Методичні рекомендації до семінарського заняття

Трансформація (лат. слово – змінювати) – процес перетворення однієї економічної системи на іншу, що супроводжується відмиранням одних елементів, рис, властивостей і появою інших.

Трансформація в різних країнах потребує неоднакового часу, здійснюється неоднаковими темпами і зумовлена низкою загальних і специфічних причин. В наступний час відбувається трансформаційна криза – багатогранне явище, в основі якого –- специфічний глибокий спад економіки, зниження рівня та якості життя населення, зростання бідності, пов'язані з реформістськими, еволюційними перетвореннями економіки і переходом від однієї моделі господарського механізму до іншої або з революційними ліберально-демократичними перетвореннями і переходом від однієї соціально-економічної системи до іншої – із системною трансформацією.

Відомий угорський учений Я. Корнаї вперше виділив і ґрунтовно проаналізував шість причин, які, на його думку, зумовлюють трансформаційні кризи:

1) перехід від ринку продавців до ринку покупців;

2) інвестиційна криза;

3) зміни у структурі виробництва;

4) зміни у структурі зовніш­ньої торгівлі;

5) розрив виробничих зв'язків за по­слаблення чи відсутності управляючих впливів;

6) за­ходи щодо досягнення фінансової стабілізації.

У свою чергу, кожний із факторів є багатоаспектним. Ці фак­тори співіснують, переплітаються і зумовлюють низ­ку мультиплікаційних ефектів. В.Полтерович (Росія) з позицій неоінституціоналізму виділив три узагальнені фактори, які, на його думку, призводять до трансформаційної криз:

1) відволікання ресурсів із традиційних сфер інвестування на створення нових інститутів;

2) витрати дезорганізації;

3) витрати перерозподілу перехідної ренти. Зовнішня подібність.

Види трансформаційних криз:

1) Щодо форм виробництва (при переході від однієї економічної політики до іншої або всередині ринкової економіки).

2) Щодо способу виробництва (у формаційному переході від державного соціалізму до капіталізму).

Кризові явища в економіці, спричинені зниженням купівельної спроможності населення і падіння виробництва, зумовлюють необідність докорінної перебудови існуючої системи виробництва. Вона може бути практично реалізована шляхом проведення реструктуризації і санації підприємств, які потенційно є конкурентоспроможними, або ж ліквідація збиткових підприємств.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» процес реструктуризації під­приємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспромож­ної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задово­ленню вимог кредиторів.

Метою проведення реструктуризації є створення таких господарюючих суб'єктів, які здатні виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути технічно забезпеченими і фінансово дієздатними.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності.

Реструктуризацію можна проводити і на макрорівні. У такому разі вона спрямовується на зміну співвідношення окремих галузей та підга-лузей, рівня розвитку елементів ринкової інфраструктури, механізмів і важелів управління економікою, приватизаційними процесами.

У цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінце­вому підсумку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, підвищенням продуктивності праці, запровад­женням нової технології, модернізацією обладнання.

При цьому вважається, що процесам реструктуризації підляга­ють, як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що перебувають на межі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктуризації. Зарубіжний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Тому цілком справедливим є більш ши­роке трактування реструктуризації як процесу підготовки і реаліза­ції програми комплексних змін на підприємстві з метою підвищен­ня його ринкової вартості.

Процес реструктуризації може бути спричинено низкою зовніш­ніх та внутрішніх причин.

Зовнішні фактори реструктуризації:

- технологічний прогрес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв'язку; зниження затрат на оброблення даних, ефективні транспортні мережі);

- міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних бар'єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

- докорінні зміни на ринках, розвинутих країн (уповільнення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);

- зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання частки приватного сектору);

- політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні фактори реструктуризації:

- незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

- слабкий фінансовий менеджмент з питань: управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;

- неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

- високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні затрати, високі змінні затрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);

- слабка робота служби маркетингу;

- конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприємствах, можуть стосуватися: модернізації, реорганізації, адаптації

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво); є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети; може охоплювати майнові перетворення як елемент змін; підлягає модифікації і корегуванню в ході реалізації

Найбільш радикальним виходом з економічної кризи і припинення спаду виробництва та його стабілізації є реструктуризація підприємства, яка полягає у виборі саме того з її варіантів, який найбільш відповідатиме вимогам і пріоритетам розвитку підприємства, належній технологічності виробництва та конкурентоспроможності продукції.

