за такими ознаками:

- ступеня важливості: стратегічні і тактичні;

- періоду охоплення: короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років), довгострокові (більше 5 років);

- змісту: виробничі, технологічні, адміністративні, науково-технічні, соціальні, фінансові.

- форми вираження: якісні, кількісні.

Так, наприклад, відділ маркетингу торговельного підприємства може мати ціллю за рахунок інтенсифікації комерційної діяльності збільшити обсяги закупок, продажу товарів та послуг і на цій основі збільшити суму прибутку на 0,5%. Ціллю відділу АСУ підприємства може бути компютеризація функцій менеджменту управлінського персоналу і на цій основі скорочення його чисельності, що приведе до зниження витрат на управління в розмірі 25%. Ціллю відділу капітального будівництва може бути проведення реконструкції бази матеріально-технічного постачання і дострокової здачі її в експлуатацію, що буде сприяти виконанню визначених виробничих завдань.

Не дивлячись на численність цілей на підприємстві всі вони мають базуватися на основних вимогах. Цілі мають бути:

- Конкретними (дозволяють кількісно і якісно вимірювати результати діяльності).

- Реальними (досягнутими в конкретних умовах діяльності).

- Гнучкими (здатними до трансформації у звязку зі зміною середовища).

- Контрольованими (пристосованими для постійного контролю їх досягнення).

- Гласними (доведеними до персоналу підприємства).

- Визнаними (ті, що поділяють більшість працівників).

- Чітко сформульованими у письмовій формі.

- Стимулюючими (повязаними з економічними і соціальними винагородами персоналу).

Зовсім очевидно, що до однієї і тієї ж мети можна рухатися різними способами. Наприклад, можна нарощувати прибуток шляхом зниження витрат. Але можна і домогтися цього шляхом збільшення корисності для споживача виробленого організацією продукту. Різні фірми, виходячи з обставин, виходячи з можливостей і їхньої сили, приймуть різні рішення з приводу того, як вони будуть вирішувати цю задачу. Вибір способу досягнення мети і буде рішенням із приводу стратегії фірми. Якщо встановлення цілей відповідає на запитання, до чого організація буде прагнути, якщо план дій відповідає на запитання, що треба робити, щоб досягти поставленої мети, то стратегія відповідає на запитання, яким з можливих способів, як організація буде йти до досягнення мети. Вибір стратегії означає вибір засобів, за допомогою яких організація буде вирішувати задачі, що стоять перед нею.

Делись добром ;)