logo search
Базилевич_1

§ 4. Місце і роль людини в економічній системі

Людина — надзвичайно складна істота, вона поєднує в собі біологічне і соціальне.

Як біологічна істота людина—унікальний продукт природи, мисляча істота, наділена сукупністю фізичних і розумових здібнос­тей, здатністю взаємодіяти з природою і жити за її законами.

Людина як соціальна істота є частиною суспільства, тобто живе у соціумі, має багатогранні стосунки з іншими людьми (еко­номічні, політичні, національні, сімейні), виконує і підкоряєть­ся юридичним законам, додержується певних моральних норм і правил соціальної поведінки, прийнятих в суспільстві, тобто є людина розумна (Homo sapiens).

У діалектичній взаємодії біологічної і соціальної сторін лю­дини, можливості використовувати у своїй діяльності природні й економічні закони і полягає глибинна сутність людини як біо- соціальної істоти (рис. 3.14). Рис. 3.14. Біосоціальні риси людини

Людину вивчають багато наук, у тому числі економічна на­ука, яка досліджує економічну сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведін­ку, тобто людину економічну (Homo economicus).

Людина економічна — головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економіч­но раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх на­явних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інте­ресів, мети і пріоритетів.

На всіх етапах розвитку суспільства людина перебувала в центрі всіх економічних процесів і явищ. В економічній системі людина виступає як працівник, як суб’єкт економічних відно­син, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного вироб- ництва (рис. 3.15). Рис. 3.15. Місце людини в економічній системі

Людина-працівник в економічній системі виступає робочою силою, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил.

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.

Успіх виробництва на всіх рівнях визначається насампе­ред людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фак­тори виробництва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина. Людині, її праці належить центральне місце у вироб­ництві не тільки як найактивнішому факторові виробницт­ва, а й як джерелу, творцю інших факторів виробництва — ма­теріально-речових, науково-дослідних і організаційно-управ­лінських.

В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального (одноосібного) працівника і стадію сукупного працівника.

На ранніх етапах розвитку суспільства, коли ще недостат­ньо були розвинуті суспільний поділ праці й господарські зв’яз­ки (натуральне господарство і дрібнотоварне виробництво), коли речі виготовлялись від початку до кінця одним робітником, то останній виступав як працівник-індивід.

У подальшому, в міру поглиблення суспільного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, праця кожно­го виробника все менше виступає як індивідуальна праця неза­лежного, економічно відокремленого товаровиробника, а висту­пає частиною сукупної праці, а окремий працівник — частиною сукупного працівника.

Сукупний працівник — це сукупність працівників різних спеціальностей, які є учасниками спільного виробництва пев­ного товару на основі розподілу праці між ними.

У сучасних умовах головною фігурою господарського життя є не індивідуальний, а сукупний працівник, який залучається до суспільного виробничого процесу завдяки кооперації праці. Нині практично будь-який товар є результатом праці не одного, а десятків, сотень і тисяч працівників, зайнятих у різних галу­зях виробництва. Сучасний автомобіль складається в середньо­му з 15 тис. деталей, у виробництві яких зайняті тисячі праців­ників величезної кількості великих і дрібних підприємств-по- стачальників. Американський літак «Боїнг-748″ складається з 4,5 млн різноманітних частин, що їх виробляють робітники 16 тисяч компаній.

Сукупний працівник є новою продуктивною силою коопе­рованої праці, здатної вирішувати завдання, які не під силу сумі відокремлених індивідуальних працівників.

Рівень розвитку сукупної робочої сили можна охарактери­зувати такими кількісними і якісними показниками (рис. 3.16).

В умовах розвитку науково-технічного прогресу вимоги до рівня підготовки працівників зростають. Без постійного підви­щення рівня освіти, кваліфікації, культури, зміцнення здоров’я, вироблення психологічної сталості працівники не здатні ефектив- Рис. 3.16. Показники рівня розвитку сукупної робочої сили

но взаємодіяти з іншими прогресуючими елементами продуктив­них сил — новою технікою, передовими технологіями, система­ми управління й організації виробництва. Тому в сучасному роз­винутому суспільстві інвестиції в «людський капітал», тобто в роз­виток знань, здібностей, у зміцнення здоров’я людини, вважають­ся найефективнішими і гуманними вкладеннями.

