2. Поняття світового господарства та етапи його розвитку
Світове (всесвітнє) господарство – це сукупність національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами.
Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва.
Сучасне світове господарство – це сукупність національних економіки, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки.
Світове господарство – це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.
Найповнішим можна вважати таке визначення:
Світове господарство – це сукупність національних господарств, взаємопов’язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.
Етапи розвитку світового господарства:
І – кінець ХІХ – початок 20 – х років ХХ ст.;
ІІ – друга третина 20 – х років – кінець 80 – х років ХХ ст.;
ІІІ – кінець 80 – х – початок 90 – х років ХХ ст. і продовжується нині.
Характерними рисами сучасного світового господарства є:
розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення – вивезення капіталу, робочої сили і технології;
зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;
економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;
виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.
Для характеристики структури світового господарства на первинному рівні, тобто на рівні відносин між країнами, використовується прийнята в міжнародній практиці класифікація, згідно з якою всі країни світу поділяються на три основні групи:
розвинуті країни з ринковою економікою;
країни, що розвиваються;
країни з перехідною економікою.
Група розвинутих країн з ринковою економікою включає 24 країни. Вона поділяється далі з метою аналізу на частково подібні класифікаційні підгрупи великих промислово розвинутих країн, а саме:
сім країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП) в групі розвинутих країн з ринковою економікою (РКРЕ). Це - Німеччина, Італія, Франція, Канада, Велика Британія, США та Японія;
країни Західної Європи; Північна Америка, яка включає Мексику, Канаду і США.
Це найрозвинутіша частина системи світового господарства, ядром якої є три головні центри сили: США, Японія, Західна Європа.
Країни, що розвиваються (колишні колонії та залежні країни. Їх ще називають країнами "третього світу", "периферією" світового господарства.) — це близько 140 країн Азії, Африки, Латинської Америки, Океанії, Європи. Вони займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% усього населення земної кулі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) сягає близько 20% загального світового обсягу. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної, проте мають такі спільні риси, проблеми та інтереси, котрі дають підстави об'єднувати їх в одну підгрупу. Цими рисами є:
залежне становище в системі світового господарства;
багатоукладний характер економіки;
в цілому усе ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, сільського господарства, виробничої та соціальної інфраструктури порівняно з промислово розвинутими країнами.
Виділяють три підгрупи країн, що розвиваються:
найрозвинутіші країни,
середньорозвинуті
найменш розвинуті.
Про відмінності в рівнях розвитку цих підгруп можна судити на підставі таких даних: середньодушовий доход у першій підгрупі країн, що розвиваються, перевищував відповідний рівень "середняків" у 3,4 разу, а нижчої підгрупи - у 15,2 разу. Найбільш динамічні з них це, насамперед, нові індустріальні країни (НІК) Південно-Східної Азії та Латинської Америки (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Аргентина, Бразилія, Мексика) — НІК першого покоління; Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі — НІК другого покоління; Кіпр, Туніс, Туреччина, Індонезія — НІК третього покоління; Філіппіни — НІК четвертого покоління. До цієї підгрупи входять також деякі країни Перської затоки - Катар, Кувейт, ОАЕ, а також Багами, Бермуди.
Для НІК характерна експортна орієнтація виробництва, поступовий перехід до розвитку капіталомістких і наукомістких галузей, активне використання прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) і зростаюча участь у вивезенні капіталу.
Група країн з перехідною економікою включає: країни Центральної та Східної Європи (Албанію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Румунію, Чехію, Словаччину) і нові країни, що виникли після розпаду СРСР і Югославії.
Перед цими країнами стоять проблеми, які багато в чому схожі з проблемами країн, що розвиваються. Це —проблеми зміни економічних структур і адаптації поведінки населення та законодавства до ринкової економіки, модернізації виробничого апарату та інфраструктури, міжнародної заборгованості, вибору шляху і форм інтеграції зі світовим господарством тощо.
