Методичні рекомендації до практичного заняття

Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капітальних вкладень характеризує загальну величину їх віддачі та визначається відношенням величини економічного ефекту до величини понесених витрат.

Абсолютна ефективність виробничих інвестицій (капітальних вкладень) визначається за допомогою двох взаємопов'язаних показників:

1) коефіцієнта економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат;

2) періоду (строку) окупності капітальних вкладень.

Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) для окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств обчислюють за співвідношенням:

; (5.170)

для об'єктів, що будуються:

, (5.171)

де Кпр – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості);

∆П – приріст прибутку в результаті вкладення інвестицій, тис. грн;

КВ – сума капітальних вкладень, тис. грн;

П – загальна сума прибутку, тис. грн.

Розрахункові значення коефіцієнтів прибутковості треба порівняти з нормативним (Кнор). Варіант капітальних вкладень визнають доцільним за умови, якщо перший показник буде перевищувати величину другого:

Кпр > Кнор (5.172)

Строк окупності капітальних вкладень (Ткв) є оберненим показником до коефіцієнта прибутковості:

(5.173)

Розрахований показник вказує на кількість років, які необхідні для повернення первісних капіталовкладень. Це найпростіший класичний варіант визначення строку окупності капітальних вкладень.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли необхідно вибрати найкращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Для визначення порівняльної ефективності інвестиційних проектів і вибору найкращого варіанту капітальних вкладень застосовується показник зведених витрат (ЗВ):

ЗВ = ПВ + Кнор × КВі →min (5.174)

де ПВ – поточні витрати за і-тим варіантом (проектом), тис. грн;

КВі – капітальні вкладення за і-тим варіантом, тис. грн.

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами вважатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вкладення здійснюються одноразово в повному обсязі. В іншому випадку необхідно враховувати чинник часу. Для цього необхідно визначити коефіцієнти дисконтування грошових доходів (КД) до періоду здійснення інвестиційних витрат:

, (5.175)

де СД – ставка дисконтування (норматив приведення різночасних витрат);

і – рік отримання прибутку.

За допомогою визначеного коефіцієнта дисконтування можна дохо­ди підприємства, отримані за всі роки, привести до першого року - часу, коли здійснені інвестиції. Цей розрахунок можна виконати шляхом мно­ження річних доходів на коефіцієнт дисконтування і знаходження суми отриманих результатів:

ДД = Д₁ × КД₁ + Д₂ × КД₂ + …+ Дn × КДn, (5.176)

де ДД – загальний дисконтований дохід;

Д₁, Д₂, ...., Дп – річні грошові доходи;

КД₁, КД₂,.... КД_п - коефіцієнти дисконтування за роками використання інвестицій.

Дисконтування – метод оцінки інвестиційних проектів шляхом вираження майбутніх грошових потоків, пов'язаних із реалізацією інвестиційних проектів, через їх вартість у поточний момент часу.

Чиста приведена (дисконтована) вартість – різниця між приведеним (дисконтованим) грошовим доходом від інвестиційного проекту та інвестиційними витратами. Під грошовими доходами при цьому розуміють різницю між вартістю продукції за цінами реалізації і витратами на її виробництво та збут. До витрат, як правило, не входять витрати на амортизацію.

Ставка дисконту – процентна ставка, що характеризує щорічну норму прибутку.

Якщо чиста приведена (дисконтована) вартість позитивна (більша від нуля), інвестиційний проект слід прийняти. Позитивне значення приведеної чистої вартості означає, що поточна вартість доходів перевищує інвестиційні витрати і, як наслідок, забезпечує стабільну господарськофінансову діяльність підприємства та отримання додаткових можливостей для покращення добробуту інвесторів.

Популярним показником, що застосовується для оцінки ефективності інвестицій є внутрішня норма прибутку (доходності). Це та ставка дисконту, при якій сума дисконтованих доходів за весь період використання інвестиційного проекту дорівнює сумі початкових витрат (інвестицій), тобто внутрішня норма прибутку - це процентна ставка (ставка дисконтування), за якої чиста приведена вартість дорівнює нулю.

