1.1 Інвестиційна привабливість підприємства як важлива передумова формування фінансової стратегії підприємства

На сьогоднішній день в економічній науці не існує одного підходу до визначення терміна «інвестиційна привабливість підприємства». Дослідники Ю. Брігхем, Л. Гапенскі, Т. Коупленд, Марковиць, ФДж. Фабоцци, У. Шарп, які належать до американської економічної школи, зводять інвестиційну привабливість до максимізації добробуту акціонерів, а це, в свою чергу, призводить до зростання ціни на акції. Іншими словами, увесь фінансовий менеджмент повинен вирішувати завдання зростання інвестиційної привабливості компанії, адже він є системою фінансового управління. На нашу думку, вищезгадані дослідники ототожнюють інвестиційну привабливість з корисністю її для власників.

Інвестиційну привабливість з позиції фінансового стану підприємства Бланк І.О. розглядав як «інтегральну характеристику окремих фірм - обєктів можливого інвестування з позицій перспективності розвитку, обсягів та перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості» [2, с.400]. Всю свою увагу він зосереджував на напрями інвестування та самих складових інвестиційної привабливості. Відповідного визначення цього поняття додержуються багато сучасних дослідників, а саме Федоренко В.Г, Савчук В.П, Дука А.П., Прилипко І.П. та ін.

Інвестиційна привабливість як рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів інвестора відносно конкретного підприємства розглядається спеціалістами Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств [1]. На наш погляд, такий підхід не досить чіткий та конкретний і саме це суттєво зменшує шанси застосування його на практиці.

На думку Бочарова В.В, інвестиційна привабливість - це існування економічного ефекту, тобто доходу, від вкладання грошей в цінні папери компанії за мінімальним рівнем ризику[3,с.61]. Так як український ринок цінних паперів знаходиться на стадії становлення та є малоефективним, українські підприємства не мають змоги ефективно користуватися інструментами цього ринку.

Руснак Н.О. і Руснак В.А. визначення інвестиційної привабливості обєктів зводять до евристичних методів, які повязані з ранжуванням дослідних обєктів на основі оцінки спеціалістів. Звідси, інвестиційна привабливість стосується порівняння кількох обєктів з метою визначення кращого, середнього, гіршого[9]. Цієї думки також додержується Гайдуцький А.П, та розуміє інвестиційну привабливість підприємства як сукупність характеристик, які дозволяють потенційному інвестору оцінити, який із обєктів інвестицій є привабливіший для вкладання наявних коштів [4, с.83].

Нападовська І.В. вважає, що інвестиційна привабливість - це системна сукупність потенційних можливостей укладання коштів з метою отримання економічних вигід у майбутньому як наслідок результатів минулої господарської діяльності потенційного обєкта інвестування, субєктивно оцінювана інвестором [8,с.57]. Цей підхід не дозволяє співставити цілі інвестора з можливостями їх реалізації без ризиків, а також не дає можливості оцінити ступінь готовності інвестора прийняти на себе такий ризик.

Такі дослідники як Задорожна Я.Є. та Дядечко Л.П. розуміють інвестиційну привабливість як комплекс різних факторів, перелік та вага яких змінюється від цілей інвесторів, виробничо-технічних особливостей підприємства, у які інвестуються кошти, економічного розвитку у минулому, теперішньому та очікуваного у майбутньому [6]. Такий підхід, на нашу думку, враховує такий важливий момент як вимоги інвесторів, що є важливою умовою для високої оцінки інвестиційної привабливості.

На думку Коюди В.О., Лепейко Т.І., Коюди О.П., інвестиційна привабливість підприємства - це сукупність характеристик його фінансово - господарської та управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливостей залучення інвестиційних ресурсів [7, с.166]. Такий підхід залишає поза увагою психологічний аспект даної проблеми, адже передбачає лише однозначну можливість формалізації оцінюючих методів.

У звязку з цим, Чорна Л.О. запропонувала розглядати інвестиційну привабливість підприємства як взаємозвязок інвестиції та привабливості. Виходячи з цього, на думку дослідника, інвестиційна привабливість підприємства - це сукупність економіко-психологічних характеристик фінансово-господарської діяльності підприємства, які відповідають вимогам інвестора та забезпечують досягнення ефекту від вкладень при відповідному рівні ризику [11, с.5].

Така велика кількість визначень даного терміну свідчить про різноманітність підходів до його пояснення, а також про незавершеність дослідження цієї проблеми.

Більшість дослідників трактують термін «інвестиційна привабливість підприємства» виключно із сукупністю фінансово-економічних характеристик і, в свою чергу, не враховують досить важливий аспект - психологічний.

Ми вважаємо, що даний термін раціонально визначати з врахуванням поняття «привабливість», який досить широко використовують різні дослідники економічної галузі. Наприклад, В.В. Ільїн пояснює, що привабливість являється мотиваційним фактором; А.І. Донцов розглядає як групове єднання; А.П. Гайдуцький - як те, що визиває захват своїми якісними характеристиками, діями та формами [4,с.83].