В Україні на сучасному етапі кількість найманих працівників звищою професійною освітою стала значною (табл. 3.2). Саме такі працівники є головною основою ефективного розвитку економі­ки і важливим елементом національного багатства країни.

Людина як суб’єкт економічних відносин. Людина економіч­на реалізує себе в економічній системі завдяки певним госпо­дарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.

Суб’єктами економічних відносин є окремий індивід, сім’я, колектив, держава. Основою економічних відносин є відносини

Таблиця 3.2. Рівень освіти найманих працівників за видами економічної діяльності, на поча­ток 2004 р. Види економічної діяльності    Кількість штат­них працівни­ків, тис.    3 них закінчили вищі навчальні заклади освіти І—II рівнів акредитації, тис.    Відсотків до зага­льної кількості працівників    III—IV рівнів акредитації, тис.    Відсотків до загальної кі­лькості пра­цівників Всього    11 782,5    3 112,8    26,4    2 840,8    24,1 Промисловість    3 435,0    874,3    25,5    548,5    16,0 Сільське господар­ство, мисливство та лісове господарство    1 411,3    206,4    14,6    98,2    7,0 Будівництво    426,1    102,5    24,1    57,7    13,5 Транспорт і зв’язок    1 002,3    226,4    22,6    137,5    13,7 Оптова і роздрібна торгівля    570,3    200,4    35,1    142,4    25,0 Фінансова діяльність    181,6    55,4    30,5    93,3    51,3 Державне управління    724,5    208,1    28,7    377,1    52,0 Освіта    1 651,0    347,1    21,0    805,3    48,8 Охорона здоров’я та соціальна допомога    1 340,5    594,5    44,3    267,0    19,9 Колективні, громад­ські та особисті по­слуги    378,1    128,1    33,9    106,2    28,1

власності, які характеризують спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Органічне поєднання двох характеристик людини: людини- працівника та людини-власника утворює економічну сутність людини, сучасну економічну людину.

Природно людині найбільшою мірою відповідає індивідуаль­на (приватна) трудова власність, яка формує як єдине ціле лю- дину-робітника і людину-власника. Вона є основою його еконо­мічної незалежності й свободи. Інші форми власності (колектив­на, кооперативна, корпоративна тощо) більшою мірою відобра­жають соціально-суспільну суть людини, розкривають її місце і роль у суспільстві.

Сьогодні в розвинутих країнах дедалі більшого розвитку на­бувають колективні (асоційовані) форми власності, які поєдну­ють індивідуальні та колективні принципи управління вироб­ництвом і розподілом доходів.

Роль людини як суб’єкта економічних відносин полягає та­кож у тому, що об’єктивні економічні закони виявляються і ре­алізуються через її господарську діяльність.

Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб. Потреби людини можна поділити на потреби лю- дини-працівника і потреби людини-підприємця.

Потреби людини працівника пов’язані з відтворенням робо­чої сили, тобто з особистим споживанням. У процесі трудової діяльності людина витрачає робочу силу, яку необхідно віднов­лювати. Для цього вона повинна мати набір товарів і послуг, щоб задовольнити свої фізіологічні, духовні та інші потреби. Задо­вольняючи ці потреби, людина відтворює себе як працівник.

Потреби людини-підприємця стосуються відтворення мате­ріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих по­треб. Для того щоб відновити спожиті в процесі виробництва машини, верстати, обладнання, сировину, матеріали, паливо, електроенергію тощо, підприємець повинен їх придбати на рин­ку факторів виробництва.

Потреби людини-працівника і людини-підприємця тісно пе­реплітаються між собою, утворюючи спільні потреби людей, задоволення яких забезпечує відновлення особистого і речового факторів суспільного виробництва.

