1. Сутність витрат виробництва, їх класифікація

У ринковій економіці кінцевою метою виробника є отримання прибутку. Величина прибутку залежить, в першу чергу, від витрат виробництва. Витрати виробництва визначаються як суб’єктивними , так і об’єктивними факторами. Вони можуть бути визначені у фізичному обсязі і в грошовій формі.

Фірма, що працює в ринкових умовах, намагається мінімізувати свої витрати на виробництво, щоб отримати максимальний прибуток. Таким чином, необхідно, насамперед, з’ясувати сутність витрат виробництва.

Витрати виробництва – це сукупність живої та уречевленої праці на виробництво продукції. Вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів. Розрізняють вартісну оцінку витрат та фізичний обсяг ресурсів, що використовуються для виробництва товару.

Оскільки ресурси завжди обмежені, їх використання в одному виробництві не дає можливості використати їх в іншому, перед економістами постає проблема теоретичного осмислення альтернативних витрат.

Альтернативні витрати – це всі витрати, які пов’язані з залученням обмежених ресурсів. Ресурс спрямовується у те виробництво, де він використовується найефективніше і приносить власнику найбільший доход.

Альтернативні витрати у грошовій формі називаються економічними витратами. Альтернативність витрат виробництва є головною проблемою виробника на шляху до максимізації прибутку.

Економічні витрати – це ті виплати, які фірма зобов’язана сплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності. Економічні витрати можуть бути явними, або зовнішніми та неявними, або внутрішніми.

Зовнішні (явні) витрати – це витрати, що приймають форму грошових платежів стороннім постачальникам за отримані ресурси. До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючи вироби, заробітну плату, орендну плату та ін.

Внутрішні (неявні) витрати – це витрати на власні ресурси підприємця. Ці витрати не передбачаються контрактами і не знаходять відображення в бухгалтерському обліку підприємства. Внутрішні витрати можна оцінити альтернативним використанням: одержання певної суми заробітної плати, якщо виробник працює по найму; продаж за ринковою ціною будівель і обладнання ( які є власністю виробника), чи здача їх в оренду і отримання орендної плати; внесення на депозитний рахунок в банку коштів, що використані для придбання майна підприємством і одержання від цього відсотків чи придбання на використану суму акцій і одержання від цього дивідендів та ін.

Неявні витрати, хоча й мають прихований характер, обов’язково враховуються при прийнятті економічних рішень, а такі витрати, як безповоротні належать до явних, але вони не впливають на прийняття економічних рішень.

Безповоротні витрати – це витрати на рекламу, вивіски, печатки специфічне устаткування, яке неможливо використовувати в інших сферах, не можна продати. Альтернативна вартість цих витрат дорівнює нулю, і у своїй перспективної стратегії фірма не враховує їх.

Нормальний прибуток – це мінімальний доход, який дозволяє утримати ресурси власника в межах даного виду діяльності. Він представляє собою неявні витрати.

Тому економічна теорія розглядає два види витрат: бухгалтерські і економічні. Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні витрати і не враховує неявні витрати, тому бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного виторгу над явними витратами до прибутку.

Бухгалтерські витрати – це зовнішні витрати, що обліковуються у відповідності з системою національних рахунків.

Економічні витрати – це сукупність зовнішніх і внутрішніх витрат.

Різне розуміння витрат виробництва зумовлює різний підхід і до визначення поняття прибутку. Тому виокремлюють поняття бухгалтерського та економічного прибутку.

Отже, бухгалтерський прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом і явними витратами.

Економічний прибуток обчислюється як різниця між сукупним виторгом та явними і неявними витратами.

Таким чином, бухгалтерські витрати менші за економічні на величину неявних витрат. Економісти вважають прибутковою лише таку діяльність, за якої сукупний виторг перевищує всі альтернативні витрати, явні і неявні. А метою діяльності фірми вважають максимізацію економічного прибутку.

Витрати можуть бути постійними і змінними.

