§ 2. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи. Типи економічних систем

Система як загальнонаукове поняття — це сукупність взає­мопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів пев­ного цілісного утворення.

Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета.

Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопо­в’язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів.

В економічній літературі існують різні підходи до визна- чбййй економічної системи, а саме:

гіо.-ч- як сукупності відносин між людьми, що складаються з іірийоду виробництва, розподілу, обміну і споживання економіч- Кйй’благ;

—   як сукупності людей, об’єднаних спільними економіч­ними інтересами;

—  як історично визначеного способу виробництва;

—  як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних і нематеріальних благ;

—  як сукупності всіх економічних процесів, що функціо­нують у суспільстві на основі притаманних йому відносин влас­ні тп організаційно-правових норм, тощо.

• Д.                                                                             65

З нашого погляду, найзагальнішим є таке визначення еко­номічної системи.

Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-еко­номічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? (рис. 3.3). Рис. 3.3. Найважливіші ознаки економічної системи

Економічна система має забезпечувати не лише теоретичну відповідь на ці запитання, а й реальні економічні дії, бо кожна з існуючих систем не здатна запобігти альтернативному вибору в умовах обмежених природних ресурсів і виробничих можливо­стей.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відно­син і механізму господарювання (рис. 3.4).

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, на­уки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і ду- Рис. 3.4. Основні структурні елементи економічної системи

ховних благ, необхідних для задоволення потреб людей. В про­цесі історичного розвитку продуктивні сили як в цілому, так і окремі їх елементи, постійно оновлюються, збагачуються і пе­ребувають у діалектичній єдності, кількісній і якісній функціо­нальній залежності.

Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктив­ності суспільної праці.

Економічні відносини — це відносини між людьми з приво­ду виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-еко- номічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин (рис. 3.5). Рис. 3.5. Система економічних відносин

Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко- економічні відносини відображають технологію і є матеріально- речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяль­ністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концен­трація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — насамперед це відноси­ни власності в економічному значенні цього поняття. Відноси­ни власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відно­сини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є певна форма власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі вза­галі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Господарський механізм є структурним елементом еконо­мічної системи, що складається із сукупності форм і методів ре­гулювання економічних процесів та суспільних дій господарю­ючих суб’єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму — забез­печення процесу відтворення та ефективного розвитку суспіль­ного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробни­цтвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного роз­витку. їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економіч­них систем за двома ознаками:

—  за формою власності на засоби виробництва;

—  за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних си­стем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, зміша­ну (рис. 3.6). Рис. 3.6. Типи економічних систем

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона ха­рактеризується багатоукладністю економіки, збереженням на­турально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраст­руктурою, найпростішими формами організації праці і вироб­ництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та зви­чаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економі­кою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно ак­тивного перерозподілу національного доходу державою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свобо­ду вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науко­во-технічних досягнень, інформації. У такій системі поведінка кожного економічного суб’єкта мотивується його особистими інтересами. Кожний з них прагне отримати максимальний дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Але кожний еко­номічний суб’єкт здатний реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він одночасно є носієм і суспільного інтересу. На ринку здійснюється таке поєднання приватного інтересу із суспільним, яке Адам Сміт проголосив принципом «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний індивід, який реалізує свій приватний інтерес через виробництво і продаж то­варів на ринку, не усвідомлює того, що одночасно працює і на задоволення суспільного інтересу. Всі макро- та мікроеко- номічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Конкуренція тут є основною рушійною си­лою розвитку економіки.

Втручання держави в економічні процеси мінімальне і вива­жене. Роль держави обмежується лише захистом приватної влас­ності та встановленням сприятливого правового поля для вільно­го функціонування ринку. Усі економічні рішення приймають­ся ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала при­близно до першої третини XX ст.

Командно-адміністративна система — це неринкова еко­номіка, яка базується на пануванні державної власності, одер- жавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і роз­поділі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відно­син, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висо­ка затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрів­няльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріа­льних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особ­ливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недо­статньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду.

Командна економіка існувала у колишньому Радянському Союзі та соціалістичних країнах Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою фун­кціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризу­ється такими рисами:

—   різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівно­правним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (при­ватних, колективних, державних);

—  високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

—  оптимальним поєднанням ринкового механізму з держав­ними методами регулюванням економіки, які органічно пере­плітаються і доповнюють один одного;

— орієнтацією на посилення соціальної спрямованості роз­витку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне об­слуговування, створюються державні й приватні фонди соціаль­ного страхування та соціального забезпечення населення тощо.