Вказану норму можна трактувати також як максимальну ставку відсотка, під яку підприємство може взяти кредит для фінансування інвестиційного проекту за допомогою позикового капіталу. При цьому грошовий дохід використовується протягом певного періоду для погашення суми кредиту та відсотків за ним.

Для оцінки ефективності інвестиційного проекту застосовується показник індексу дохідності (ІД), який визначається як відношення дисконтованих грошових доходів до інвестиційних витрат:

, (5.177)

де ДД – загальна сума дисконтованого доходу за весь термін реалізації інвестиційного проекту, тис. грн;

КВ – інвестиційні витрати на реалізацію інвестиційного проекту, тис. грн.

До основних показників ефективності інвестиційного проекту належить також термін окупності інвестицій, приизначенні якого застосовується техніка дисконтування.

Сучасній економічній теорії та практиці відомо чимало методів оцінки інвестиційних проектів, які умовно можна поділити на дві групи:

- статичні;

- динамічні.

Статичні методи важливі для малих і середніх підприємств, оскільки вони стосуються інвестиційних проектів, що здійснюються в межах одного року.

Динамічні методи, як правило, застосовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких більше одного року. У цьому разі використовується метод обчислення чистої теперішньої вартості та внутрішньої норми прибутку. Оскільки тут враховується фактор часу, це зумовлює підвищений інтерес до цього методу з боку українських підприємств, хоча він викликає певні проблеми.

Насамперед це стосується вибору дисконтної ставки. Враховуючи, що вітчизняний ринок капіталів перебуває у фазі становлення, поки що єдиного орієнтиру для вибору дисконтної ставки не існує. Тому для цьо­го часто використовуються:

- середні процентні ставки за кредитами;

- процентні ставки конкретних банків тощо.

Якщо ризик інвестицій високий, то й ставка процента обирається ви­ща. Крім того, актуальним для економіки України є те, що дисконтна ставка повинна враховувати рівень інфляції.

Узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень є економічний ефект, що характеризує, абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний період часу.

Величина економічного ефекту обчислюється в наступних формах:

1) народногосподарський загальний ефект (за умов використання нововведень);

2) внутрішньогосподарський (комерційний) ефект, що одержується окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень.

Народногосподарський економічний ефект (Ен.г.) визначається шляхом порівняння результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання. Він характеризує ефективність певної групи технічних нововведень з погляду їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки України і визначається за формулою:

Ен.г. = ВП – В, (5.178)

де ВП – загальний результат технічних нововведень (обсяг виготовленої продукції (робіт, послуг), тис. грн;

В – сумарні витрати, понесені на досягнення результату, тис. грн.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект (Ев.г.) обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «наука - виробництво - експлуатація (споживання)» і визначається аналогічно, тільки в своїх масштабах:

Ев.г. = ВП – В (5.179)

Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результа­ти й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинни­ка часу. Тоді народногосподарський економічний ефект від технічних нововведень розраховується за формулою:

, (5.180)

де ВПі, Ві – вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у і-тому році розрахункового періоду;

і_п, і_к – відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду;

КДі – коефіцієнт дисконтування (приведення).

Початковий рік розрахункового періоду - це рік початку фінансу­вання розробки технічних новин, включаючи проведення наукових дос­ліджень. Кінцевим роком розрахункового періоду вважається момент завершення всього життєвого циклу технічного нововведення, що охо­плює його розробку, освоєння виробництвом і використання в народно­му господарстві.

Загальні результати технічних нововведень формуються як сума основних (ВП_ОСН) і супровідних (ВПсупр) результатів (останні можуть включати також соціальні та екологічні наслідки реалізації технічних, нововведень):

ВПзаг. = ВПосн. + ВПсупр. (5.181)

Основні результати розраховуються за формулами:

- для нових засобів праці тривалого користування:

ВПосн. = Ці × ОНі × Прі; (5.182)

- для нових предметів праці:

, (5.183)

де Ці – ціна одиниці продукції, виробленої з використанням нових засобів або предметів праці в і-му році, грн;

ОНі – обсяг використання нових засобів або предметів праці в і-му році, натур, одиниць;

Пр і– продуктивність засобів праці у і-му році, натур, одиниць;

ВППі – витрати предметів праці на одиницю продукції у і-му ро­ці, натур, одиниць.

