§ 1. Предмет курсу «Соціальна економіка»

Поняття «соціальна економіка» з’явилося в післявоєнній Німеччині й у науковому світі трактується як суспільна економіка. Але сприймається воно неоднозначно, особливо при характеристиці соціальної ринкової економіки як типу господарської системи. У зв’язку з цим є цікавими думки Ф. А. Хаєка, викладені в праці «Згубна самовпевненість. Помилки соціалізму». Не вдаючись у дискусії, звернемо увагу не на поняття, а на змістовне трак­тування «соціальної економіки».

Варто визнати, що адекватного сприйняття соціальної економіки в Україні немає. З одного боку, про це свідчить сама практика господарювання, з іншого — державна економічна політика у сфері реформування громадського життя. Так, характеристика соціально-економічного розвитку держави за останні 13 років має такий вигляд:

• за індексом гуманітарного розвитку наша країна порівнянна з Таїландом і Казахстаном;

• за рівнем життя перебуває поруч із Гватемалою і Суринамом;

• за тривалістю життя — в одній групі з Алжиром, Гондурасом, Єменом, Таджикистаном, Туреччиною і Перу;

• за рівнем свободи — з Мозамбіком, Парагваєм, Шрі-Ланкою;

• за рівнем економічної свободи — з Конго, Гвінея-Біссау, Алжиром, Зімбабве.

У рейтингу перспектив зростання Україна — серед 80 країн світу — посідає 77-ме, а за рівнем мікроекономічної конкурентоспроможності — 69-те місця. Що стосується економічної політики, то ще раз можна згадати досвід США, становище яких у 30-ті роки ХХ ст. («Велика депресія») нагадує сучасне українське. Різке скорочення джерел екстенсивного розвитку, промисловий потенціал, що застарів, безробіття й убогість на тлі відносно значної маси матеріальних благ, якої немає кому купувати. Основна проблема при цьому суто соціальна — недоспоживання, викликане, поряд з іншими причинами, монополізацією (в Україні — її перекрученою формою — «кланизацією», махінаціями посередників тощо). Отже, як і в США, в Україні економічну політику слід орієнтувати на відновлення купівельної спроможності всього народу.

Не можна виключати й досвід таких країн, як Тайвань, Південна Корея, Сінгапур. Тут відіграли роль такі фактори: авторитарна влада, низька вартість робочої сили, брак незалежних профспілок. З іншого боку — приплив зовнішніх капіталів та інвестицій. За останнім показником Україна серед 140 країн у 2002 р. посіла 95-те місце у світі, тимчасом як, наприклад, Польща — 38-ме, Азербайджан — 8-ме.

З огляду на соціальність економічних взаємин будь-яка господарська система має адекватну соціальну складову, і запроваджувані економічні реформи припускають відповідні соціальні перетворення. Звідси, як зазначає Т. М. Заславська, випливають щонайменше два висновки. По-перше, очікувані реальні наслідки трансформаційних процесів мають оцінюватися на основі не тіль­ки економічних, а й соціальних критеріїв. По-друге, поняття «соціалізація» не може й не повинне зводитися лише до соціального забезпечення і соціального захисту слабких прошарків населення, але здатне враховувати всі грані (приватизаційну, фінансову, податкову, інвестиційну) економічної діяльності держави, тобто вис­тупати соціальною складовою. Отже, соціальна економіка — це економіка добробуту в найширшому розумінні.

Суб’єкти соціальної економіки — це носії економічних взаємин, об’єднані адекватною моделлю економічної поведінки, що забезпечує розвиток даної системи. Соціальна структура прямо взаємозв’язана з економічною. Невипадково визнанням реального існування соціальної економіки слугує не соціальна орієнтація, а її якісна спрямованість. Критерій тут у тому, на які елементи соціальної структури спрямована економічна діяльність, яким кла­сам, групам, прошаркам тощо вона сприяє. Якщо це стосується масових прошарків населення, то така економіка буде вже не просто соціальною, а демократично орієнтованою, тому що вона задовольняє їхні основні інтереси.

