§ 2. Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація

Авансований промисловий капітал вкладається у засоби ви­робництва і робочу силу.

Робоча сила (особистий фактор виробництва) — це здатність людини до найманої праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей.

Рівень розвитку робочої сили за сучасних умов зазнає доко­рінних змін під впливом науково-технічної революції. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних зусиль пра­цівників в організації та управлінні виробництвом, підвищують­ся вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної підготов­ки. Якість і рівень розвитку робочої сили визначається величи­ною інвестицій у людський капітал.

Засоби виробництва (речові фактори виробництва) включають:

—   предмети праці — об’єкти цілеспрямованої діяльності людини, що є матеріальною основою створюваного продукту (при­родні речовини у первісному або частково обробленому стані);

—   засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці (машини, інструменти, обладнання, транс­портні засоби тощо).

Засоби та предмети праці становлять матеріально-речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюєть­ся з розвитком науково-технічного прогресу. Сучасний етап ево­люції засобів виробництва пов’язаний з широкою автоматиза­цією виробництва, комп’ютеризацією праці, застосуванням принципово нових предметів праці з наперед заданими власти­востями (полімерів, кераміки, напівпровідникових та надчи­стих матеріалів), інформаційних технологій та біотехнологій, принципово нових видів енергії тощо.

Витрати виробництва є формою руху авансованого промис­лового капіталу.

Витрати виробництва — вартісна оцінка затрат еко­номічних ресурсів, здійснених підприємцями задля вироб­ництва продукції.

Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного ви­користання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зу­мовлює втрату вигід від використання відповідних ресурсів най­кращим з інших можливих способів.

У зв’язку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати — витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власни­ками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових і транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Не­явні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ре­сурсів. Сучасна економічна наука зараховує до внутрішніх ви­трат нормальний прибуток — мінімальну плату, необхідну для продовження діяльності підприємця в певній сфері бізнесу.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.

I.  Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовніш­ніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отри­мання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бух­галтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов’я­заних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати відрізняються від бухгал­терських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливо­стей, втрачена вигода) — вартість найкращої (найвище оплачу­ваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати — це витра­ти, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресур­си від їхнього альтернативного використання. Це дійсні вит­рати на виробництво товару, які відображають вартість ре­сурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосу­вання.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економіч­них ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

—   витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

—  витрати фірми в короткостроковому періоді (часово­му інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залиша­ється незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні (рис. 11.2). Рис. 11.2. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

—  втрачені можливості, пов’язані з помилковими управлін­ськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);

—  втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсу­ються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).