Економічні санкції

Організаційно-правові заходи

Мал. 2 – Структура економічного механізму АПК

Серед найголовніших важелів економічного механізму, через які держава активно регулює діяльність АПК, слід виділити ціни, систему оподаткування, кредити, надання субсидій для сільського господарства.

В країнах з розвиненою ринковою економікою нагромаджений позитивний досвід державного регулювання та підтримки розвитку аграрного виробництва. Серед найголовніших важелів економічного механізму, через які держава активно регулює діяльність АПК, слід виділити ціни, систему оподаткування, кредити, надання субсидій для сільського господарства.

Наприклад, у США в разі падіння ринкової ціни нижче гарантованого мінімуму підтримка та захист виробників аграрного сектору забезпечується шляхом надання субсидій з бюджету. В цих випадках Товарно-кредитна корпорація приймає від фермерів сільськогосподарську продукцію під заставу за гарантованими цінами. Регулювання цін здійснюється шляхом виділення субсидій на відшкодування витрат на закупівлю насіння, добрив, сільськогосподарської техніки, проведення меліоративних робіт тощо. Стимулюванню експорту сільськогосподарської продукції, підвищенню її конкурентоспроможності й тим самим зниженню рівня ціни імпорту сприяє вплив держави на формування експортних цін. Уряд виплачує експортні субсидії, які становлять в США 25-30 % і є доплатою до експортної виручки з метою урівняти експортні ціни з внутрішніми.

В Європейському Союзі мінімальними гарантованими цінами є ціни підтримки, за якими здійснюються закупки фермерської продукції. Національним економікам країн такий механізм цінового регулювання дав змогу досягти значних результатів, особливо в умовах фінансової нестабільності. В країнах ЄС діє спільна аграрна політика (САП), яка передбачає дотації на 1га, 1 голову тварин, 1 тонну продукції; підтримку цін на продукцію; діюча на даний час нова аграрна політика передбачає підтримку розвитку сільських територій. Так, в розрахунку на 1 га землі в обробітку в країнах ЄС виділяється близько 331 євро., в США – 340 дол., в Росії – 70,5 дол., в Україні – 15,4 дол.

В україні з кінця 1991 р. Розпочався відхід від командно-адміністративних методів державного регулювання аграрного виробництва і зроблені перші кроки з формування ринкових відносин. Проте ринкові реформи здійснювалися непослідовно, некомплексно на тлі втрат управління економікою через адміністративні важелі. Найбільших втрат аграрні товаровиробники зазнали через неконтрольовану лібералізацію цін на матеріально-технічні ресурси (ціни на сільськогосподарську продукцію підвищувалися значно нижчими темпами). В результаті глибокого диспаритету цін втрати сільського господарства за період 1991-1998 рр. Оцінюються вітчизняними економістами в сумі 95,5 млрд. Грн. Сільське господарство довгий час, і особливо в 1991-2000 р., як відзначає перважна більшість провідних вчених економістів-аграрників, було головним донором інших галузей народного господарства. За вказаний період державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснювалося головним чином у напрямі лібералізації цінової політики і надання все більшої самостійності аграрним підприємствам у здійсненні господарської діяльності і лише рідко робилися спроби економічної підтримки доходів аграрних підприємств. У ці роки були збережені традиційні важелі державної підтримки аграрних товаровиробників: селекція і насінництво, племінна і ветеринарна справа, охорона земель і довкілля, підготовка і перепідготовка кадрів. Але в цілому масштаби економічної підтримки аграрного виробництва були надзвичайно малі і непорівнянні з втратами, що понесло сільське господарство за часи економічної кризи. Однією з причин неефективності економічної підтримики доходів аграрних товаровиробників була відсутність справжнього господаря (серед форм господарювання домінували ксп, які не були адаптованими до умов ринку).

більш дієвий сучасний механізм регулювання і підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників став формуватися в 1998 р.:

• З 1.01.1999 р. Вводиться фіксований сільськогосподарський податок, що істотно зменшило податковий тиск на сільськогосподарських товаровиробників;

• 17.06.1999 р. Приймається закон україни “про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, який визначає правові та організаційно-економічні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту і роздрібної торгівлі цукром;

• 11.06.98 р. Прийнято указ президента україни “про заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників , який передбачає спрямовувати суми податку на додану вартість, що сплачувалась до бюджету переробними підприємствами за реалізоване молоко, молочні продукти, м’ясо та м’ясопродукти, на виплату дотацій с.г. Товаровиробникам. Дотація – одна з форм субсидій, за якої з державного або місцевого бюджетів виділяються грошові кошти для надання фінансової допомоги збитковим галузям, підприємствам. Завдяки дотаціям покривається частина витрат виробника, що дає змогу запобігти їх банкрутству або зберегти галузь, яка є збитковою.

• В грудні 1998 р. Почав діяти указ президента україни “про підтримку сільськогосподарських товаровиробників”, згідно якого аграрні товаровиробники звільняються від сплати до бюджету суми податку на додану вартість з операцій продажу продукції власного виробництва (крім підакцизних товарів) за виключенням операцій з продажу переробними підприємствам молока та живої маси тварин.