Міжнародна економічна інтеграція – процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн, спрямований на створення єдиного господарського механізму.
Історично інтеграційні процеси виявились у Західній Європі. З самого початку вони були зумовлені необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після Другої світової війни.
Історично найактивніше регіональна інтеграція проходить у Західній Європі. Тут існують два регіональні блоки:
Європейський Союз (ЄЄ): Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Люксембург, Велика Британія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Австрія, Швеція, Фінляндія, а також 10 нових членів з Центральної і Південної Європи (Польща, Чехія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва).
Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАВТ): Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.
Міжнародна економічна інтеграція, що найбільш послідовно здійснюється в Західній Європі, поступово поширюється і на регіони інших континентів. При цьому Європейський Союз є взірцем, моделлю для інтеграційних організацій будь – якого регіону.
Сьогодні у світі є близько 20 економічних угруповувань. Серед них можна виділити: в Західній Європі – ЄС і ЄАВТ, в Північній Америці — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА): США, Канада, Мексика, в Азіато – Тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС) - Австралія, Бруней, В'єтнам, Індонезія, Канада, Китай, Кірибаті, Малайзія, Маршаллові Острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Республіка Корея, Перу, Сінгапур, США, Філіппіни, Чилі, Японія, а також Росія, в Латинській Америці — "Меркосур": Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай; Андський пакт: Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія; Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН): Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни. Найбільшою з африканських інтеграційних груп країн є ЕКОВАС (Економічне співтовариство країн Західної Африки). До складу ЕКОВАС входять 16 країн Африки: Бенін, Гамбія, Гана, Гвінея, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігерія, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Кабо-Верде, Гвінея-Бісау, Нігер, Сенегал, Сьєрра - Леоне, Того.
Всесвітній поділ праці формує світове господарство як єдиний наднаціональний єдиний світогосподарський простір, який утворює другий, більш адекватний поняттю "світове господарство" рівень світогосподарських відносин.
Єдиний світогосподарський простір — це наднаціональне середовище підприємства (бізнесу), в рамках якого діють єдині економічні, технологічні, правові і соціально-культурні вимоги до суб'єктів виробничої та комерційної діяльності.
Світове співтовариство перебуває поки що на самому початку формування єдиного світогосподарського простору.
Структура єдиного світогосподарського простору, представлена підсистемами:
технологічною;
економічною;
правовою;
соціально-культурною.
Технологічна підсистема — це сукупність вимог, які пред'являє НТР, що забезпечують конкурентоспроможність на світовому ринку. Ці вимоги технології можуть бути зведені до таких основних параметрів:
інформаційно-комп'ютерний характер технології;
наукомісткість;
ресурсозберігаючий, безвідходний та екологічно чистий тип технології;
біотехнологічність, тобто технологія, яка ґрунтується на природних процесах.
Такі параметри забезпечують витримування світового рівня ефективності, продуктивності, якості та новизни продуктів, реалізацію принципів сучасного менеджменту. Реалізація цих вимог практично неможлива і малоефективна в рамках відособлених національних технологічних просторів.
Економічна підсистема — це єдиний економічний простір вільного пересування товарів і послуг, капіталів і робочої сили, інформації через кордони національних держав, а також вільний взаємообмін національними валютами.
Економічна підсистема формується в міру вироблення і реалізації єдиних вимог до міжнародної торговельної, виробничо-інвестиційної та валютно-фінансової діяльності.
Правова підсистема — це зведення загальних правил підприємницького права і норм господарської поведінки. Вони складаються в єдине правове поле в міру вироблення норм міжнародного приватного, цивільного та патентного права.