Сумарні витрати на реалізацію технічних нововведень за розрахунковий період включають витрати на виробництво (Ввир) та використання (Ввикор) продукції, тобто сумуються поточні витрати на виробництво та використання (без урахування амортизаційних відрахувань) і одночасно враховуються одноразові витрати на ті самі цілі за вилученням із них за­лишкової вартості основних фондів, що вибувають:

В = Ввир + Ввикор (5.184)

При цьому витрати на виробництво і на використання продукції обчислюється однаково з урахуванням фактора часу:

,

де Впот.і – поточні витрати при виробництві (використанні) продук­ції у і-му році без амортизаційних відрахувань на реновацію, грн;

КВі – одноразові витрати при виробництві (використанні) про­дукції в і-му році, грн;

ЛВі – залишкова (ліквідаційна) вартість основних фондів, що вибувають у і-му році, грн.

Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин (нововведень) можна застосувати показник прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, тобто чистого прибутку.

З метою глибшого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати та оцінювати також інші похідні показники - коефіцієнт ефективності (прибутковості) одночасних витрат на строк окупності останніх тощо.

Результати реалізації технічних нововведень суттєво впливають на госпрозрахункові показники роботи підприємств - споживачів нововведень.

Такими показниками можуть бути:

1. Приріст прибутку за рік від виробництва продукції за допомогою нової техніки (∆П):

∆П= (Ц₂ – В₂) × ОВ₂ – (Ц₁ – В₁) × ОВ₁, (5.185)

де В₁, В₂ – витрати, віднесені на одиницю продукції, виготовленої за допомогою базової і нової техніки, грн;

Ц_1, Ц₂ – гуртова ціна одиниці продукції (гуртова ціна продавця) при використанні базової і нової техніки, грн;

0В₁, 0В₂ – обсяг виробництва продукції за допомогою базової і нової техніки, натур, од.

2. Умовне вивільнення працюючих у зв'язку із впровадженням нової техніки (∆Ч):

, (5.186)

де ПП₁, ПП₂ - продуктивність праці до і після впровадження нової техніки, грн.

3. Економія капітальних вкладень (∆КВ):

, (5.187)

де КВ₁, КВ₂ – питомі капіталовкладення при використанні базової і нової техніки, грн;

ПТ₁, ПТ₂ – продуктивність одиниці базової і нової техніки за одиницю часу, натур, од. або грн. за одиницю часу.

4. Зниження матеріальних витрат (∆МВ) розраховується за формулою:

∆МВ = (МВ₁ – МВ₂) × ОВ₂, (5.188)

де МВ₁, МВ₂ – матеріальні витрати на одиницю продукції при використанні базової і нової техніки, грн.

У сучасних умовах розвитку економіки стає необхідним і можливим принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його сутність зводиться до визнання безумовної пріоритет­ності критерію соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень у порівнянні з основним вимірником їх економічної ефективності. При цьому процедурний механізм порівняння і вибору найкращого з можливих варіантів технічних новин (нововве­день) здійснюється у певній послідовності.

По-перше, проводиться ранжування цілей розробки, виробництва і використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять со­ціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого - максимізацію економічної ефективності.

По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що зафіксовані в існуючих держав­них і міжнародних стандартах, а також цільових нормативах соціально­го характеру; якщо вони не відповідають таким цілям і вимогам, то по­винні бути відхилені незалежно від рівня їх економічної ефективності.

По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння і вибору мають розглядатися лише соціально і екологічно припустимі (і в цьому розумінні ефективні) варіанти об'єктів технічних новин чи нововведень; найкращий із них визначається за економічним критерієм.

Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що потребують додаткових істотних одночасних витрат (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричиняє необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюється так само, як і нових технічних рішень. При цьому до складу поточних витрат повинні входити додатково транс­портні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні й зберіганні.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження прогресивної форми організації і оплати праці; удоско­налення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування тощо; створен­ня нових ринкових структур) визначають на основі обчислення економії переважно поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслюва­ти коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи, безви­тратних організаційних рішень.