• В травні 1999 р. Прийнято закон україни “про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”, який встановлює одновідсотковий збір від суми виручки, одержану на кожному етапі реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та в мережі громадського харчування алкогольних напоїв і пива. Кошти від даного збору (70% - на розвиток виноградарства, 20% - на розвиток садівництва, 10% - на розвиток хмелярства) мають чітке цільове використання. Ця форма економічної підтримки набуває ознак субвенції – грошової допомоги, що виділяється державою на цільове фінансування відповідної програми і повертається державі лише в тому разі, коли допущені порушення в її цільовому використанні.

• Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” (червень 2000 р. ) започатковано заходи щодо регулювання ринку зерна. Головна мета державного регулювання ринку зерна – оптимізація сезонних коливань обсягу його продажу і цін реалізації та забезпечення економічної підтримки доходів с.г. Товаровиробників. З цією метою запроваджено механізм заставних цін та фінансових інтервенційних закупок зерна. Фінансові інтервенції – виплати уповноваженим державним органам регулювання продовольчого ринку, що пов’язані з придбанням сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, або строкових контрактів, укладених на цьому ринку, з метою недопущення неконтрольованого зниження цін на неї і зменшення доходів с.г. Товаровиробників. Механізм заставних операцій на зерно повинен поєднуватися із здійсненням товарних інтервенцій, під якими розуміють продаж державним органом регулювання продовольчого ринку с.г. Продукції, або раніше укладених (придбаних) строкових контрактів з метою недопущення неконтрольованого цін на неї.

• у 2000 р. Держава стала здійснювати підтримку доходів аграрних підприємств через компенсацію за рахунок державного бюджету частини кредитних ставок за кредити комерційних банків, одержаних сільськогосподарськими товаровиробниками.

• 18.01.2001 р. Приймається закон україни “про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.”, який визначає шляхи забезпечення пріоритетного розвитку сільського господарства і законодавчо закріплює важелі державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, закріплює режим спеціального кредитування, введений в 2000 р., передбачає чіткі орієнтири використання коштів державного бюджету україни на розвиток сільського господарства. (частка видатків бюджету на фінансування сільського господарства має бути не меншою 5% його видаткової частини).

• В листопаді 2005 р. Прийнято закон україни “про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року”, який визначає шляхи реалізації основних пріоритетів державної аграрної політики, зокрема розвиток фінансово-кредитних механізмів, удосконалення системи підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом запровадження дотацій, удосконалення податкової політики тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.02. 2008 р. розмір дотацій, які виділятимуться для стимулювання виробництва окремих видів продукції тваринництва та рослинництва, зокрема за 1 кг живої маси молодняку великої рогатої худоби вагою 390 кг - 2,9 грн., за 1 кг приросту живої маси свиней - дотація 2,15 грн.

В постанові передбачено дотації з розрахунку на 1 га посіву озимих та ярих культур – 100 грн., 1 га посіву цукрового буряку – 550 грн.

Узагальнення досвіду країн з високорозвиненим сільським господарством дозволяє виділити такі основні напрями державного регулювання агарного сектору через важелі економічного механізму:

- регулювання цінового механізму та встановлення підтримуючих та гарантованих цін з метою забезпечення підтримки доходів аграрних товаровиробників в роки з несприятливими умовами та кон’юнктурою ринку. У діючій системі цінового регулювання в розвинених країнах одним із основних орієнтирів при визначенні рівня підтримки сільського господарства є паритет цін, тобто співвідношення фермерських цін і цін на всі застосовувані аграрними товаровиробниками засоби виробництва і використовувані ними послуги. Паритетні ціни є орієнтиром при встановленні обсягів, форм і напрямів субсидування сільського господарства;

• встановлення квот, обмеження обсягів виробництва окремих видів

продукції та оптимізація його структури з метою неприпущення перевиробництва;

• стимулювання розвитку аграрних підприємств шляхом податкового

регулювання та зменшення податкового тиску, переведення частини одержаних державою податків у сферу сільського господарства;

- сприяння кредитній підтримці шляхом здешевлення відсотків і відшкодуванням (відстроченням) платежів;

• економічна підтримка аграрних підприємств, які функціонують у

несприятливих природно - кліматичних умовах;

• регулювання експорту та імпорту сільськогосподарської продукції і

сировини;

- розробка та державне фінансування найважливіших програм розвитку аграрного сектора (меліорації, зрошення, боротьби з ерозією ґрунтів тощо);

- консультаційне, інформаційне, наукове забезпечення аграрного виробництва;

- соціальна підтримка сільськогосподарських товаровиробників.

Зазначені напрями державного регулювання і підтримки сільського господарства як ізольовані заходи малоефективні. Забезпечити умови для стабільного і високоефективного розвитку АПК вони здатні тільки діючи в єдиній системі.