Соціально-культурна підсистема формується значно повільніше і суперечливіше, ніж інші підсистеми єдиного світогосподарського простору. Процес формування єдиного соціально-культурного простору передбачає:
досягнення більш високого загального рівня життя і зменшення відмінностей між "багатими" і "бідними" державами. З цією метою створюються структурні фонди ЄС, різні цільові фонди ООН;
єдиний підхід до соціальної політики;
формування нового мислення, злам старого мислення;
вироблення єдиних норм поведінки в бізнесі, діловій етиці та в менеджменті;
мирне вирішення національних та міжнаціональних проблем.
Кожна з підсистем світового господарства (технологічна, економічна, правова, соціально - культурна) — специфічна.
Ці підсистеми мають свою власну логіку розвитку, свої власні підсистеми, але функціонують вони як елементи цілісного організму — єдиного наднаціонального світогосподарського простору. Розбалансованість у функціонуванні будь-якої з підсистем впливає на стан системи в цілому.
Взаємодія технологічної, економічної, правової, соціально-культурної підсистем рівноправна і рівнозначна.
- Опорний конспект лекцій
- 1. Предмет економічної теорії
- 2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.
- 3. Методи пізнання економічних процесів і явищ.
- 4. Економічні категорії, та закони. Функції економічної теорії.
- Тема: Економічні системи суспільства
- Сутність і основні структурні елементи економічної системи.
- 2. Типи економічної системи та критерії їх класифікації
- 3. Ресурси економічної системи.
- Мал. 1. Проста модель кругових потоків.
- Мал. 2. Повна відкрита модель кругових потоків.
- 1. Генезис форм господарства. Натуральне виробництво:
- 2. Товарне виробництво: сутність, умови виникнення,
- 3. Товарна форма виробленого продукту та послуг.
- 4. Теорії вартості та їх різновиди.
- 5. Закон вартості: сутність, механізм його дії та функції.
- Становлення та еволюція грошових відносин.
- 2. Гроші як категорія товарного виробництва, функції грошей.
- 3. Грошовий обіг і його закони. Поняття інфляції.
- 4. Грошова система та її елементи. Основні тити грошових систем.
- Тема: Підприємництво і підприємство (фірма) в системі ринкових відносин
- Сутність підприємництва і його організаційно-правові форми
- Підприємство як основна ланка ринкової економіки.
- 3. Капітал (фонди) – матеріальна основа підприємницької діяльності
- 4. Кругообіг і оборот капіталу (фондів) в процесі індивідуального відтворення
- 5. Структура капіталу (фондів)
- Тема: Витрати виробництва і прибуток
- 1. Сутність витрат виробництва, їх класифікація
- 2. Собівартість продукції, їх види та структура
- 3. Прибуток: сутність та функції. Розподіл прибутку
- 1. Аграрні відносини, їх специфіка і місце в економічній системі
- 3.Сучасна агропромислова інтеграція та агропромисловий комплекс
- Мал. 1. Функціонально-галузева структура апк
- Економічні санкції
- Тема: Відтворення і економічне зростання на макрорівні
- Сутність суспільного відтворення та його види. Зміст і типи економічного зростання.
- Загальна характеристика макроекономічних показників
- Сучасні форми суспільного продукту
- Економічна рівновага і циклічність
- Теорії економічних циклів. Види, фази циклів
- Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
- 4.Інфляція: причини, види та соціально-економічні наслідки
- Тема: Фінансово-кредитна система
- 1. Поняття фінансово-кредитної системи. Сутність і функції
- 2. Державний бюджет. Бюджетна система. Доходи і видатки бюджету
- 3. Податки. Функції та види податків, принципи побудови податкової системи
- Поняття кредитної системи та її структура. Необхідність, сутність та джерела кредиту. Форми, функції та принципи кредиту
- Позичковий відсоток, його сутність, функції
- Об’єктивні передумови виникнення світового господарства
- 2. Поняття світового господарства та етапи його розвитку
- 3. Система міжнародних економічних відносин
- II. Нематеріальні види технологій:
- 1. Об’єктивні основи зовнішньоекономічних зв’язків України.
- 2. Регіональне співробітництво.
- 3. Міжнародні валютно – фінансові відносини України