При цьому необхідно враховувати сутнісні характеристики терміна «інвестиційна привабливість підприємства»:

1. Присутність подвійного ефекту. Інвестування прогнозує здійснення субєктно-обєктних відносин задля генерування, споживання та перерозподілу капіталу. Замовити оцінку інвестиційної привабливості може як субєкт (інвестор), так і обєкт(реципієнт) інвестування. Подвійний ефект - це позитивні наслідки як для інвестора, так і для реципієнта. Успішне інвестування буде лише тоді, коли буде присутній подвійний ефект.

2. Врахування вимог потенційних інвесторів. За умов швидкого збігу інтересів субєктів інвестування рівень інвестиційної привабливості буде стрімко підвищуватись. Саме тому обовязковим пунктом в підвищенні інвестиційної привабливості є врахування вимог потенційних інвесторів, що також підвищить іміджеву оцінку підприємства. Визначальне значення у виборі обєктів інвестування є субєктивна думка потенційного інвестора щодо змоги досягнення цим обєктом його цілей. На нашу думку, цей фактор є визначальним у трактуванні поняття «інвестиційна привабливість підприємства».

3. Плідна взаємодія з потенційними інвесторами. Дуже часто оцінка інвестиційної привабливості підприємства є субєктивним судженням, адже вона будується на тому, хто і як проводить ті чи інші розрахунки зі сторони інвестора. Через це на етапі створення механізмів, які будуть забезпечувати прозорість діяльності, інвестор повинен мати доступ як до створення таких механізмів, так і до участі його в контролі за їх функціонуванням. Це все можна пояснити так - чим ширший доступ, тим більша інвестиційна привабливість підприємства для інвестора. Коли ці механізми сформовані та добре налагоджені, управління інвестиційною привабливістю зводиться до регулювання втручання інвестора у створення фінансової політики підприємства та на ухвалення стратегічних рішень. Саме тому можна погодитись з позицією Чумікова А.Н. та Бочарова М.П., що «обєктивне на перший погляд поняття інвестиційної привабливості стає субєктивним та управляємим»[3, с. 11].

4. Симбіоз фінансово-економічних і психологічних оцінок діяльності компанії дозволяє субєктам та обєктам мати цільне уявлення про підприємство.

5. Врахування перспектив розвитку компанії. Дуже важливим завданням інвестора є визначення такого обєкта інвестування, що має найбільш привабливі перспективи для розвитку в умовах стрімкого розвитку зовнішнього середовища. А, отже, це зумовлює необхідність врахування цієї характеристики.

Аналізуючи та узагальнюючи всі вищезазначені характеристики, інвестиційну привабливість підприємства можна визначити як багаторівневу інтегральну характеристику сукупності економіко - психологічних аспектів оцінку підприємства, побудовану при тісній взаємодії обєктів із субєктами інвестування, яка відповідає вимогам субєктів та забезпечує позитивний ефект від їх вкладень.

В економічній літературі, яка присвячена даній проблемі, майже всі дослідники класифікують інвестиційну привабливість лише за рівнями, кількість яких коливається від двох до чотирьох.

Наприклад, Коюда В.О. виділяє чотири рівні:інвестиційна привабливість держави, галузі, регіону та підприємства [7]. Бланк І.О., Ястремська відокремлюють три рівні інвестиційної привабливості: макроекономічний - на рівні країни; мезоекономічний - на рівні галузі і регіону; мікроекономічний - на рівні підприємства [12]. Тоді, як Нападовська І.В. пропонує лише два рівні інвестиційної привабливості: макрорівень (галузь економіки, регіони, держава) та мікрорівень (підприємства, окремі проекти та фінансові інструменти інвестування)[8, с.58].

Нападовська І.В. наводить класифікацію інвестиційної привабливості з позицій субєктів, які можуть її оцінювати для прийняття управлінських рішень. І при цьому вона виділяє інвестиційну привабливість:

- для самого підприємства. Воно може одночасно бути як субєктом так і обєктом інвестування, оскільки існують і вільні кошти і вигідні напрямки укладань, що передбачає само інвестування. До того ж компанія повинна знати, які її шанси в боротьбі за залучення капіталу порівняно з конкурентами, а також у чому полягають її сильні та слабкі сторони;

- для власників тимчасово вільного капіталу. Такими субєктами є потенційні кредитори та інвестори, які аналізують вигоди великої кількості обєктів, в які можна вкласти капітал та які будуть найбільш ефективними;

- для групи конкуруючих інвесторів. Вони змагаються за право залучити свої кошти в найефективніше підприємство, що дозволить максимально приблизитись до реалізації цілей;

- для держави. Адже вона зацікавлена в розширеному відтворенні та оптимальному фінансуванні національної економіки, а також у розвитку певних галузей для здійснення нею своїх регулятивних функцій [8, с.58].

Для точного розуміння термінології, яка існує в наш час, автором уточнено класифікацію інвестиційної привабливості підприємства. Відповідно до цього нами пропонуються ознаки, які можна покласти в основу класифікації інвестиційної привабливості підприємства:

1. З позиції субєктів оцінки. Ця класифікаційна ознака ґрунтується на необхідності розглядати інвестиційну привабливість з точки зору субєкта інвестування, який може її оцінювати для прийняття управлінських рішень та залежно від цього будувати систему управління на підприємстві.

2. За типом інвестора. Вищезазначений критерій пропонується автором ввести як класифікаційну ознаку через те, що в залежності від джерела авансових коштів інвестиційна привабливість має різний сенс. Дана класифікація дозволить враховувати вимоги потенційних інвесторів та розмежовувати управлінські рішення на рахунок поліпшення необхідних характеристик.

