§ 5. Антимонопольна політика держави. Антимонопольне законодавство

Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

—  по-перше, монополії придушують конкуренцію — важли­ву рушійну силу економічного прогресу;

—  по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

—  по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

—  по-четверте, схильні до хижацького використання при­родних ресурсів та забруднення довкілля;

—  по-п’яте, розорюють малий та середній бізнес;

—  по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пре­су, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на сві­домість населення у необхідному їм напрямку;

—  по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомір­них пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають і суттєві позитивні риси.

Завдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково- дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект «масштабу виробництва» великих підприємств дає змогу їм ви­робляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототож­нювати поняття «монополія» з поняттям «велике підприємство», навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу — диктує ціни на ринку, приду­шує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Анти монопольна політика — комплекс заходів, розроб­лених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямова­них на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Перший антимонопольний (антитрестівський) закон — так званий Закон Шермана — був прийнятий у США у 1890 р. Піз­ніше Закон Шермана було доповнено Законом Клейтона (1914р.), законом про Федеральну торгову комісію (1914 р.) та іншими, які склали основу антитрестівського законодавства США.

За прикладом США в інших країнах світу також схвалюва­ли антимонопольні закони. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної Європи ан- тимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст.

Однак американська і європейська антимонопольна політи­ка мають свої особливості:

—  американська — спрямована, головним чином, проти мо­нополії як структурної одиниці;

—  європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в Європі створюються за умов інтег­раційних процесів в економіці та посилення міжнародної конку­ренції. В кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейсь­ким. Конкурента політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів.

Протягом останніх років конкурентна політика та конкурент­не законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з почат­ком 60-х років XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому — більш економічному, ніж пра­вовому — підході до змісту конкуренції та конкурентних від­носин.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорст­ким», оскільки ґрунтується на Законі «Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод».

Антимоиопольна політика і антимонопольне аконодавство в Україні

В умовах ринкової трансформації економіки України питан­ня захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Ство­рення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців і споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підви­щенню ефективності функціонування національної економіки і є однією зі складових антимонопольної діяльності держави.

Від командно-адміністративної системи СРСР українською економікою було успадковано високий рівень монополізації. В ході ринкових перетворень в Україні було ліквідовано більшість монопольних структур. Поглиблену структурну демонополіза­цію було проведено в багатьох галузях вітчизняної економіки.

Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям.

Антимонопольне законодавство в Україні представлено За­конами України: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет Украї­ни» (1993 р.) та ін.

На початку 90-х рр. XX ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов’язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку колишнього соціа­лістичного господарства. Економічна політика України в той пе­ріод закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних реформ, приватизації та де­монополізації ситуація у сфері конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних умо­вах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефектив­ного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале еко­номічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня на­роду. Наголос у здійсненні антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. переноситься з подолання та обмеження мо­нополізму на захист економічної конкуренції.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної полі­тики в Україні є захист уже створеного конкурентного середо­вища, підвищення ефективності функціонування існуючих кон­курентних відносин.

Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольне законо­давство — у конкурентне законодавство.

Конкурентна політика — це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного про­цесу з метою підтримки та заохочення економічної конку­ренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, спри­яння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створен­ня конкурентноспроможного вітчизняного виробництва.

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для всіх агентів ринкових відносин. Головне завдання конку­рентної політики — формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів, що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб’єктів гос­подарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних рин­кових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів.

Мета і завдання конкурентної політики поєднані з усім ком­плексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають систем­ний характер і потребують комплексних заходів та повсякден­ного контролю.

Державний контроль за дотриманням конкурентного зако­нодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом Украї­ни відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

—  здійснення державного контролю за дотриманням зако­нодавства про захист економічної конкуренції;

—  запобігання, виявлення і припинення порушень конку­рентного законодавства;

—  контроль за економічною концентрацією;

—  сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

—  правові: прийняття відповідних законодавчих та норма­тивно-правових актів;

—  організаційно-контролюючі: розробка та організація ви­конання заходів, спрямованих на запобігання порушення кон­курентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

—  адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб’єк­тів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;

—  профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків сто­совно порушень, роз’яснення щодо кваліфікації порушень.

Для визначення монопольного становища суб’єктів господарю­вання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка на рин­ку одного суб’єкта господарювання перевищує 35 %, трьох — 50, п’яти — 70 %.

