Методичні рекомендації до практичного заняття

Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут – повну собівартість промислової продукції. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено ст. 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Для характеристики собівартості при випуску різнорідної продукції користуються такими показниками:

- витрати на 1 грн. товарної продукції визначаються як частка (ТП_с) від відношення собівартості всієї товарної продукції до обсягу товарної продукції, який розраховано в оптових цінах підприємства (ТП_ц), тобто:

З_ТП = (5.128)

- собівартість одиниці продукції окремого виду (визначається на основі розробки калькуляції);

- зниження собівартості порівняльної товарної продукції. Під порівняльною розуміють таку продукцію, яка випускається на підприємстві протягом декількох років.

Калькулювання - це процес розробки планової калькуляції, тобто документа, де вказуються витрати на виробництво одиниці продукції.

Розробляється калькуляція на основі групування витрат по статтях калькуляції.

Методами калькулювання є:

- метод прямого розрахунку: відношення собівартості до кількості виготовленої продукції в натуральному виразі. Даний метод використовується в однономенклатурних виробництвах;

- розрахунково-аналітичний метод: прямі витрати визначаються нормативним методом, а непрямі розподіляються пропорційно встановленій нормативній базі.

До непрямих витрат відносять такі статті:

- утримання й експлуатація машин та устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- загальногосподарські витрати;

- позавиробничі витрати.

Стаття “Утримання та експлуатація машин і устаткування” є комплексною і охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, витрати на електроенергію, пальне, технологічний інструмент тощо. На ці витрати складається кошторис по кожному цеху на рік (квартал).

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу на одиницю кожного виготовленого різновиду продукції Найбільш поширеним є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників.

Статті “Загальновиробничі витрати”, “Загальногосподарські витрати” є близькі за змістом і відрізняються тільки рівнем узагальнення витрат.

Загальновиробничі - це витрати на управління, виробниче і господарське обслуговування в межах цеху (виробництва).

Загальногосподарські витрати є такими ж, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включаються витрати на досліди, випробування, винахідництво, підготовку кадрів, обов’язкові платежі (страхування майна, за забруднення середовища та ін.).

Розподіляються загальновиробничі та загальногосподарські витрати пропорційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників і витрат на утримання й експлуатацію машин і устаткування.

Стаття “Позавиробничі витрати” містить витрати на вивчення ринку, рекламу продукції та її продаж.

Непрямі витрати цієї статті розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

Кошторис витрат на виробництво продукції складається в розрізі економічних елементів. У практиці роботи підприємств можуть застосовуватись два методи розробки кошторису: заводський і метод зведеного кошторису.

При заводському методі в цілому по підприємству розробляється кошторис за економічними елементами.

Метод зведеного кошторису полягає в тому, що кошторис витрат на виробництво розробляється на основі кошторисів по окремих цехах.

Від кошторису витрат можна перейти до розрахунку собівартості валової, товарної і реалізованої продукції.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на якому величина залишків незавершеного виробництва не є стабільною.

По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій - повна, тобто:

ТП = ВП + (Н₂ - Н₁), (5.129)

де ТП - виробнича собівартість товарної продукції;

ВП - собівартість валової продукції;

Н₁, Н₂ - залишки незавершеного виробництва по собівартості на початок і кінець року відповідно.

Собівартість реалізованої продукції (РП)обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

РП = ТП + (ТП_сп - ТП_ск) + (ТП_вп - ТП_вк) (5.130)

де ТП_сп, ТП_ск - собівартість залишків в товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду;

ТП_вп, ТП_вк - собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець розрахункового періоду, яка не перейшла у власність покупця.

Розрахунок зниження собівартості продукції відбувається під впливом дії таких техніко-економічних чинників: підвищення технічного рівня виробництва, покращання організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури продукції, що виготовляється, тощо.

Послідовність розрахунку має бути така:

- виходячи з рівня витрат базового року, визначається собівартість товарної продукції планового року;

- за такими ж чинниками визначається рівень зниження собівартості продукції.

Методика розрахунку зниження собівартості продукції по окремих факторах:

1. Розрахунок зниження собівартості продукції у результаті підвищення технічного рівня виробництва (  С_Т.Р.):

 C_Т.Р. = × В_п , (5.131)

де c_oc₁ - витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів;

В_о, В_{1 -} кількість продукції, виготовленої відповідно до і після проведення заходів;

В_п - кількість одиниць продукції, що мають бути виготовлені у плановому році.

2. Економія від зниження матеріальних витрат ( С_м.в..) :

 С_м.в. = С_М.В.О. × I_В - С_М.В.О. × I_В × I_n × I_Ц (5.132)

або  С_М.В. = С_М.В.О. × I_В × ( 1 - I_n × I_Ц ) (5.133)

де С_М.В.О. - собівартість матеріальних витрат базового року;

I_В - індекс зміни обсягів виробництва;

I_n , I_Ц - індекси зміни норм витрат і ціни матеріалів.

3. Економія витрат по заробітній платі ( С_З.П.)

 С_З.П. = С_З.П.O × I_В - С_З..П.O × I_В × I_ПТ × I_З..П. (5.134)

або  С_З.П. = С_З.П.O × I_В (1 - I_ПТ × I_З.П.), (5.135)

де С_З.П.O - витрати по заробітній платі у базовому році;

I_ТЄ , I_З.П - індекси зміни трудомісткості виробів та оплати праці.

4. Економія по умовно-постійних витратах ( С_у.П), при зростанні обсягів продукції:

 С_у.П = С_у.П.о I_В - С_у.П.о; (5.136)

або  С_у.П = С_у.П.о × (I_В - 1), (5.137)

де С_у.п.о - загальна сума умовно-постійних витрат в базовому році;

I_В - індекс зміни обсягу продукції.

5. Відносна економія амортизаційних відрахувань ( С_А):

 С_А = С_А.О I_В - С_З.ОІ_Ф; (5.138)

або С_А= С_А.О I_В × (1 - I_Y) (5.139)

де С_А.О - загальна сума амортизації в базовому році;

І_Ф, I_Y - відповідно індекси зміни середньорічної вартості основних фондів і фондомісткості продукції.

6. Зниження собівартості за рахунок зміни структури (асортименту) продукції, що виготовлюється ( С_АС):

 С_АС = С_АI_В - С_iпB_iп, (5.140)

i=1

де С_А - базова собівартість;

С_iп - собівартість одиниці продукції у плановому періоді;

В_iп - кількість і-тої продукції в плановому періоді.

7. Загальний розрахунок зниження собівартості (С), визначається як сума зниження витрат по всіх розглянутих факторах:

С = С_Т.Р. + С_М.З. + С_З.П. + С _У.П. + С_А +С_АС (5.141)