3. За часовим горизонтом оцінювання. Ми запропонували дану класифікаційну ознаку з тієї причини, що інвестиційна привабливість має динамічний характер та може змінюватися під впливом різних чинників, як внутрішніх та і зовнішніх. Така класифікаційна ознака дозволить робити висновки про поточний стан інвестиційної привабливості підприємства, про потенційні його можливості в майбутньому та розробити програму дій п досягненню результатів, які бажають отримати субєкт та обєкт інвестиції.

4. За підходом до проведення оцінювання. Така класифікаційна характеристика пропонується виділитися через те, що інвестиційна характеристика підприємства являється його інтегральною характеристикою і має двоїсту природу, іншими словами складається з обєктивних та субєктивних характеристик.

5. За метою оцінювання. Так як формується база показників оцінки інвестиційної привабливості підприємства, яка буде найбільш точно відповідати усім цілям субєктів інвестування, було запропоновано ввести даний класифікатор.

Розглянемо детальніше види інвестиційної привабливості підприємства відповідно до запропонованої класифікації.

Отже, за субєктом оцінки виділяють такі види інвестиційної привабливості підприємства:

1. Внутрішня оцінка інвестиційної привабливості, яку здійснює саме підприємство, що одночасно може виступати як обєктом, так і субєктом інвестування. Керівництву підприємства необхідно знати, які шанси фірми у боротьбі за залучення капіталу, порівняно з конкурентами, у чому полягають його недоліки і переваги;

2. Зовнішня оцінка інвестиційної привабливості, яка здійснюється потенційними інвесторами (оцінюють вигоди декількох варіантів вкладення капіталу та обирають найбільш ефективний) та державою (аналіз та прогнозування розвитку окремих галузей).

В залежності від типу інвестора виділяють інвестиційну привабливість для кредитного та інституційного інвестора.

Для кредитного інвестора в розгляді інвестиційної привабливості головним фактором буде рівень його платоспроможності (оскільки банк зацікавлений в своєчасному поверненні своїх коштів, виплати відсотків і не бере на себе участь в доході від реалізації проекту).

Для інституційного інвестора (інвестиційні компанії, фонди і т.п) акцентують увагу на ефективності господарської діяльності реципієнта та зростання його вартості.

За фактором часу розрізняють поточну та перспективну інвестиційну привабливість підприємства.

Поточна інвестиційна привабливість - це ситуативна характеристика підприємства на момент проведення оцінювання.

Перспективна інвестиційна привабливість - це ймовірність досягнення висунутих цілей інвестування, яка виражається в індивідуальних очікуваннях окремих потенційних інвесторів. Перспективна оцінка дозволить підприємству не тільки визначити доцільність своєї діяльності, але й слабкі місця.

За видом проведення оцінювання виокремлюють фундаментальну та психологічну інвестиційну привабливість.

Фундаментальна інвестиційна привабливість - це показник інвестиційної привабливості, який є базисом для прийняття інвестиційних рішень. Традиційно до нього відносять економічні та матеріальні складові інвестиційної привабливості, оскільки саме економічний інтерес формує мотиваційну систему інвестора.

Психологічна інвестиційна привабливість - це результат відображення привабливості підприємства в очах певного інвестора, що склалася в результаті ряду як обєктивних даних, так і субєктивних вимог інвестора.

За метою оцінювання інвестиційну привабливість підприємства поділяють на наступні складові:

1. Залежно від характеру подальшого функціонування обєкту.

Інвестиційну привабливість можна оцінювати з урахуванням цілей, які поставив субєкт інвестування щодо вертикальної чи горизонтальної інтеграції (при цьому обовязково враховується ефект синергізму) чи подальшого продажу обєкта.

2. Незалежне функціонування обєкту.

Такій меті оцінювання відповідають цілі інвесторів з погляду на отримання доходів від фінансово-господарської діяльності підприємства.

Інвестиційна діяльність є основою подальшого розвитку підприємства будь-якої галузевої приналежності та форми власності. Без інвестицій неможливі підготовка та запуск у виробництво нових видів продукції (робіт, послуг), підвищення якості та дизайну товарів, використання нових видів матеріалів, енергозбереження. Інвестиції відіграють вирішальну роль у відтворювальних процесах на підприємстві, оскільки саме вони забезпечують підвищення технічного та організаційного рівня виробництва [42, с. 109].

Інвестиційна діяльність будь-якого підприємства має багато аспектів. Вона передбачає пошук або розробку інвестиційних проектів, їх обґрунтування за економічними або за іншими (соціальні, екологічні) критеріями, пошук інвестиційних ресурсів та власне управління цими та іншими аспектами діяльності.

Саме інвестування відіграє важливу роль у фундаментальних економічних процесах підприємства. Як від якісних так і від кількісних характеристик рішень інвестора залежить майбутній виробничий потенціал, ефективність функціонування, галузева і відтворювальна структура суспільного виробництва.

Інвестиційний менеджмент - це система принципів, методів та інструментів розробки, прийняття і реалізації управлінських рішень, спрямованих на досягнення інвестиційної привабливості підприємства, що спрямовані на досягнення цілей інвестиційної діяльності підприємства, забезпечення інвестиційної підтримки усіх видів його діяльності та створення інвестиційно-привабливого іміджу підприємства, одна із найважливіших складових економічного управління діяльністю,. Обєктом цієї діяльності являється інвестиційна діяльність підприємства. Він являється безперервним процесом прийняття інвестиційних рішень та їх реалізації, щодо різних сфер підприємницької діяльності.

