§2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем

Суто економічні форми існують лише в теорії. На практиці, у господарській діяльності вони деформуються під впливом інших форм, а також інститутів неекономічного походження.

Для з’ясування механізму функціонування економічної системи і прояву її конкретних суспільних форм у господарській діяльнос­ті слід ураховувати складові економічних взаємин, а з огляду на це можна визначити, наскільки конкретна економічна система відповідає панівній соціально-економічній формі і що являє собою ця форма. Кожній державі властиві свої проблеми функціонування і розвитку власної економічної системи. Тобто в кожній конкретній економічній системі існують свої структуроутворювальні складові, які конституюють економічну систему з урахуванням стану наявних суспільних інститутів. Такими складовими є плану­вання і власність, а також комплекс інших складових, що стосуються ринку, підприємництва, грошового господарства, бюджету, зовнішньоекономічної діяльності. Кожний з цих елементів має свою специфіку, а їхня комбінація формує конкретну економічну си- стему. Саме це не дає змоги сліпо скопіювати економічну систему одних держав іншими. Економічна система Франції відрізняється від системи Німеччини, хоча вони сусіди та мають той самий соціально-економічний устрій. Тим глибша різниця між економічними системами США, Японії, Південної Кореї, Туреччини, Греції та ін. Кожна держава формує власну економічну систему, яка найповніше відповідає умовам її життєдіяльності та життєзабезпечення. Це зумовлено тим, що економічні системи розвиваються і змінюються як наслідок взаємодії складових економічної си- стеми, а також духовних, гуманітарних, політичних, соціальних та інших факторів. У сучасних економічних системах цей процес відбувається під мобілізуючим і спрямовуючим впливом держав. Саме держава — найефективніший інститут, який гарантує успіх трансформації одного соціально-економічного устрою в інший.

Основоположною складовою економічної системи є власність. Теорія відносин власності є теоретичною основою з’ясування спе­цифіки економічної системи. Саме ці відносини визначають господарську поведінку людей і регламентують їхні дії як суб’єктів господарювання у прийнятті рішень. Панівна форма власності зумовлює соціально-економічний зміст економічної системи, проте, яка б форма власності не царювала, економічна система може стабільно та ефективно розвиватися тільки в тому разі, якщо індивідуальні інтереси узгоджуються із суспільними без будь-яких зовнішніх примусових чинників.

Економічна система визначається організаційним правом, яке являє собою один зі складових елементів прав власності та втілює право на створення економічної одиниці в межах наявних норм поведінки. Рівень організаційних прав вказує на роль держави в життєзабезпеченні панівної економічної системи. Без урахування особливостей прав власності не можна визначитися з інституційним забезпеченням економічної системи, а отже — і з механізмами прийняття рішень.

Трансформація ринкового господарства в соціальне ринкове відбулася під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх умов розвит­ку й постала як так званий третій шлях між класичним капіталізмом та командно-адміністративною економікою. Це свідчить про поступову соціалізацію капіталістичної економіки, а також має далекою перспективою створення «єдиної економічної системи» за прогнозом У. Бекінгема, але синтез соціалізму і капіталізму прогнозується головним чином на підвалинах капіталізму з утвердженням перш за все ринкового механізму як головного для контролю над розподілом товарів і послуг.

Концепція соціального ринкового господарства була розроблена в Німеччині, а в економіку запроваджена зусиллями Л. Ерхарда. Соціальне ринкове господарство постало формою організації економіки, що спирається на соціалізоване товарне виробництво, забезпечує взаємодію між виробництвом та споживанням за допомогою ринку, державного регулювання економіки, суспільних інсти­тутів та гарантує соціально-економічну стабільність суспільства.

Оскільки економічне не існує без соціального, хоча кожне з них має елементи самостійності, тож і функціонування економічних і соціальних систем відбувається через функціональний взаємозв’язок їх складових елементів, а розвиток — через якісні й кількісні зрушення. Знання структури, механізмів функціонування та розвитку системи дає можливість управляти нею, впливати на її структуру і змінювати умови, в яких вона перебуває, через формування і зміни відповідних інститутів та елементів інституційного забезпечення. Кожна зі згадуваних систем має свій рівень складності, тому кожна зі структурних ланок системи може розглядатись як її підсистема з власною структурою, що неодмінно перебуває в певному взаємозв’язку із самою системою.

