Об’єктивні передумови виникнення світового господарства

У другій половині ХХ ст. міжнародні економічні відносини у світовому господарстві набули надзвичайного значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Посилюється міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація господарського життя, збільшується відкритість національних економік, розвиваються та укріплюються регіональні міжнародні структури. Міжнародні зв’язки пронизують більшість національних економік, спричиняючи значний вплив на світову економіку.

Найрозвиненіші країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються за допомогою міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП), та інших факторів виробництва.

Міжнародний поділ праці – це найвищий ступінь розвитку суспільно – територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Серед чинників розвитку МПП треба відзначити:

• природно – географічні умови;

• технічний прогрес;

• соціально – економічні умови.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно – географічних умов, надавши можливість використати переваги науково – технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

• почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

• з’явились нові галузі промисловості та швидко модернізувалися діючі;

• скоротився виробничий цикл;

• розширилася сфера послуг (особливо банківських і страхових, транспортних та туристичних).

Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально – економічні умови:

• досягнутий рівень економічного і науково – технічного розвитку;

• механізм організації національного виробництва;

• механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва – землі, капіталу, технології.

МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них належать такі:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією оборотної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих “драконів” – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до “нових індустріальних країн”.

2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації.

3. Внаслідок нерівномірності соціально – економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на інших засадах.

5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі.

8. Зростає об’єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП. З другої половини ХХ ст.. інтернаціоналізація виробництва набула глобального характеру. Вона охопила практично всі підсистеми світового господарства, всі його галузі. Поглиблюється інтернаціоналізація виробництва й обігу, що посилює єдність світового господарства.

Показники участі країни у МПП:

Експортна квота= (Обсяг експорту / Обсяг валового внутрішнього продукту) * 100 %.

Міжнародне виробниче кооперування - це об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:

1. здійснення спільних програм;

2. договірна спеціалізація;

3. створення спільних підприємств.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку.

Внутрішній ринок являє собою форму господарської взаємодії, за якої все призначене для продажу збувається самим виробником всередині країни. Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки.

Національний ринок – це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.

Міжнародний ринок – це частина національних ринків, яка безпосередньо зв’язана із закордонними ринками.

Світовий ринок – це сфера стійких товарно – грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси:

1. він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

2. він виявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом не тільки внутрішніх, але й зовнішніх попиту і пропозиції;

3. він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;

4. він виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентних цін;

5. на ньому існує особлива система цін – світові ціни;

6. на ньому рух товарів зумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв’язками між підприємствами та регіонами країн), а зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік.

Рис. Форми інтернаціоналізації економіки

Інтернаціоналізація виробництва здійснюється різними шляхами:

1. через обмін засобами виробництва, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації;

2. шляхом виробничого співробітництва, міжнародної міграції виробничих ресурсів;

3. через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно – економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну, переміщення людей, співробітництво, тобто комплекс таких галузей господарства, як транспортна система, зв'язок, енергетичне господарство, а також інформаційний комплекс.

Характерними ознаками настання нового етапу в розвитку світового господарства є:

1. відкритість економіки як провідний принцип взаємовідносин будь – якої країни зі світовим співтовариством незалежно від політичного устрою та рівня розвитку;

2. утворення системи міжнародних наддержавних організацій, діяльність яких покликана забезпечити стабільний та збалансований економічний розвиток: ООН, Світовий банк, МВФ, ЄС, Паризький та Лондонський клуби тощо;

3. виникнення та широке поширення ТНК які все більшою мірою визначають міжнародну промислову інвестиційну та торгову політику;

4. наявність розвиненої сфери міжнародної торгівлі, міжкраїнного переміщення робочої сили, капіталу, технологій;

5. функціонування самостійної міжнародної сфери, не пов’язаної безпосередньо з міжнародною торгівлею та міжнародним рухом факторів виробництва.

Відкритість економіки визначають такі показники, як відношення експорту або імпорту до її валового національного продукту.

Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – основні суб’єкти світогосподарських зв’язків на сучасному етапі.

ТНК – фірми, які здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані, - найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.

Транснаціональні банки (ТНБ) – крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних підприємств) і контролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовому ринку.