Коли інвестиційний менеджмент побудовано на базових правилах науки управління, тоді досягається його ефективність як ціле направленої дії на процеси інвестиційної діяльності.

Виділяють наступні правила (або межі дій) поведінки працівників, які займаються інвестиційною діяльністю: більш регламентовані для органів управління та основної частки працівників та менш окреслені, але неодмінно зумовлені іншими ознаками -- для керівників [16, с. 95].

В управлінні підприємством виділяють наступні види принципів:

- принципи управління - основні межі дій працівників та органів управління, що визначаються видом господарської організації та її місцем у соціально-економічній системі;

- принципи керівництва - основні правила та обовязкові умови ділової поведінки керівників, що спираються на обєктивно аналітичні методи керівництвом підлеглими.

Підстав, які б пояснювали неможливість використання даних принципів в інвестиційному менеджменті не існує, тому в даному виді менеджменту встановлене правомірне їх використання.

На кожному етапі інвестиційного циклу виконуються певні завдання, а саме:

1. Планування (складається план втілення стратегій);

2. Визначення умов та організація (вивчення необхідності у ресурсах для реалізації різних фаз циклу, встановлення завдань для працівників, організація роботи);

3. Виконання ( втілення плану);

4. Керівництво (контроль, аналіз, коригування дій, накопичення досвіду, оцінки ефективності інвестиційних проектів).

Основною метою інвестиційного менеджменту являється забезпечення найбільш ефективніших шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах її реалізації.

За для досягнення цієї мети вирішується ряд найважливіших завдань:

1. Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за рахунок ефективної інвестиційної діяльності. Ефективний розвиток будь-якого підприємства з моменту його заснування припускає постійне економічне зростання, що повинне здійснюватись за рахунок збільшення обсягів діяльності, а також галузевої, асортиментної і регіональної її диверсифікованості. Таке економічне зростання в першу чергу здійснюється за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої здійснюються всі стратегічні цілі підприємства. Ефективність інвестиційної діяльності та темпи економічного розвитку повязані між собою прямими звязками.

2. Забезпечення отримання максимальних доходів від інвестиційної діяльності. Прибуток характеризує не лише інвестиційну, а й усю господарську діяльність підприємства. Задля забезпечення максимізації чистого прибутку потрібно вибирати такі напрями інвестування, які в остаточному підсумку зможуть задовольнити такі намагання.

3. Мінімізація інвестиційних ризиків. Існує велика кількість інвестиційних ризиків, які супроводжують майже всі форми інвестиційної діяльності. Існують такі події у інвестиційній діяльності підприємства, коли ризики можуть призвести до втрат не тільки прибутку, а й частини капіталу, що інвестується. Саме тому при прийнятті управлінських рішень, повязаних з інвестиційними проектами, потрібно істотно обмежувати інвестиційні ризики та витрати, які з ними повязані.

4. Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність повязана із втратою коштів у великих розмірах на довгий термін. Це може призводить до зниження платоспроможності підприємства, до невиконання платіжних зобовязань перед державою, партнерами, тобто створюються передумови для банкрутства підприємства. Крім того, деякі інвестори здійснюють свою інвестиційну діяльність із залученням позикових коштів. Якщо частка позикових коштів в активах підприємства різко збільшується це може привести до зниження фінансової стійкості. Тому під час формування джерел інвестування потрібно аналізувати, як це вплине на фінансову стійкість підприємства та на його поточну платоспроможність.

5. Заплановані програми інвестиційної діяльності повинні бути виконанні якнайшвидше. Підвищенні темпи реалізації запланованих планів інвестиційної діяльності призводить до економічного розвитку підприємства. Також, чим швидше будуть реалізовуватися ці плани, тим швидше буде формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку й амортизаційних відрахувань. Крім того, це скорочує термін використання кредитних ресурсів (у тій частині інвестиційних проектів, де використовуються позикові кошти). І нарешті, швидка реалізація інвестиційних планів сприяє зменшенню інвестиційних ризиків, що повязані із негативною зміною конюнктури інвестиційного ринку та погіршенням інвестиційного клімату в країні.

Всі перераховані завдання інвестиційного менеджменту тісно залежать один від одного. Найважливішим при цьому є не отримання максимальних доходів від реалізації інвестиційної діяльності, а забезпечення швидкого розвитку підприємства за умов фінансової стійкості в процесі його розвитку. Залежно від розглянутих завдань інвестиційного менеджменту визначаються його головні функції. Загальна функція даного виду менеджменту складається із двох частин - цільової та забезпечувальної. Кожна із цих функцій має свою структуру, тобто функція розкривається шляхом формулювання конкретних дій, виконання яких сприяє реалізації даної функції. При формулюванні цілей інвестиційної діяльності повинні застосовуватися певні правила. Цілі інвестиційної діяльності повинні:

- характеризуватися кількісними показниками та обєктивними критеріями;

- мати терміни їх досягнення;

- описувати бажаний стан інвестиційної діяльності та її результати;

Бути реалістичними та встановлюватися на так званому спонукальному рівні -- достатньо високому, щоб було до чого прагнути, але не настільки високому, щоб зазнати невдачі;

- бути гнучкими, такими, що піддаються модифікації або коригуванню у разі істотних, непередбачених змін в умовах їх досягнення.