Т. М. Заславська вирізняє три «чистих типи» соціальної економіки: охлократичний, олігархічний і демократичний. Перший тип характеризується тим, що така економіка головним чином пра­цює на нижчі прошарки суспільства. Олігархічний тип пов’яза­ний з орієнтацією на задоволення інтересів вищих прошарків. І, нарешті, демократична орієнтація пов’язана з підтримкою середніх прошарків, за якої підтримується середній клас. Це пояснюється тим, що він (коли цілком сформувався) володіє високим інноваційним потенціалом великої маси та, впливаючи на різні напрями суспільного розвитку, демонструє зразки поведінки ниж­нім прошаркам і веде їх за собою. Саме середній клас концентрує найбільш цінний трудовий та інтелектуальний капітал суспільства: його знання, культуру, кваліфікацію, творчість, енергію і т. ін. Демократична орієнтація соціальної економіки, як така, розвиває і зміцнює середній клас з одночасною турботою про малозабезпечені прошарки.

Україні, на жаль, найближчим часом демократична орієнтація не загрожує. Так, мінімальна зарплата в 2003 р. становила 185 грн, тобто 50 % прожиткового мінімуму (365 грн). При цьому варто зауважити, що зазначений прожитковий мінімум розрахований тільки для біологічного виживання. За результатами соціологічного опитування Центру Разумкова (травень 2003 р.), 26 % громадян стверджують, що їхнім родинам не вистачає грошей навіть на харчування, 42 % — не вистачає грошей для купівлі одягу і взуття, 24 % — не вистачає для придбання «серйозних» речей (наприклад, холодильник). І тільки 6 % можуть дозволити собі купити необхідне родині, але далеко не все, що хочеться. П. Самуельсон вважає, що до бідних варто відносити такі родини, які витрачають на харчування понад третину свого прибутку. У 2002 р. частка родин, середньодушові сукупні витрати яких нижче прожиткового мінімуму, становила близько 84 %.

Завданням курсу «Соціальна економіка» є:

по-перше, на основі вже отриманих загальних знань у галузі економічних взаємин сприяти доповненню й поглибленню їх за рахунок вивчення та розуміння органічних зв’язків і залежностей із політичними, соціокультурними, моральними, етичними, психологічними та іншими аспектами життєдіяльності людини. При цьому пріоритет належить людині як особистості, що формується в складному, динамічному, суперечливому навколишньому середовищі. Тобто йдеться про гуманізацію, «олюднювання» економічних взаємин;

по-друге, курс показує, на які орієнтири варто налаштовуватися суб’єкту економіки за формування ринкових зв’язків і залежностей;

по-третє, курс безпосередньо пов’язаний із формуванням нової закономірності в економічній теорії — плюралізмом методологій у вивченні соціально-економічної реальності, що уможливлює належну оцінку й переоцінку конкретних економічних проблем через призму розгорнутої філософської й соціологічної думки.

Предметом курсу «Соціальна економіка» є економічні взаємини в їхній системній залежності й обумовленості з соціальними, політичними, етнічними, релігійними, антропологічними еле­ментами, що передбачають виробництво добробуту людини. За такого підходу визначальною рисою предмета є соціальна складова економіки.

Основою соціальної економіки є її ідеологія, що ґрунтується на двох фундаментальних положеннях. Це, насамперед, права людини, суть яких полягає в тому, що всі люди від народження дістають рівні права й завдання суспільства полягає в створенні механізмів їхньої реалізації. Друге ґрунтується на тому, що єдине джерело багатства — праця. Отже, чим вищим є рівень розподілу створюваних матеріальних і культурних благ за працею, тим справедливіша соціально-економічна система. По суті, ідеологія соціальної економіки визначає її основну спрямованість, пов’я­зану зі зростанням добробуту народу.