56. Державне регулювання зайнятості і доходів

Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.

Державне регулювання зайн. населення ґрунтується на:

– забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіття, створенню нових робочих місць; добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;

– підтримці працездатних громадян в працездатному віці, які потребують соціального захисту;

– забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

– повній гарантії збереження робочих місць і професій, одержання доходів тощо.

Державне регулювання розподілу доходів можна визначати як сукупність форм та методів впливу органів державної влади на рух ВВП (у т. ч. НД), на рівень трудових доходів, передусім, заробітної плати, з одного боку, та нетрудових доходів, насамперед, прибутку, ренти і відсотка з другого боку. Основними напрямами такого регулювання є політика доходів та соціальний захист. До найважливіших методів державного регулювання доходів належать важелі бюджетного (у т. ч. податкового) регулювання, кредитного, цінового, регіонального, інвестиційного тощо.

Основні форми державного регулювання розподілу доходів. Такими напрямами, як зазначалось, є політика доходів та соціальний захист населення. У свою чергу, політика доходів здійснюється у таких формах:

1) рекомендаційне обмеженя темпів зростання номінальної заробітної плати; 2) заморожування зарплати. Ця форма використовується за умов галопуючої інфляції; 3) встановлення державою лімітів на збільшення номінальної заробітної плати. Компанії можуть порушувати ці ліміти лише з дозволу спеціальних арбітражних органів за умови досягнення високих темпів зростання продуктивності праці; 4) індексація, тобто підвищення номінальної заробітної плати відповідно до зростання цін; 5) встановлення лімітів приросту заробітної плати, за перевищення яких компанія сплачує більші податки, і навпаки; 6) стимулювання темпів зростання заробітної плати у поєднанні зі встановленням обмежень на зростання цін, прибутків компанії. Основними суб’єктами політики доходів є держава, підприємці та профспілки.