Замкнений контур - це замкнений цикл взаємодії прямих та зворотних звязків, що створюється єдністю функцій інвестиційного менеджменту. Він не є одноразовим, а постійно повторюється, тому управління здійснюється не як одиничний кругообіг, а як безперервний оборот. Остання забезпечувальна функція (облік, контроль, аналіз) є первісною для перших цільових функцій. Тобто вивчення потреб підприємства в інвестиціях та отримання даних про стан підприємства в цілому та його інвестиційної діяльності. Не виконання однієї із функцій може призвести до проблематичного виконання інвестиційної діяльності, або взагалі до неможливості її здійснення.

Завжди можна було спостерігати те, що попит на вільні інвестиційні ресурси перевищував пропозицію. Саме тому держави намагаються створити найпривабливіші умови для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Інвестиційна привабливість (investment attractive) - це сукупність субєктивних та обєктивних умов, що сприяють або перешкоджають процесу інвестування національної економіки на макро-, мезо- і мікрорівнях [49, с. 52].

Завершальним етапом оцінки інвестиційної привабливості являється порівняння її щодо різних господарюючих субєктів. Така оцінка необхідна для вивчення інвестором доцільності здійснення інвестицій у розширення і технічне переозброєння підприємств, при виборі купівлі альтернативних обєктів, купівлі акцій окремих акціонерних товариств.

При оцінці інвестиційної привабливості підприємства потрібно обовязково врахувати його галузеву приналежність. Це пояснюється тим, що галузева специфіка впливає на фінансовий та інвестиційний цикл підприємства, ресурсний потенціал та джерела фінансування. Порівнювати інвестиційну привабливість доцільно по підприємствах, що належать до однієї галузі господарювання.

Важливим завданням аналізу інвестиційної привабливості підприємства є послідовний збір відомостей і вибір такої системи показників, яку найефективніше можна було б використовувати для оцінки інвестиційної привабливості.

Велика кількість вчених-економістів ототожнюють інвестиційну привабливість із інвестиційним кліматом, тобто із інвестиційною привабливістю країни або регіону. Серед найпоширеніших тлумачень даного терміну виділяють такі:

- інвестиційний клімат - це багатофакторна система цілеспрямованих вчинків і дій, що свідомо формується на державному і регіональному рівнях в інтересах більш широкого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах;

- інвестиційний клімат -- це загальна атмосфера розуміння економічної ситуації і потреби в залученні додаткових ресурсів, що існує в різних сферах соціально-економічного розвитку країни;

- інвестиційний клімат -- це комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, що існують на певній території;

- інвестиційний клімат -- це внутрішня атмосфера (енергетика), що сформована на конкретній території відповідно до пріоритету залучення додаткових фінансових ресурсів і впливає на позицію інвестора щодо ухвалення рішення про інвестування обєктів певної території.

Отже, дане поняття користується широким застосуванням і рівень його сприяння залежить від великої кількості чинників, в тому числі і від інвестиційної привабливості. І тому не можна ототожнювати дані терміни.

Під час аналізу інвестиційної привабливості підприємства не слід забувати, що вона залежить від таких чинників, що не мають вартісної оцінки (неформалізованих чинників):політичні і загальноекономічні зміни, реорганізація галузі, зміна форми власності, діловий імідж керівництва підприємства [27, с. 72-77]. Дані фактори відносно підприємства можна умовно поділити на дві групи - зовнішні (мають визначальну роль у роботі підприємства ззовні) та внутрішні (існують всередині підприємства). Відповідно до цих груп факторів формуються системи зовнішніх та внутрішніх ризиків, що зявляються при використанні кредитного інвестування.

Інвестиційна привабливість розглядається на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. При чому підприємство являється кінцевим вкладенням коштів, де реалізуються конкретні проекти, а привабливість кожного інвестиційного проекту визначається привабливістю всіх складових -- країни, галузі, регіону, підприємства. Тобто, інвестор не буде робити інвестиції, наприклад, у машинобудівне підприємство, якщо дана галузь на міжнародному рівні перебуває в кризовому стані. Так само, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності країни зведе до нуля будь які намагання інвестування.

Існує два підходи до фінансової оцінки інвестиційних проектів:

1) Бухгалтерський;

2) Економічний (фінансовий).

Саме вони створюють теоретичний фундамент аналізу капітальних інвестицій.

Підхід, який передбачає, що довгостроковий фінансовий успіх визначається дохідністю проекту, тоді як при оцінці короткострокового успіху більшу увагу приділяють ліквідності проекту називається бухгалтерським.

Дохідність та ліквідність широко використовуються в методах оцінки капітальних інвестицій.

Ліквідність - це швидкість окупності капітальних інвестицій. А з допомогою методів аналізу капітальних інвестицій оцінюється швидкість з якою проект відшкодує первісні витрати.

Дохідність - це отримання прибутку від капітальних інвестицій.

Інструментами інвестиційного аналізу є прибуток та середні інвестиції, що є втіленням бухгалтерського підходу. Ці інструменти дуже популярні на практиці, особливо на малих та середніх підприємствах. їх досить часто відносять до традиційних методів.