Людина як кінцева мета суспільного виробництва. Людина в її цілісній сутності є головним критерієм розвитку суспільно­го виробництва і головною його метою. Суспільний продукт, про­ходячи через фази виробництва, розподілу й обміну завершує свій цикл у фазі споживання. Без споживання виробництво існу­вати не може, воно не має сенсу. Задоволення різнобічних по­треб людини — ось призначення будь-якого виробництва. У цьо­му аспекті людина зі своїми потребами є природною і кінцевою метою суспільного виробництва й одночасно головним фактором його функціонування.

Таким чином, функціонування і розвиток економічної сис­теми неможливо оцінювати поза існуванням людини, її трудо­вої діяльності, взаємозв’язків, потреб, інтересів, мотивацій. Людина є центральним елементом економіки, вона є активним учасником господарської діяльності як робоча сила, здатна до праці, а також як суб’єкт-споживач, вступаючи в економічні сто­сунки задля виробництва і споживання життєвих благ.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Основні терміни і поняття

Соціально-економічна формація. Цивілізація. Економічна система. Продуктивні сили. Економічні відносини. Господарський механізм. Власність. Тип, форма, вид власності. Структура відносин власності. Суб’єк­ти власності. Об’єкти власності. Право власності. Плюралізм форм влас­ності. Суспільна власність. Приватна власність. Корпоративна власність. Державна власність. Муніципальна власність. Колективна власність. Ко­оперативна власність. Інтелектуальна власність. Людина економічна (Ното есопотісиз).

Контрольні запитання і завдання

1.  У чому полягає відмінність формаційного і цивілізаційного підходів до періодизації суспільного розвитку?

2.  Дайте визначення поняття «цивілізація». Які критерії розвитку цивілізації відомі?

3.  У чому полягає сутність економічної системи? Які визначення цьо­го терміна є в економічної науці?

4.  Якими критеріями визначається тип економічної системи?

Назвіть структурні елементи економічної системи і розкрийте їхній взаємозв’язок. Розкрийте зміст понять «ринкова економіка», «командна економі­ка», «змішана економіка», Як в економічній науці відбувався процес еволюції визначення ка­тегорії «власність»?

8.  Що таке суб’єкт і об’єкт власності?

9.  Назвіть суб’єктів і об’єкти державної власності.

10.  Що таке відносини власності і яка їхня структура?

11.  Розкрийте зміст поняття «право власності»?

12. Що є первинним у взаємовідносинах: власність як економічна чи як юридична категорія?

13.  Які особливості корпоративної форми власності?

14.  Розкрийте специфіку інтелектуальної власності.

15. Розкрийте зміст новітніх тенденцій у розвитку відносин власності та їхні причини.

16.  Що означає поняття «людина економічна»?

17.  Яке місце займає людина в економічної системі?

Література

1. Закон України «Про власність». — К.: Парламентське вид-во, 1998.

Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посіб. —? К.: Заповіт, 1996. — 240 с. Базилевич ВД. Інтелектуальна власність: Підручник. — К.: Знан­ня, 2006. — Розд. 2, 3. Грішнова ОА. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

5.  Гэлбрейт Дж.К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.

Иноземцев ВА. Современное постиндустриальное общество: приро­да, противоречия, перспективы: Учеб. пособие. — М.: Логос, 2000. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. — 5-те вид., випр. — К.: Знання-Прес, 2004. — Розд. 4, 5. Право власності в Україні / За ред. O.B. Дзери, Н.С. Кузнецової. — К.: Юрінкомінтер, 2000.

9.  Рибалкін В. Теорія власності. — К.: Логос, 2000.

10.  Самуельсон П. Економіка: Підручник. — Л.: Світ, 1993. — С. 37—45.

11. Філіпенко A.C. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб. — К.: Знання, 2000. — 174 с.

12. Лукінов 1.1. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя) / HAH України; Ін-т економіки. —К., 1997. — 455 с.

13. Ч у хно А А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх зна­чення для України. — К.: Логос, 2003.