2. Еволюція поглядів на предмет економічної теорії.

Економічні міркування можна знайти в працях мислителів Китаю, Єгипту, Стародавнього Риму, Греції.

Уперше слово «економіка» запропонував давньогрецький філософ Ксенофонт (близько 430 - 355 рр. до н.е.). Від грецького «еісопотіа» (оісоз - дім, господарство і потоз —вчення, закон) - це система порад і

міркувань щодо управління домом, господарством, збірник правил його організації. У своєму трактаті «Домострой» Ксенофонт звеличував переваги землеробства та засуджував ремісництво і торгівлю.

Другий давньогрецький філософ - Аристотель (прибл. 384 - 322 рр. до н. е.) ввів у науковий обіг поняття «хрематистика» (грец. сhrеmа - майно, володіння). Під економікою Аристотель розумів виробництво благ для задоволення потреб людей. Хрематистика - це мистецтво наживати достаток, накопичення багатства. Економічну поведінку людини відповідно хрематистики (лихварство, тощо) він вважав поганою.

Одним з найбільш ранніх економічних учень став меркантилізм (від італ. mеrсаntе - торговець, купець). Це вчення виражало інтересі торговців, торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Тому предметом їх дослідження була лише сфера обміну. Джерелом багатства держави вони вважали торгівлю (зовнішню перш за все). Засновник меркантилізму - Антуан де Монкретьєн (1575 - 1621 рр.) - у книжці «Трактат політичної економії» (1615 р.) вперше застосував термін «політична економія» (грец. роlіtеіа - суспільне утворення, оycоs -господарство, nоmоs - закон). Після Ксенофонта і Аристотеля меркантилісти, таким чином, розробили питання о правилах (законах) ведення суспільного (державного) господарства.

У своєму розвитку меркантилізм прошов два етапу: монетаризм і протекціонізм (лат. рrоtесtіо — заступництво, захист). Монетаристи наголошували, що джерелом багатства країни є надходження золота і срібла, яке утворюється внаслідок торговельних відносин. Головною ідеєю протекціоністів була теорія активного торговельного балансу. Сутність її у тому: чім більше різниця між вартістю імпорту і експорту, тім багачі буде держава.

Розвиток суспільного виробництва віддзеркалюють нові економічні погляди. Англійський економіст У. Петті(1623 - 1687 рр.) вперше доказує, що джерелом багатства є не торгівля товарами, а само виробництво товарів. Виникає школа класичної політичної економії. Її розвиток відбувався в кількох варіантах: французькому і англійському.

Французька класична політична економія отримала назву «фізіократія» (від грец. рhysіs - природа, krаtоs - влада). Її засновники -П. Буагільбер (1646 - 1714 рр.), Ф. Кене (1694 - 1774 рр.) - виробництво ототожнювали з сільським господарством. Тому головною продуктивною силою вони вважали сільського працівника. Фізіократи першими в історії економічної науки встановили, що розподіл суспільного багатства відбувається відповідно до певних законів і закономірностей. Це було відображено у праці Ф. Кене «Економічні таблиці» (1758 р.)

Представники англійської класичної політичної економії - Адам Сміт (1723 - 1790 рр.) і Давид Рікардо (1772 - 1823 рр.) в центр економічної системи встановили будь —яке виробництво, а не лише землеробське, як у фізіократів. Вони чітко визначили предмет економічної теорії: аналіз процесу виробництва матеріальних благ.

А. Сміт у 1777 р. написав книгу «Дослідження про природу і причини багатства народів», де він розробив трудову теорію вартості. Ринок розглядувався ним як саморегулююча система. Ціни, попит, пропозицію, конкуренцію А. Сміт назвав «невидимою рукою», тому втручання держави в економіку мусить бути мінімальним.

На початку XIX століття класична політична економія переживає глибоку кризу. Ідеї А. Сміта і Д. Рикардо критикуються. Виникає вульгарна (від лат. vulgaris - поверховий) буржуазна політична економія. Представниками їх були Жан Батист Сей (1767 - 1832 рр.), Томас Мальтус (1766 - 1834 рр.), Симон де Сисмонді (1773 - 1842 рр.). Крім того, ідеї теоретиків буржуазного суспільства жорстко критикували соціалісти - утопісти того часу: Анрі Сен-Симон (1760 - 1825 рр.), Роберт Оуен (1771 - 1858 рр.), Шарль Фур’є (1772 - 1837 рр.). Усі вони критикували головний порок капіталізму - експлуатацію людини людиною. Але їх критика не показувала шляхів ліквідації цього пороку.

Принципово новим економічним вченням стає марксистська політична економія - марксизм. Засновниками його були Карл Маркс (1818 - 1883 рр.) і Фрідріх Енгельс (1820 - 1895 рр.).У головній праці К.Маркса - «Капітал. Критика політичної економії», яку він писав понад 40 років (перший том вийшов у 1867 р.), об'єктом критики були меркантилізм, класична і вульгарна політична економія. Предметом свого дослідження К.Маркс вважав капіталістичний спосіб виробництва, економічні закони його розвитку, процес виробництва капіталу.

Капіталістична експлуатація - це центральна проблема теоретичних досліджень К. Маркса. Він засуджає усі види експлуатації і поділяє їх на дві форми:

- неекономічну (рабовласництво, кріпацтво);

- економічну (капіталізм).