Соціальні системи — це своєрідний стан матеріальних елемен­тів із власною структурою, особливою формою організації та зв’язками між структурними ланками. Слід зазначити, що проб­лема суспільних, соціальних, соціально-економічних систем як таких з позицій системного аналізу не знайшла точного визначення; незважаючи на те, що цими поняттями досить часто корис­туються, їхній зміст не зовсім чітко визначено в енциклопедичних і навіть спеціальних, фахових словниках. А брак чіткого визначення системи на рівні її структурної побудови й функціональ­ного забезпечення призводить до сприйняття і розуміння цієї системи та її складових на аксіоматичному рівні.

Та якщо найбільш загально економічну систему можна визначити як певним чином упорядковану форму організації економіч­ного життя суспільства, або конкретніше: економічна система — це певним чином структурована й упорядкована система взаємин між людьми в процесі їхньої життєдіяльності, спрямованої на індивідуальне й суспільне життєзабезпечення. Життєдіяльність членів суспільства передбачає взаємодію між людьми як форми прояву внутрішніх стосунків, так і взаємодію з тим середовищем, в якому перебуває окрема людина, соціальна група або суспіль- ство в цілому. Саме форма власності та цільова орієнтація учасників суспільного виробництва є системоутворюючими елементами її структури, а всі інші лише похідні від них.

Саме суспільство, а отже, і суспільна система, перебуває в постійному розвитку в напрямі ускладнення та вдосконалення, що притаманно всім матеріальним складним системам, у тому числі й соціальній. Серед класифікацій економічних систем найбільш прийнятими є цивілізаційна, формаційна та стадійна.

Соціально-економічна система розвивається через еволюцію продуктивних сил і відновлення економічних взаємин, які створюють умови для подальшого розвитку продуктивних сил. Сучасність соціально-економічної системи визначається темпами розвитку продуктивних сил, а це свідчить про досконалість економічних взаємин. Коли ж темпи розвитку продуктивних сил уповільнюються або розвиток припиняється і навіть регресує, то це сигналізує про те, що економічні взаємини потребують модернізації. Якщо ж вони неспроможні до вдосконалення, то в системі виникає соціальний конфлікт, який закінчується соціальним вибухом, у результаті чого виникають нові економічні взаємини, що забезпечують розвиток продуктивних сил на новій соціально-економічній основі. Відбувається зміна панівних економічних взаємин, а отже — і зміна соціально-економічної системи. Визначальним елементом соціально-економічної системи є економічні взаємини, а їхнім системотворним підґрунтям — домінуюча форма власності на знаряддя і засоби виробництва.

Можна навести таку класифікацію суспільного виробництва з погляду відносин експлуатації людини людиною:

• первинний (архаїчний) безкласовий спосіб виробництва. Визначається тільки досягнутим рівнем продуктивних сил. Розвивається на власній, суто природній основі;

• патологічний (класовий) спосіб виробництва. Окрім усього, розвивається ще й під впливом паразитуючих груп населення (рабовласницький, феодальний та ін.);

• нормальний (безкласовий) спосіб виробництва. Розвивається після звільнення від патологічних форм на власній природній основі відповідно до розвитку продуктивних сил, науки і техніки, удосконалення самої людини. Сьогодні такого суспільства ще не існує.

Вочевидь, така класифікація — не на користь сучасних українських експлуататорів, які прагнуть залишитися не виявленими, тож і переконують суспільство, в якому живуть, у правильності здійснюваних ринкових реформ, тобто нормальному процесі розвитку виробництва. Проте, з погляду проблем соціалізації суспіль- ства, потрібно цілеспрямовано вдосконалювати відносини власності, усувати деформаційний вплив з боку надбудови для унеможливлення паразитарного способу існування особистості в будь-яких його формах і проявах.

Економічні системи більшості країн світу мають за першочергові цілі забезпечення високого рівня зайнятості населення; стабільного рівня цін, низького і помірного рівня інфляції; стійкого економічного зростання.