Форми і методи реорганізації структурних підрозділів у складі підприєм­ства визначаються на підставі аналізу умов їхнього функціонування.

При виборі форм та методів реорганізації слід особливу увагу звертати на збереження підрозділів, які беруть участь у забезпеченні найважливіших державних і суспільних потреб як в цілому у державі, так і регіоні.

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінювання реальних ринкових можливостей структурних підрозділів підприємства.

Реструктуризаця суб’єктів господарювання може відбуватися за такими формами: конверсія, диверсифікація та розукрупнення виробництва.

Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації, яка буває: часткова (обмежена) реструктуризація,комплексна реструктуризація, санаційна (відновна) реструктуризація, адаптаційна (прогресивна, випереджаюча, управлінська, технічна, економічна, фінансова, реструктуризація власності, оперативна реструктуризація, стратегічна реструктуризація.

Етапи процесу реструктуризації

1. Усвідомлення необхідності змін.

2. Формування команди.

3. Діагностика стану підприємства, виявлення існуючих проблем.

4. Визначення цілей.

5. Розробка бізнес-плану реструктуризації.

6. Реалізація бізнес-плану реструктуризації.

7. Моніторинг реалізації бізнес-плану.

8. Коригуючі дії.

Суть санації трактують як систему заходів, що вживаються для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківських підприємств (організацій) і спрямовуються на їхнє перспективне відродження. Сюди зараховують систему заходів організаційного, виробничо го, фінансового та соціально-економічного характеру, які вживаються, з одного боку, для подолання неліквідності та усунення можливих збитків, а з іншого – для відновлення рентабельності, продуктивності праці та інновацій, які мають забезпечити продуктивність і життєздатність підприємства на довго­тривалий період.

Санація підприємства може проводитись у трьох випадках:

1. До моменту порушення кредиторами питання про банкрутство, якщо підприємство звертається за зовнішньою допомогою у спробі вийти з кризи.

2. Якщо підприємство, звернувшись до господарського суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації.

3. Якщо рішення про санацію виносить господарський суд на підставі одержаних пропозицій щодо задоволення вимог кредиторів до боржника і виконання його зобов'язань перед бюджетом.

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» запроваджені нові підходи до банкрутства та санації підприємств-боржників. Ці нововведення щодо фінансового оздоровлення боржника пов'язані із запровадженням інституту арбітражного керуючого, можливістю реалізувати план санації та укласти мирову угоду під час провад­ження справи про банкрутство.

Господарський суд, за клопотанням комітету кредиторів, має право винести ухвалу щодо проведення санації. Ініціатива санації може виходити від самого підприємства-боржника, потенціального санатора або розпорядника майна, тобто вказані суб'єкти можуть подати відповідну пропозицію комітету кредиторів.

Таким чином, санація – це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб'єктів господарювання з кризи і відновлення або досягнення цими суб'єктами прибутковості та конкурентоспроможності.

Аналіз і оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи дають змогу зробити відповідний висновок про доцільність чи недоцільність санації певного господарюючого суб'єкта.

Якщо висновок позитивний і підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність і прибутковість, є достатньо підготовлений управлінський персонал, ринок збуту товарів, а виробництво продукції належить до пріоритетних напрямків економіки країни, тоді відповідна комісія (орган) приймає рішення про доцільність проведення санації.

На основі вибраної стратегії розробляється програма санації –- система взаємопов'язаних заходів виходу підприємства з кризи. Ця програма формується на основі аналізу причин фінансової кризи і її оцінки, виявлення можливих внутрішніх резервів та поставлених стратегічних завдань санації на основі висновків про доцільність та можливість залучення капіталу.

На базі санаційної програми розробляється проект санації, який містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічної мети. Розробляються конкретні графіки і методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інве­стиції та їхньої окупності. Розраховується ефективність санаційних заходів та