§ 3. Організаційно-правові форми підприємництва

Підприємництво здійснюється у певних організаційно-пра- вових формах, які підприємець обирає вільно, але не довільно. Останнє зумовлено такими об’єктивними обставинами:

—  вимогою відповідності форми організації підприємницт­ва чинному законодавству;

—  змістом обраної підприємницької діяльності; Таблиця 10.1. Порівняльна характеристика класичної та ін­новаційної моделей підприємництва Поведінка підприємця    Класична (прирістна) модель підприємництва    Інноваційна модель підприємництва Мета підпри­ємницької діяльності    Максимізація доходу    Оптимізація потенціалу дохідності Засоби досяг­нення мети    Застосування підхо­дів, вироблених на основі попередньо­го власного досвіду    Застосування нових, не­традиційних підходів, пошук нових ресурсів та їх комбінацій, нових систем управління, за­охочення тощо

Варіантність дій    Одноальтернативність з урахуванням мину­лого досвіду    Багатоал ьтернативність, творчий пошук перспек­тив Ставлення до ризику    Мінімізація ризику    Усвідомлений ризик з балансуванням сукупно­сті ризикових варіантів Реакція на зміни в економіч­ному середо­вищі    Реакція на зміни, що відбулися, стали фактом    Прагнення передбачити виникнення проблем та знайти засоби присто­сування до них (якщо їх настання не можна попе­редити) і застосування превентивних засобів для запобігання небажа­них наслідків Система за­охочень    Заохочення стабіль­ності та ефективності    Заохочення творчості, новаторства, ініціативи

—   наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприємницького проекту тощо.

Підприємницька діяльність здійснюється через певні орга­нізаційні структури — підприємства.

Підприємство — господарська ланка, якій властиві такі риси:

—  наявність єдиного майна, необхідного для здійснення пев­ного економічного процесу, що відособлює його економічно;

—   технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і праців­ники, аніж для виробництва швейних виробів);

—   певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціа­лізація, кооперація, комбінування, інтеграція);

—  певне місце в соціумі.

За формою організації підприємств розрізняють:

—  індивідуальне (одноосібне володіння);

—  товариство (партнерство);

—  корпорація.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відпо­відальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Переваги індивідуальних підприємств:

—  економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів ви­робництва, напрямів використання доходу тощо;

—  оперативність;

—  безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефек­тивному розподілі та використанні доходу;

?— низькі організаційні витрати.

Недоліки індивідуальних підприємств:

—  обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці;

—  обмежена можливість організації відпочинку тощо.

Товариства (партнерства) — форма організації підпри­ємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статут­ному фонді та місця у структурі управління товариством (рис. 10.5). Рис. 10.5. Види господарських товариств

Юридична особа — це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок у банку і занесене у державний реєстр, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.

Повне товариство — об’єднання громадян та (або) юридич­них осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юри­дичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелек­туальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми).

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприєм­ства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

Змішане товариство (командитне) — об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на ос­нові договору. Воно складається із дійсних членів (комплемен- тарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобо­в’язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками.

Переваги товариств над одноосібними підприємствами:

— зростання фінансових можливостей;

—  більша довіра з боку кредитних установ;

—  зниження ризику банкрутства;

—  зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та роз­поділу функціональних обов’язків.

Недоліки товариств:

—  загострення суперечностей між інтересами учасників то­вариства;

—  розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії;

—  розбіжності у прийнятті управлінських рішень.

Корпорація (акціонерне товариство) — форма об’єднання

капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвід­чує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціо­нерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають.

Переваги акціонерних товариств:

—  значно кращі умови залучення фінансових ресурсів;

—  менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідально­сті);

—  порівняно більша стійкість;

—  ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

Недоліки акціонерних товариств:

—  організація та ліквідація АТ вимагає значних витрат;

—  розбіжності в інтересах учасників АТ утруднюють досяг­нення ефективного управління;

—   складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

У сучасній ринковій економіці активізується роль об’єд­нання підприємств (рис. 10.6).