Економічна та фінансова теорія дають нове розуміння фінансового успіху реалізації проектів. Такий теоретичний погляд меншою мірою стосується ліквідності та дохідності і більшою -- максимізації добробуту підприємства в цілому або акціонерів (якщо підприємство діє в організаційно-правовій формі акціонерного товариства) та розгляди ризику. Такий підхід передбачає, що вдалими є такі інвестиційні проекти, які приносять дохід підприємству, акціонерам.

Економічними та фінансовими підходами передбачається, що вартість проектів капітальних інвестицій визначається як перевищення майбутніми доходами поточних та майбутніх витрат. Тут аналіз капітальних інвестицій передбачає часовий аспект грошової вартості як спосіб визначення вартості майбутніх надходжень. Зважаючи на це, інвестиційний проект вважають прийнятним, якщо очікуваний прибуток перевищує очікувані витрати. Тому ліквідність проекту (часовий аспект надходжень коштів) та дохідність (фінансовий аспект надходжень коштів) є менш важливими чинниками.

Також ризики інвестиційних проектів досліджують в економічній теорії. За ступенем ризику інвестиційні проекти бувають різними. Тому в економічній теорії вважають, що вимоги інвесторів щодо доходів залежать від рівня доходів. Тобто, чим вищий інвестиційний ризик, то більший прибуток потрібний інвестору для компенсації ймовірностей, задля зведення нанівець фінансової вигоди підприємства.

Кожен інвестор прагне до поєднання максимізації добробуту (насамперед на підставі грошових коштів, а не прибутку) та зниження інвестиційного ризику. Саме це зумовило появу методів фінансового аналізу, які відрізняються від традиційних методів, що ґрунтуються на бухгалтерському обліку.

Методи традиційного бухгалтерського підходу до фінансової оцінки інвестиційного проекту:

1) метод вивчення терміну окупності інвестицій;

2) метод визначення розрахункової норми прибутку.

Перший метод орієнтований на короткострокову оцінку проекту, ним визначають наскільки швидко інвестиційний проект окупиться. Термін окупності інвестицій (РР) тісно повязаний з ліквідністю. Звичайно, чим швидше окупиться проект тим краще. Звертається увага на зворотні грошові потоки та на швидкість надходжень від інвестиційного проекту. Але рівень дохідності та загальний прибуток підприємства в результаті реалізації інвестиційного проекту не враховується.

Отже, при користуванні методом вивчення терміну окупності інвестицій мірою оцінки капітальних інвестицій є прийнятний термін окупності. Коротшим термін окупності повинен бути тоді коли інвестору потрібна вища ліквідність коштів.

Одним із показників, що впливає на величину терміну окупності інвестиції являється рівномірність розподілу прогнозованих зворотних грошових потоків за інвестиційним проектом. Задля розрахунку терміну окупності зворотні грошові потоки розподіляють по роках експлуатації інвестиційного проекту рівномірно, потім знаходять відношення вартості інвестиційного проекту до величини річного доходу підприємства, обумовленого інвестиційним проектом. При отриманні дробового числа округляють до найближчого цілого.

Даний метод являється найпростішим та найпоширенішим у практичній оцінці інвестиційних проектів і має переваги лише тоді, коли інвестиційному проекту властивий високий рівень ризику. Тому що коротший термін окупності проекту постерігається при менш ризикованому проекті. Дана ситуація властива підприємствам, діяльність яких суттєво залежить від технологічних змін.

Крім вищезазначених переваг даний метод має багато недоліків, що найяскравіше проявляються тоді коли йдеться про альтернативні інвестиційні проекти, тобто такі проекти, з яких лише один може бути вибраний для подальшого впровадження.

Ці недоліки зводяться до наступного. Показник РР враховує лише ті надходження, які власник проекту одержує під час його окупності. Даний недолік відображає короткострокову орієнтацію методу розрахунку терміну окупності інвестиційного проекту. При розрахунку показника РР відкидаються інвестиційні проекти, які розраховані на довгий період та мають довгий термін окупності, та приймаються проекти, які забезпечують бистру окупність, навіть якщо такі проекти є незначними та недовгочасними.

Ще одним недоліком показника РР є те, що він ігнорує характер розподілу надходжень коштів по роках.

Отже, оцінку інвестиційних проектів за допомогою РР доцільно проводити за таких умов:

1. Інвестиційний проект передбачає вкладення первісних інвестицій лише одноразово;

2. Після завершення вкладень інвестор отримує майже однакові щорічні грошові надходження впродовж всього періоду експлуатації даного інвестиційного проекту.