Умовою виникнення економічної експлуатації є поява юридично вільних двох класів громадян суспільства: клас робітників, який не має будь-якої власності (пролетаріат), і громадян - власників засобів виробництва (буржуазія). Більшу частину результатів праці пролетарів, додаткову вартість, безпідставно привласнює буржуазія (капіталісти). К. Маркс сформулював основну суперечність капіталізму, що існує між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення доходів. Усунути цю суперечність між власниками та робітниками мирним шляхом неможливо. Необхідні революції як «могильники капіталізму». Така революція здійснилалась у жовтні 1917 року в Росії, де марксизм став панівним вченням. Послідовник його - Володимир Ульянов (Ленін) (1870 - 1924 рр.) - розробив теорію імперіалізму. Він дав йому стисле визначення: «імперіалізм є монополістична стадія капіталізму». Панування монополії означає зміну вільної (досконалої) конкуренції епохою монополістичної (недосконалої) конкуренції. Монополія, таким чином, є перехід від капіталістичного до нового суспільно-економічному укладу - соціалізму. Побудова соціалізму у Радянському Союзі було драматичною. Однією з причин цього встала догматизація марксизму - він став догмою. Усі інші теорії вважалися ненауковими. Це привело марксизм до кризи.

Вади марксистської політекономії стали однією з причин виникнення теорії маржиналізму (від фр. mаrgіnаl - граничний). Засновниками його були австрійський економіст Карл Менгер (1840 - 1921 рр.), англійський - Вільямс Джевонс (1835 - 1882 рр.), швейцарський - Леон Вальрас (1834 - 1910 рр.). Маржиналісті підкреслюють суспільну нейтралість своїх досліджень. Термін «політична економія» вони змінюють на «економікс» (У. Джевонс). Предметом їх досліджень є пошук найбільш ефективних способів розподілу обмежених ресурсів і раціонального господарювання. Головні категорії, якими вони оперують - це «гранична корисність», «гранична продуктивність», «граничні витрати» і т. ін. Англійський економіст А. Мар-шал (1842 - 1924 рр.), американський - Д. Кларк (1847 - 1938 рр.) збагатили маржиналіську теорію ідеями класиків політичної економії А. Сміта, Д.Рі-кардо. Виникає неокласична система.

Прихильники неокласицизму розвивають ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Предметом своїх досліджень вони вважали «чисту економіку», абстрагуючись від усіх форм економічної організації суспільства - капіталізм, соціалізм тощо. Об'єктом їх досліджень є поведінка і особисті мотиви «людини економічної» -(hоmо есоnоmісus), яка у своїй діяльності шукає тільки особисту корисність: максимізувати дохід і мінімізувати витрати. Такій підхід в економічній теорії отримує назву мікроекономіка. Неокласики заперечували необхідність участі держави у ринкових процесах, оскільки «ринок усе зробить сам», тобто ринкове ціноутворення (невидима рука) забезпечує усіх учасників процесу виробництва і обміну.

Кризові явища в економіці західних країн у 30-ті роки XX ст., які поставили економічну систему капіталізму на межу повної катастрофи, показали недостатність чисто ринкового регулювання економікою. Постала потреба в новій економічній теорії. Такою теорією стало кейнсіанство. Англійський економіст Дж. М. Кейнс (1883 - 1946 рр.) у праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.) розробив теорію державного втручання в економічні процесі. Предметом свого аналізу він вважав суспільне господарство у цілому. Такій підхід отримав назву макроекономіка.

Як реакція на неспроможність неокласицизму вирішити соціальні проблеми виникає інституціонально-соціологічний напрям в економічній теорії - інституціоналізм. Його засновниками були американські науковці

Т. Веблен (1857 - 1929 рр.), Д. Коммонс (1862 - 1945 рр.), Д. Гобсон (1858 - 1940 рр.), шведський економіст Г. Мюрдаль (1898 - 1987 рр.) та ін.

Згідно інституціоналізму, ринок є тільки частина економічних інститутів, система яких (держава, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї і та ін.) утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Представники інституціоналізму розробили ідеал суспільства «соціального благоденства». У цьому суспільстві мусять бути соціальні програми, індикативне планування, участь працівників в управлінні виробництвом.

В сучасних умовах погляди неокласиків і кейнсіанців поєднані в теорію «неокласичного синтезу». Засновником цієї теорії був американський економіст П. Самуельсон. В підручнику «Економікс» (1948 р.) він стверджує, що предметом економікс є споживання. Ця наука вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання.

У розвиток світової економічної думки свій внесок зробили представники класичної економічної школи в Україні.

Першим професійним економістом Україні був М. Балудянський (1769 - 1847 рр.).У праці «Економічна система» він виклав принципи й основи перебудови національної економіки з погляду вільного ринку.

І. В. Вернадський (1821 - 1884 рр.) досліджував проблеми економіки та статистики, історію розвитку економічної думки, методологію політичної економії, міжнародні економічні відносини. Стверджував про невтручання держави у ринкові відносини.

М.І. Туган - Барановський (1865 - 1919 рр.) світове визнання здобув за дослідження теорії ринку й економічних криз. Будучи міністром фінансів в Україні, брав участь у створенні національної валюти -гривні, написав перший україномовний підручник з політичної економії.

Є. Є. Слуцький (1880 - 1948 рр.) - всесвітньо відомий вчений-економіст, видатний математик і статистик. Він вперше обґрунтував, що попит на товар залежить від його корисності і один із перших в Україні застосував математичні методи в економічній науці.