Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.

На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства. Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуван­ням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він харак­теризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.Нині особливе місце у виробничому по­тенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (с/г угіддя, корисні копалини, вода тощо).Економісти досліджують способи, за допо­могою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок змен­шення виробництва іншого продукту. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максима­льні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно виробля­тися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повніс­тю використовуються. Еконо­міка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвести­ційні ресурси (ІР). Коли кіль­кість вироблених споживчих благ зростає, то випуск інвестиційних ресурсів падає. Щоб поглибити розуміння сутності виробничих можливостей, зобразимо графік. Довільно розмістимо дані з виробництва споживчих благ по горизонтальній осі, а інвестиційних ресурсів по вертикальній. Точки А, В, С, D, Е, F відповідають різним комбінаціям кількості споживчих благ та ін­вестиційних ресурсів. За допомогою нанесених точок ми виводимо криву — межу виробничих можливостей. Кожна точка на кривій виробничих можливостей яв­ляє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Ця крива фактично показує деяку межу. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і спожив­чих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які мо­жуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного ви­користання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за ме­жами кривої, як, наприклад, точка W недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва. З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином. Отже, графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потен­ціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробниц­тво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага. Отже, функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність.

10. Економічні потреби суспільства. (2). 1. Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.

Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами. За суб’єктами потреби поділяються на: а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого.

За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, то соціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в) першочергові – потреби, які задовольняються предметами першої необхідності ( продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – потреби, які проти задовольняються предметами розкоші ( парфуми, хутра, яхти).

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

2. Потреба – це бажання людини в будь-чому, що забеспечує її життєдіяльність. Потреби різноманітні – економічні, соціальні, культурні, ідеологічні.

Економічні потреби – це потреби, які спонукають людину будь-яким способом придбати блага, що доставляють їй задоволення, насолоду, радість. Головний способ, який спонукає людину придбати блага – активна трудова чи підприємницька діяльність.

Класифікація:

З точки зору об‘єкта задоволення потреб – особисті , виробничі. Особисті – ті потреби, які задовольняють потреби безпосередньо даної особи і виступають у формі різноманітних предметів споживання. Особисті потреби є основою всієї системи потреб людини. Виробничи – це потреби в ресурсах, які необхідні для функціонування процесу вир-ва. До виробничих потреб відносять : потреби в роб. силі, підприємництві, землі.

Економічні потреби поділяються на - нижчого рівня і вищ

виробничі і особисті.

Економісти сформулювали з-н зростання потреб. Він характеризує те, що з розвитком рівня культури людини і прогресом вир-ва потреби людини неухильно зростають. Ця проблема полягає в тому, що в який формі задовольнити потреби людини.

11.Корисність продукту в економічній теорії. Свої потреби люди задовольняють через товари і послуги. Здатність товарів або послуг задовольняти потреби називається споживчим благом. Корисність речі робить її споживчим благом. Корисність речі, послуги – це здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох речей, послуг знаходиться в прямій залежності від їх природних властивостей. Це об’єктивна сторона процесу, але користність має суб’єктивну сторону: вона залежить від того, що потреби людей безмежні, а в кожній конкретній ситуації потреби зростають. Сучасна теорія корисності органічно пов’язана з теорією граничної корисності додаткової одиниці благ. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність або задоволення, одержане людиною від споживання нею додаткової одиниці конкретного продукту. Закон: падіння граничної корисності в міру споживання людиною кожної додаткової одиниці певного продукту, прийнято називати законом спадної корисності. Цей закон має велике значення для виробництва товарів. Має значення для споживацької поведінки людей.

12. Економічні інтереси. Єдність і суперечність в системі інтересів. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства). Має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

Взаємодію інтересів та їх функції можна простежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої економічної системи. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета ( максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин.

13. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями.

Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони.

14. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Продуктивні сили є матеріальною основою економічної системи. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактору продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини. Ці закони в свою чергу базуються на основному законі продуктивних сил, який в узагальненому вигляді ілюструє ступінь їх розподілу і представляє його як співіснування різних видів трудової діяльності. Чим більше видів економічної діяльності праці існує в суспільстві, тим глибший поділ праці. 15. Суспільний поділ праці і його роль в розвитку продуктивних сил. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин. Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюцініший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

17. Суть і структура економічних відносин. Будь-яке вир-во має сусп-й х-р – це означає, що в процесі вир-ва люди вступають у в-ни не лише з природою, але й між собою і ці в-ни отримали назву виробн. або ек. в-н. Виробн. в-ни включають 4 ланки: вир-во; розподіл; обмін; спож-ня (горизонтальний поділ).

Суть і основу названих в-н складають в-ни власності на засоби вир-ва. Тому що вони х-ризують:

по-перше, сусп-й спосіб поєднання робітника із засобами вир-ва,

по-друге, в-ни між людьми з приводу привласнення засобів і рез-тів вир-ва;

по-третє, умови розпорядження і використання факторів і рез-тів вир-ва, тобто ту сусп. форму, у якій відбувається вир-ва. Отже, в-ни власності визначають, у чиїх інтересах ведеться вир-во, тип сусп-тва, а також його класову і соц. стр-ру.

Ця група виробн. в-н отримала назву соц.-ек. в-н.

Проте виробн. в-ни виникають не лише з приводу вир-ва, розподілу, обміну й спож-ня матер. благ або привласнення засобів і рез-тів вир-ва. Вони виникають також і в процесі орг-ії вир-ва та управління ним. Ця група в-н називається орг.-ек. в-нами. Вони х-ризують лише стан вир-ва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх сусп. комбінацію. В сукупності орг.-ек. в-н розрізняють конкретно-ек. та загальні орг.-ек. в-ни.

Конкретно-ек. в-ни — це госп-кий механізм окремих галузей (промисл-ті, будівництва, с/г тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-ек. науками.

Загальні орг.-ек. в-ни — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям нар. госп-ва, тобто економіці у цілому. Це, на­приклад, ринкова с-ма орг-ії вир-ва, підприєм­ництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосп. в-ни не можуть бути охоплені окремими конкретно-ек. дисциплінами. Вони вивчаються нау­кою, яка називається ек. теорією.