Метод визначення розрахункової норми прибутку передбачає порівняння величини прибутку від проекту з величиною вкладеного капіталу. Визначення норми прибутку або середньої ставки доходу розраховується простим бухгалтерським способом, що показує прибутковість проекту. Даний метод являється найдавнішим із методів. Проте є найбільш спірним, тому що величина показника розрахункової норми прибутку залежить від розуміння доходу та вкладеного капіталу. Тому перш ніж використовувати даний показник потрібно надати необхідні пояснення до понять «дохід» та «вкладений капітал». Різні літературні джерела описують різні підходи до визначення доходу, який передбачається отримати внаслідок реалізації інвестиційної привабливості проекту. Найчастіше дохід визначають як прибуток, отриманий від експлуатації проекту. Всі відомі підходи відрізняються один від одного видом прибутку (балансовий прибуток, чистий прибуток) та врахуванням фінансових витрат - відсоток за користування позиками (в одних випадках їх додають до чистого прибутку, в інших не враховують). Отже, при застосуванні оцінки інвестиційного проекту за допомогою розрахункової норми прибутку насамперед визначають, що собою являє прибуток від проекту. Неоднозначним також є визначення величини вкладеного капіталу, її розраховують двома способами:

1. Первісно вкладений капітал - витрати на початковому етапі інвестування (витрати на купівлю та установку основних засобів, збільшення оборотного капіталу);

2. Середній вкладений капітал протягом терміну служби інвестицій з урахуванням залишкової вартості активів.

Значення розрахункової норми прибутку суттєво залежить від змісту, що вкладається в поняття «дохід» та «вкладений капітал».

Широко розповсюджений даний метод через його простоту, як і методу розрахунку терміну окупності проекту. Але даний метод має більше недоліків ніж попередній:

- через велику кількість способів визначення доходу та капіталу перед тим як аналізувати значення отриманні в результаті використання даного методу, потрібно знати яким саме чином розраховували дані показники. Невідповідність цих показників призводить до розбіжностей та не точних значень розрахункової норми прибутку, і це може суттєво вплинути на прийняття інвестиційних рішень;

- зворотні грошові кошти в оцінці прибутковості проекту не використовуються. І тому амортизація не враховується як складова зворотного грошового потоку.

Традиційні бухгалтерські методи (метод розрахунку окупності інвестиційного проекту, метод визначення розрахункової норми прибутку) фінансової оцінки інвестиційного проекту мають ряд спільних недоліків, так як вони:

1) ґрунтуються на припущенні, що для керівників підприємства або інвестиційних менеджерів ризик чи невпевненість не є проблемою при прийнятті інвестиційних рішень щодо проектів;

2) не враховують зміну грошей із часом (грошові потоки та часову складову грошових потоків за проектом).

Можна зробити висновок, що вищезазначені два традиційні методи оцінки інвестиційної привабливості проектів не являються ідеальними. Вони можуть призводити до прийняття неправильних інвестиційних рішень, хоча і є досить поширеними на практиці.

Основною частиною всіх складових методів фінансового аналізу інвестиційних проектів є непряма капіталізація доходу, що дозволяє приймати правильне, коректне порівняння грошових потоків різних часових періодів. До складних методів фінансового аналізу інвестиційних проектів належать метод чистої теперішньої вартості (NPV) (з варіаціями) та метод внутрішньої норми прибутку (IRR).

Схема вивчення NPV така:

- знаходять поточну вартість інвестицій (ІС), тобто скільки потрібно зарезервувати інвестицій для проекту;

- визначають поточну вартість майбутніх грошових надходжень від використання інвестиційного проекту (PV). Даний показник - це сума грошових надходжень за всі очікуванні роки або за нормативний термін експлуатації інвестиційного проекту.

Метод розрахунку чистої теперішньої вартості має такі переваги:

- розрахунки проводять виходячи не з чистих доходів, а з грошових потоків, до яких відносять чисті доходи та амортизацію (не є витратами підприємства);

- під час обчислення чистої теперішньої вартості враховують зміну вартості грошей з часом. Чим більше час впливає на вартість грошей, тим вища дисконтна ставка (коефіцієнт дисконтування);

Проте даний метод має свої недоліки:

- інвестиційні менеджери на завжди в змозі точно передбачити грошові потоки на майбутні роки, чим більший проміжок час, тим важче оцінити майбутні грошові потоки. Для такого прогнозування потрібно залучати більш кваліфікованих спеціалістів.

- методом передбачено, що коефіцієнт дисконтування залишається незмінним протягом періоду експлуатації проекту. Проте, дисконтна ставка може змінюватись кожного року, як і процентна ставка банку. Даний коефіцієнт можна прогнозувати, але для цього потрібно залучити висококваліфікованих спеціалістів, володіти відповідною інформацією, мати відповідне компютерне та програмне забезпечення. І при цьому результат буде все-рівно імовірним.

Важливість оцінки інвестиційної привабливості потребує її детального дослідження, насамперед її визначення. У вітчизняній та іноземній літератури добре висвітлені теоретичні аспекти, що стосуються інвестиційної привабливості, та механізми управління інвестиціями. Однак проблема, повязана з визначенням терміну «інвестиційна привабливість» та її оцінкою недостатньо вивчена.

Певну увагу питанню, яке стосується інвестиційної діяльності в економічній науці приділяють. На думку І.А. Бланка інвестиційна привабливість - це інтегральна характеристика, складовими частинами якої є інвестиційний клімат, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури і можливість залучення інвестиційних ресурсів, які разом мають суттєвий вплив на формування доходності інвестицій і рівень інвестиційних ризиків.

На думку Ткаченко Е.Л. інвестиційна привабливість - це сполучення ефективності інвестиційних ресурсів, їх безпечності і наявності довгострокових економічних перспектив, таких як зріст споживчого ринку, стале економічне зростання.