За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України «Про захист економічної конкуренції» вста­новлені такі види відповідальності:

—  штрафи;

—  примусовий поділ монопольних утворень;

—  адміністративна відповідальність;

—  відшкодування завданої шкоди.

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне за­конодавство.

Конкурентне законодавство — це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визнача­ють правові засади підтримки і захисту економічної кон­куренції та обмеження монополізму в підприємницькій діяльності.

Діяльність антимонопольного комітету України ґрунтуєть­ся на принципах законності, гласності, захисту прав суб’єктів господарювання на засадах їх рівності перед законом та пріори­тету прав споживачів.

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні ство­рено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефек­тивної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиб­лення ринкових перетворень постійно створюють нові пробле­ми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ Основні терміни і поняття

Конкуренція. Закон конкуренції. Конкурентоспроможність. Внутріш­ньогалузева конкуренція. Міжгалузева конкуренція. Досконала і недоско­нала конкуренція. Монополія. Олігополія. Дуополія. Монопсонія. Моно­польна влада. Антимонопольна політика. Конкурентна політика. Анти- монопольне законодавство.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягає сутність та роль конкуренції в ринковій економіці?

2.  Розкрийте сутність закону конкуренції.

3.  Які основні умови виникнення економічної конкуренції?

4.  Чим відрізняється досконала конкуренція від недосконалої?

5.  Які найважливіші риси ринків монополістичної та олігополістич- ної конкуренції?

6.  Охарактеризуйте основні методи конкурентної боротьби.

7. Які основні причини виникнення монополій?

8.  У чому полягає сутність монополії?

9.  Які основні форми монополії існують в економіці?

10.  Назвіть основні показники та межі монополізації економіки.

11.  Розкрийте зміст поняття «ринкова влада» монополії.

12.  Охарактеризуйте основні наслідки монополізації економіки.

13.  У чому полягає сутність і мета антимонопольно! політики держави?

14.  Назвіть основні функції Антимонопольного комітету України.

Література

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення не­добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-ХІІ. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 ве­ресня 2003 р. № 3659-ХІІ. Закон України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. № 1682-ІІІ. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001р. №2210-111. Антимонопольна діяльність: Підручник / За ред. проф. В.Д. Лагу- тіна. — К.: КНТЕУ, 2005. Базилевич В Д. Антимонопольні заходи держави та створення кон­курентного середовища на страховому ринку // Фінанси України. — 1998. — №8. Базилевич ВД. Історія економічних учень: Підручник: У 2 ч.—К.: Вид-во «Знання», 2006.

8.  Базилевич В Д., Филюк Г.М. Природні монополії. — К.: Знання, 2006.

Базилевич В. Формування конкурентного середовища в транзи­тивній економіці: теоретико-методологічний аспект 11 Проблемы эконо­мики переходного общества: Сб. науч. тр. ученых России и Украины / Отв. ред.: В.М. Геец, Д.С. Львов. — Запорожье: ГУ «ЗИГМУ», 2004.

10. Базилевич В. Формування конкурентного середовища в транзи­тивній економіці: проблеми, тенденції та протиріччя 11 Конкуренція: Вісн. Антимоноп. ком. України. — 2004. — № 2.

11. Костусев АА. Конкурентная политика в Украине: Монография.— К.: КНЕУ, 2004.

12. Лагутін ВД. Рушійні сили конкуренції 11 Конкуренція: Вісн. Ан­тимоноп. ком. України. — 2002. — № 3.

13. МазаракіАА. Конкурента політика: наукове забезпечення і кадри //Конкуренція: Вісн. Антимоноп. ком. України. — 2004.— № 1.

14.  Портер М.Е. Стратегія конкуренції. — К.: Основи, 1997.

15. Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции. — М.: Прогресс, 1988.

16.Филюк ГМ. Сучасні тенденції та проблеми регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні // Економіка України. — 2004. — №7.

17. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориента- ция теории стоимости). — М.: Экономика, 1996.

ШнипкоО.С. Національна конкурентоспроможність: сутність, про­блеми, механізм реалізації. — К.: Наук, думка, 2003. Вгогеп V. Concentration, Mergers and Public Policy. — N.Y.: Mac- millan, 1982. Phlips L. The Economics of Price Discrimination. — Cambridge: Cambridge University Press, 1983.