3. Податки. Функції та види податків, принципи побудови податкової системи

Головним джерелом доходів держави є податки.

Податки за економічним змістом це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загального державного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податкова політика – це сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами є податкова система.

Податкова система - сукупність податків та обовязкових платежів, законодавчо установлених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів.

Податки виконують такі функції:

Фіскальну – централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби (для існування держави, її установ).

Розподільчу – розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між державою і юридичними і фізичними особами через бюджет.

Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. Ця функція заснована на тому, що вилучаючи за допомогою податків певну частину доходу економічних субєктів, можна стимулювати , або стримувати їх діяльність.

Основні елементи податкової системи:

джерелом оподаткування незалежно від обєкта оподаткування є чистий дохід суспільства;

субєкт податку (платник податків) – юридична чи фізична особа, яка зобовязана сплачувати податки;

обєкт оподаткування – доход або майно, з якого нараховується податок;

податкова ставка – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

Податкова ставка може існувати в таких формах:

середня податкова ставка це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується;

гранична податкова ставка – відношення приросту податків до приросту доходів, що підлягає оподаткуванню;

податкові пільги – зменшення податкових ставок або повне звільнення від податків окремих підприємств або виробниктрочення.

Звязок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету дослідив американський економіст А.Лаффер. Графічне зображення цієї залежності відоме як “крива Лаффера” (графік 1).

Ця крива виявляє таку ставку оподаткування від нульової до 100%, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу (А). При подальшому підвищенню податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету.

Т

Т max А

10 20 30 40 50 60 70 80 90 100 Т (у)

Графік 1.

T – податкові надходження;

T(Y) – податкова ставка;

T max – податкові надходження максимальні.

З графіку 1 видно, що починаючи з нульової ставки податку, збільшення Т(У) приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(У) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію.

Основні принципи побудови оптимальної податкової системи.

Загальність – охоплення податками всіх економічних субєктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми.

Обовязковість – примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність субєкта в його обчисленні та сплаті.

Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі.

Оптимальне поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості (недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм, що може гальмувати інвестиції, або вилучення таких податків із заробітної плати, які підтримують заінтересованість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці).

Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економічних обставин.

Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх субєктів у приблизно рівні умови і які помякшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення.

Захист вітчизняного виробника.

Уникнення подвійного оподаткування.

Адміністративна простота (адміністративні витрати) справлення податків повинно бути простим і відносно недорогим.

Класифікація податків.

Залежно від співвідношення між ставкою податку і доходом податки поділяють на :

- прогресивні – середня ставка податку підвищується із зростанням доходу;

- регресивні – середня ставка податку знижується по мірі зростання доходу;

- пропорційні – середня ставка податку залишається незмінною незалежно від розмірів доходу.

Залежно від рівня державних структур:

- загальнодержавні – встановлюються державними органами влади вищого рівня (наприклад, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір);

- місцеві – встановлюються місцевими органами влади та управління (наприклад, ринковий збір, плата за паркування машин, готельний збір, податок з реклами);

- специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне страхування).

За обєктом оподаткування:

- податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту);

- податки на майно (наприклад, податок з власників транспортних засобів).

За методом стягнення:

- розкладні – спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями, і , нарешті, між окремими платниками;

- окладні - встановлюється спочатку податкові ставки, а далі розмір податку для кожного платника.

За формою оподаткування:

- прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів. До них належать податок на прибуток, прибутковий податок із громадян, податок на нерухоме майно;

- непрямі податки – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції. Це надбавка до ціни товару або тарифу на послуги.

Прямі податки набувають двох форм:

- реальні (загальний податок, домовий, на цінні папери);

- особисті – встановлюються для конкретного платника особисто (наприклад, прибутковий податок з населення, податок на прибуток корпорацій, із спадщини і дарувань, майновий податок).

Непрямі податки поділяються на три групи: фіскальні монополії, акцизи і мито.

Фіскальні монополії – це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження , тобто є джерелом доходів держави.

Акцизи - це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, ця надбавка належить державі.

Мито – встановлюється за вивезення чи ввезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

В розвинутих країнах більша частка надходжень припадає на прямі податки, в слаборозвинутих – більша частка надходжень припадає на непрямі податки.

Систему оподаткування в Україні можна поділити на три великі підсистеми, в якій знаходить своє відображення сукупність діючих на території України податків, зборів та інших обовязкових платежів:

1. Підсистема оподаткування юридичних осіб (підприємств);

1. Підсистема оподаткування фізичних осіб;

1. Внески до державних цільових фондів.

Загальнодержавні податки встановлюються Верховною Радою України.

У вигляді загальнодержавних податків юридичні і фізичні особи сплачують:

1. Податок на додану вартість;

1. Акцизний збір;

1. Податок на прибуток підприємств;

1. Мито;

1. Податок на нерухоме майно;

1. Рентні платежі;

1. Плата за землю;

1. Прибутковий податок з громадян;

1. Податок з власників транспортних засобів;

1. Внески до пенсійного фонду;

1. Збір на випадок безробіття;

1. Податок на промисел.

Місцеві податки і збори, які сплачують юридичні та фізичні особи:

1. Податок з реклами;

1. Готельний збір;

1. Збір за паркування автотранспорту;

1. Ринковий збір;

1. Збір на видачу ордера на квартиру;

1. Збір на участь в бігах на іподромі;

1. Збір зав право використання місцевої символіки;

1. Збір за проїзд територією прикордонних областей;

1. Збір за проведення місцевого аукціону.