Савчук В.П., Прилипко С.І., Величко Є.П. розуміють інвестиційну привабливість як його інтегральну характеристику як обєкту майбутнього інвестування з точки зору перспективності розвитку, обсягів і перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, стану платоспроможності, фінансової стійкості.

Важливим для формування визначення "оцінки інвестиційної привабливості" є аналіз самого терміну «оцінка». Згідно тлумачного словника оцінка - це визначення ціни чого-небудь, а також - погляд на цінність, рівень чи значення чого-небудь. Але це не єдині вірні формулювання. В економічній літературі існує кілька тлумачень даного терміна, які в сукупності дають більш повну картину щодо значення слова оцінка.

Таким чином, оцінка - це:

- відбиття погляду якої-небудь фізичної чи юридичної особи стосовно стану кількісних і якісних параметрів процесу, явища, рівня та динаміки показника;

- характеристика рівня цін, що застосовується для вартісного відображення результатів виробничої діяльності;

- висновок фізичної або юридичної особи, відбитий кількісно щодо рівня та динаміки одного або декількох показників, що відображає ступінь досягнення мети;

- аналітична процедура вироблення якісної характеристики динаміки показника, процесу, системи.

Перше та четверте тлумачення терміна характеризують її як процес, друге та третє - як кінцевий результат. Інші формулювання не мають економічного змісту.

На базі аналізу існуючих формулювань і сутності інвестиційної привабливості нами пропонується таке визначення. Інвестиційна привабливість міжнародного проекту - це його інтегральна характеристика, як обєкта потенційного інвестування з точки зору його наявного стану, можливостей розвитку, обсягів і перспектив отримання і розподілу прибутку, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства, його ділової активності та рентабельності. Вона поєднує у собі дані про ступінь очікуваної доходності, ризикованості та ліквідності потенційного капіталовкладення [41, с. 236].

Важливою стороною інвестиційної привабливості являється ступінь гарантованості, надійності та своєчасності досягнення цілей інвестора (отримання прибутку в достроковій перспективі, отримання контролю над підприємством, отримання спекулятивного прибутку).

На інвестиційну привабливість впливає комплекс різноманітних факторів, перелік і вага яких може змінюватись від виробничо-технічних властивостей обєкта інвестування та економічного розвитку підприємства в різних розрізах часу.

Слід відзначити, що оцінка інвестиційної привабливості проектів - це характеристика, яку було отримано під час підбивання підсумків економічного аналізу господарчої діяльності та економічні висновки про результати діяльності підприємства. Вона відображає якісні та кількісні відмінності даного виробничого обєкта від інших компаній за певний період. З цього визначення можна сказати, що з визначень оцінки, які було наведено вище, оцінку інвестиційної привабливості можна охарактеризувати, як по-перше, аналітичну процедуру розрахунку ступеню потенційної ефективності капіталовкладення і, по-друге, як висновок, відбитий кількісно щодо рівня та динаміки показників, що відображає ступінь привабливості підприємства з вкладання коштів.

І підприємство і власник капіталу мають сподівання на позитивні результати перспективної інвестиції. Субєкт інвестування розглядає рівень інвестиційної привабливості потенційних підприємств-реципієнтів, а вони розглядають можливість залучення капіталу. Лише при збігові інтересів обох сторін можливо здійснювати процес інвестування.

Саме оцінка інвестиційної привабливості є проміжним етапом між аналізом та прийманням рішення про вкладення коштів. Виділення самостійної процедури оцінки долає пояснюючий характер аналізу і сприяє його злиттю з управлінням, у тому числі із прийняттям рішень. Основною метою оцінки є опрацювання узагальнюючих висновків, щодо роботи підприємства. Кінцева оцінка повинна базуватись на узагальнюючому показнику задля можливості прийняття управлінського рішення.

Багато вчених-економістів прагнуть до швидшого оприлюднення результатів своєї праці, але найбільш розвинені агентства прагнуть до максимізації власного прибутку і тому обмежують доступ до своїх інноваційних розробок у цій сфері. І це підтверджує правило - чим ближче дослідження до практики, тим воно цінніше.

Як зазначалось раніше, існує велика кількість методик розрахунку узагальнюючих показників, які відрізняються кількісним і якісним складом коефіцієнтів, на базі яких вони розраховуються, та їх вагою. Але є ряд вимог, яким даний показник повинен відповідати:

1) розрахунки повинні ґрунтуватись на системі показників, які показують результати діяльності підприємства;

2) зберігання та узагальнення в собі даних про різноманітні джерела.

3) визначатись на основі порівняння значень показників із базою порівняння;

4) поєднувати в собі результати кількісного та якісного аналізу підприємства, тобто бути легким.

Гарант наявності комплектності оцінки (одночасне узгодження сукупності показників, які відбивають усі аспекти господарчих процесів підприємства) забезпечує виконання перших двох вимог. Комплектність оцінки повинна містити у собі узагальнюючі висновки про результати діяльності підприємства завдяки визначенню якісних і кількісних відмінностей від бази порівняння.

В Україні діє "Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій" затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Ця Методика розроблена відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність", Указу Президента "Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій" та Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій задля визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємств та організацій, прискорення реалізації інвестиційних проектів, заохочення до інвестицій вітчизняних та іноземних підприємців, надання методичної допомоги спеціалістам, які займаються розробкою заходів з проведення оздоровлення виробничої сфери.