Постійні витрати виробництва – це витрати, що не залежать від обсягу виробленої продукції. Це загальні витрати, пов’язані з функціонуванням фірми. До них належать витрати на промислові будівлі, споруди, машини, устаткування, оплату управлінсько-адміністративного апарату, відрахування до амортизаційного фонду, виплата відсотків за кредит, страхові внески та інші види фіксованих платежів.

Змінні витрати виробництва – це витрати, величина яких безпосередньо пов’язана з обсягом виробленої продукції і залежить від його змін. До них належать витрати на закупівлю сировини, матеріалів, палива, заробітну плату працівників, транспортні послуги та ін.

Різниця між постійними і змінними витратами є основою для поділу періоду часу на короткостроковий і довгостроковий.

З точки зору фірми короткостроковий період – це період часу, в якому виробничі потужності фірми фіксовані, але обсяг виробництва можна змінювати за рахунок зміни кількості живої праці, сировини тощо.

З точки зору галузі короткостроковий період – це період, протягом якого число діючих фірм у галузі не змінюється.

Такі фактори виробництва, як промислові споруди, будівлі, обладнання, земельна ділянка у короткостроковому періоді не змінюються, вони є постійними витратами виробництва. Інші види ресурсів, такі як сировина, транспортні послуги, кількість працюючих тощо, навпаки, змінюються. Фірма на основі оцінювання своїх витрат ( постійних і змінних) може визначити грошові витрати для короткострокового періоду за різних обсягів виробництва.

Довгостроковий період з точки зору фірми – це тривалий період часу, достатній для зміни обсягів всіх ресурсів, у тому числі і виробничих потужностей.

Довгостроковий період з точки зору галузі – це період, протягом якого діючи фірми можуть розформуватись і залишити галузь, а нові фірми організуватись і увійти в галузь. У довгостроковому періоді число фірм у галузі є змінним.

Отже, довгостроковий період охоплює час, протягом якого фірма може змінити всі фактори виробництва, використовуючи нові виробничі потужності з урахуванням досягнень науки, техніки, технологій.

Короткостроковий і довгостроковий періоди у виробничій діяльності фірми не повинні асоціюватися з конкретним проміжком часу. Тривалість довгострокового періоду визначається не законодавством, а, насамперед, особливостями технологічного процесу. Таким чином, поділ на постійні та змінні витрати має сенс тільки для короткострокового періоду.

Витрати виробництва складають основне обмеження в моделі поведінки фірми. Вони залежать від продуктивності ресурсів і технології, яку фірма обирає для виробництва даного товару, а також від цін ресурсів.

Аналіз витрат виробництва здійснюють за двома рівнями. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий – аналізу витрат на одиницю продукції.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними або загальними витратами, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді.

Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Середні витрати поділяють на середні сукупні, середні постійні та середні змінні.

Середні сукупні витрати – це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції. Середні сукупні витрати можна визначити, поділивши сукупні витрати на кількість випущеної продукції, або шляхом додавання середніх постійних і середніх змінних витрат.

Середні постійні витрати – це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції. Середні постійні витрати можна визначити шляхом поділу постійних витрат на кількість випущеної продукції. Зі збільшенням випуску продукції середні постійні витрати зменшуються.

Середні змінні витрати – це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції. Вони обчислюються шляхом поділу змінних витрат на весь обсяг продукції. Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у випадку досягнення оптимального випуску продукції.

Граничні витрати – це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Обчислюються граничні витрати як відношення зміни сукупних витрат до зміни обсягу виробництва. Граничні витрати показують на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції. Граничні витрати залежать у короткостроковому періоді тільки від змінних витрат.

Порівняння граничних і середніх витрат виробництва допомагає підприємцям приймати правильні рішення щодо розширення або зменшення обсягу виробництва.

Фірма, що прагне досягти максимальних прибутків, повинна дотримуватися правила граничного випуску. Це означає, що фірма, порівнюючи витрати і результати своєї діяльності, обирає такий обсяг випуску, за якого граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Граничний доход - це доход, отриманий від реалізації ще однієї одиниці продукції. Це правило є загальним і діє на ринках як досконалої, так і недосконалої конкуренції. За правилом граничного випуску підприємці визначають оптимальний обсяг виробництва для фірми.