Картель — угода (гласна або негласна) між незалежними підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, роз­поділу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцен­зіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регла­ментується. Картель    Синдикат    Трест Конгломерат \    / Типи об’єднань підприємств /    \ Концерн    Диверсифікат    ФПГ(фінансово-промислові групи)

Рис. 10.6. Типи об’єднань підприємств

Синдикат — форма об’єднання підприємств, які виробля­ють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробни­чої самостійності при втраті права на самостійний збут про­дукції. Створена спільна структура займається реалізацією то­варів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприєм­ства у реалізованій продукції.

Трест — форма об’єднання, яка передбачає втрату юридич­ної та економічної самостійності як у виробництві, так і в реалі­зації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за ре­зультати господарської діяльності всіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається па­кетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи.

Концерн — об’єднання багатьох промислових, фінансових, торговельних підприємств, які формально зберігають свою са­мостійність, але фактично підпорядковані фінансовому контро­лю та керівництву головної фірми, котра несе відповідальність за господарську діяльність об’єднаних підприємств у межах па­кетів акцій кожного з них.

Конгломерат — багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату:

—  відсутність галузевого ядра;

—  зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;

—  незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;

—  провідна роль банків та інших фінансово-кредитних уста­нов, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Диверсифікати — багатогалузеві корпорації, об’єднані си­стемою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійни­ми угодами, спільними виробничими та науково-дослідними програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату:

—  наявність галузевого ядра;

—  об’єднання суміжних галузей;

—  впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів — товарів і послуг;

—  допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних уста­нов.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — організаційна фор­ма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожний член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Ко­ординаційну діяльність може здійснювати банк або промисло­ве підприємство.

Функції ФПГ:

—  акумуляція фінансових ресурсів;

— створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності;

—  належний контроль за ефективним використанням фінан­сових ресурсів;

—  сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок;

—  міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

Система участі

Для виявлення ступеня залежності підприємств, які утво­рюють корпоративний капітал, від головної (материнської) ком­панії застосовують критерій системи участі. За цією системою підприємства, що входять до складу корпорації (холдингу), мо­жуть набувати таких форм:

—  відділення (якщо 95—100 % акцій його належить мате­ринській компанії);

—  дочірнє підприємство (частка участі материнської ком­панії становить 50—95 %);

—  філії (частка материнської компанії становить 25—50 %);

—   асоціації (участь материнської компанії в їхньому капі­талі 10—25%).

Крім розглянутих організаційно-правових форм підприємств та їхніх об’єднань, існують і інші критерії класифікації. Зокре­ма, за формою власності підприємства поділяють на:

—  приватні (засновані на власності окремого громадянина з правом використання найманої праці);

—  колективні (засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської чи ре­лігійної організації);

—  державні (засновані на загальнодержавній та комунальній власності).

Серед колективних форм підприємництва найпоширенішою є кооператив.

Кооператив — об’єднання громадян з метою спільного ви­робництва та збуту продукції, закупівлі та споживання товарів і послуг, будівництва, споживання житла тощо.

Риси кооперативу:

—  юридична особа;

—  членство на засадах пайових внесків;

—  необмежена відповідальність;

—  зберігається індивідуалізм у розподілі, пропорційно до паю.

Переваги кооперативу:

—  проста процедура вступу та виходу з кооперативу;

—  об’єднання зусиль для вирішення спільних завдань;

—  рівноправність членів у вирішенні господарських проблем.

Недолік кооперативної форми — обмеженість економічної

свободи через необхідність узгодження інтересів членів коопе­ративу.

Державне підприємство — підприємство, основні засоби якого є державною власністю, а керівники призначаються дер­жавними органами або працюють за контрактом.

Державні підприємства загальнодержавної власності най­частіше поширені в галузях:

—  що забезпечують національну безпеку;

—  не привабливих для приватного підприємництва, а таких, що мають важливе стратегічне значення для країни;

—  природних монополіях (з метою запобігання виникненню приватної монополії);

Комунальні підприємства є власністю влади адміністра­тивно-територіальних утворень.

Форми державних підприємств:

—  із неподільним майном і повною приналежністю його до державної власності (унітарні підприємства);

—  контрольовані державою через контрольний пакет акцій (корпорації з правом прийняття рішення державою);

—  з часткою державної власності у статутному капіталі, мен­шою ніж 50 %, де представники державних органів представ­ляють інтереси держави.