§ 3. Економічні інтереси, їхня класифікація та взаємодія

«Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси» — ці слова належать Ф. Енгельсу. Усві­домлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мо­тивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інте­ресів (рис. 2.4). Рис. 2.4. Взаємозв’язок потреб та інтересів

Інтерес (від лат. Interesse — мати важливе значення) — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб’єктів.

Економічні інтереси — усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

За своєю сутністю економічні інтереси є об’єктивними. Вони відображають місце і роль суб’єктів господарювання у системі суспільного поділу праці та економічних відносин. Водночас економічні інтереси є суб’єктивними і завжди мають своїх носіїв.

Суб’єкти економічних інтересів — окремі індивіди, домо- господарства, колективи (групи) людей, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів — економічні блага (това­ри, послуги, інформація тощо).

Плюралізм економічних потреб породжує багатоманітність економічних інтересів, які утворюють складну та динамічну систему, багатовимірну у фазах відтворення, у просторі та часі, у статиці та динаміці. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями, а саме:

За суб’єктами:

—  особисті;

—  колективні, групові;

—  суспільні.

За нагальністю, важливістю:

—  головні, першочергові;

—  другорядні.

За часовою ознакою:

—  поточні;

—  перспективні.

За об’єктами:

—  майнові;

—  фінансові;

—  інтелектуальні тощо.

За ступенем усвідомлення:

—  дійсні;

—  уявні.

За можливостями реалізації:

—  реальні;

—  утопічні.

Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:

—  економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;

—  економічні інтереси підприємців спрямовані на макси­мізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкуренто­спроможності продукції;

—  економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

За територіальною ознакою виокремлюють такі економіч­ні інтереси:

—   муніципальні;

—  регіональні;

—   національні;

—  об’єднання держав;

—  загальнолюдські (глобальні).

Територіальний зріз системи економічних інтересів окремої країни формується на основі розподілу повноважень між орга­нами державної влади та місцевого самоуправління. Муніци­пальні та регіональні інтереси спрямовані на реалізацію еконо­мічного потенціалу окремої території з метою забезпечення по­треб певної територіальної спільноти.

Водночас державні та муніципальні службовці, покликані здійснювати заходи щодо практичної реалізації зазначених інте­ресів, є носіями особистих потреб, які не завжди збігаються із суспільними. Зазначена суперечність породжує корупцію — негативне соціальне явище, пов’язане зі зловживанням держав­ною владою, корисливим використанням службовцями офіцій­них повноважень, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вигод в особистих чи вузькогрупових кор­поративних інтересах.

Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадо­вим становищем, перевищення владних або посадових повнова­жень, розкрадання державного або колективного майна, не­цільове використання бюджетних коштів тощо.

Згідно з Міжнародною конвенцією проти корупції, прийня­тою 29 березня1996 р., корупція — це спроба отримати прямо чи опосередковано урядовим чиновником чи особою, яка вико­нує публічні функції, будь-якого предмета, що має грошову вартість або іншу користь (подарунка, послання, обіцянки, пе­реваги) в обмін на будь-яку дію чи бездіяльність під час вико­нання службових обов’язків; пропозиція або надання прямо чи опосередковано такої користі; будь-які дії чи бездіяльність під час виконання урядовими чиновниками або особами, які вико­нують публічні функції, своїх обов’язків з метою отримання не­законного доходу для себе або третьої сторони; шахрайське ви­користання або приховування майна, отриманого внаслідок за­значених дій.

Практика засвідчує, що основними інструментами подолан­ня корупції є:

—   контроль за дотриманням законності та забезпечення прозорості діяльності органів державної влади;

—  чітка специфікація прав власності;

—  конкурсне розміщення державних і муніципальних за­мовлень, надання прав на оренду нерухомості тощо;

—   гласність у питаннях надходження та використання бю­джетних коштів;

—   впровадження принципу «єдиного вікна», за якого всі не­обхідні документи для реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності розглядає уповноважений орган управління.

Система взаємопов’язаних і взаємодіючих інтересів суспіль­ства завжди суперечлива. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгоджен­ня. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

Шляхи поєднання економічних інтересів:

—   субординоване підпорядкування одних економічних інте­ресів іншим;

—   координоване узгодження різнобічних інтересів усіх еко­номічних суб’єктів.

Проблема співвідношення та пріоритетності інтересів еконо­мічних суб’єктів залишається до цього часу дискусійною. Ме­ханізм їхнього узгодження визначається сутністю економічної системи.

Командно-адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів (рис. 2.5) на основі пріоритетності та абсолютизації державного інтере­су, який ототожнюється із суспільним і протиставляється колективним та особистим інтересам. При цьому субордина­ція і підпорядкування інтересів забезпечується централізованим директивним плануванням та ідеологічною пропагандою.

У міру розвитку суспільства та ускладнення економічних інтересів жорстке адміністрування і відсутність оберненого Рис. 2.5. Ієрархія інтересів економічних суб’єктів у командно- адміністративній системі

зв’язку починають суперечити принципам функціонування складних систем, що самоорганізуються. Ігнорування ролі та значення особистого інтересу як потужного чинника соціально- економічного прогресу, підпорядкування його державному в умовах командно-адміністративної економіки спричиняє неуз­годженість системи економічних інтересів, у тому числі:

—  спотворення мотиваційної поведінки економічних суб’єктів;

—  пригнічення стимулюючої ролі потреб;

—   послаблення відповідальності та стимулів до високоефе­ктивної праці;

—   втрату трудових цінностей і соціальних установок насе­лення;

—   розвиток психології утриманства й економічної залеж­ності від держави.

На відміну від командно-адміністративної системи у рин­ковій економіці домінує особистий інтерес споживача. Практи­ка успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації (рис. 2.6).

За умов економічної свободи та конкуренції суб’єктів госпо­дарювання створюються передумови для формування цілісної, органічної системи взаємопов’язаних і взаємообумовлених еко­номічних інтересів. їх суперечлива взаємодія заснована на прин­ципах зворотного зв’язку та самоорганізації, має творчий харак­тер і сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Процес еволюції сучасних розвинених країн на основі соці­ально орієнтованої та регульованої ринкової економіки створює Рис. 2.6. Координація інтересів економічних суб’єктів у рин­ковій економіці

передумови для координації та гармонійного розвитку системи економічних інтересів громадянського суспільства. Водночас кор- поратизація економічного життя породжує проблему узгоджен­ня економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної поведін­ки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та корпоратив­них інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє держава.

Відстоювання та сприяння реалізації інтересів окремих груп у сучасному суспільстві набуло форми лобізму. Лобізм (від англ. lobby — кулуари) — вплив на законодавців і чиновників, спря­мований на підтримку окремих підприємств, галузей, соціаль­них груп, верств, шляхом особистої зацікавленості посадовців.

На думку відомого західного дослідника М. Олсона, лобістська діяльність є свого роду колективним благом,яке потребує певного рівня організованості групи. При цьому менші за чисельністю та краще організовані групи часто виявляються ефективнішими у відстоюванні власних інтересів. Яскравим прикладом такої діяль­ності є надання податкових пільг окремим фірмам або галузям, на­слідком чого є зростання податкового тиску на інші групи підпри­ємців, на суспільство в цілому. Як зазначаєМ. Олсон: «Організовані та активні інтереси малих груп схильні перемагати неорганізовані і незахищені інтереси великих груп. Часто порівняно мала група або галузь домагається митного тарифу або податкових знижок за ра­хунок мільйонів споживачів або платників податків, незважаючи на нібито домінуюче правило більшості»[5].