3. Податки: сутність, функції та види. Дискреційна та автоматична фіскальна політика. Податки як умонтовані стабілізатори економіки.

Податки - це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані в порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними функції-фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного розвитку податки виконували перед усім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВНП у державному бюджеті з метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула регулююча функція податків. Сутність її полягає у впливі податків на різні аспекти діяльності платників їх. Ця функція заснована на тому, що, вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних суб’єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову політику.

Класифікація податків.

Податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування - прямі та непрямі

2. За об'єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно

3. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, загальнодержавні та місцеві

4. За способом стягнення - розкладні (смороду встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю торбу розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для шкірного платника; загальна величина податку формується як торба платежів окремих платників)

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки - це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Непрямі податки є частиною ціни реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд заробітної плати(соціальні податки), майнові податки, у тому числі податки на власність, тощо.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється насамперед відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії. Праворуч у тому, що якщо основним шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького рівня дефіциту державного бюджету.

Під фіскальною (бюджетно-податкової) політикою держави розуміється система регулювання економіки за допомогою державних витрат і податків, тобто вона зводиться до маніпулювання податками і державними витратами.

Виділяють наступні цілі фіскальної політика:

згладжування коливань економічного циклу;

забезпечення стійкого економічного росту;

досягнення високого рівня зайнятості при помірних темпах інфляції.

Загальна фіскальна політика підрозділяється на два типи: дискреційна і недискреційна (автоматична) фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика викликана свідомими рішеннями уряду в області державних витрат і податків з метою впливу на реальний обсяг національного доходу, зайнятість і інфляцію. У цьому випадки звичайно застосовуються нові закони.

Основними інструментами дискреційної політики виступають:

зміна ставок оподатковування;

проекти суспільних робіт;

працевлаштування населення.

Це активна фіскальна політика держави.

Дискреційна фіскальна політика, здійснювана з метою згладжування економічний цикл, буває двох видів:

1. Експансіоністська (стимулююча) зв'язана зі збільшенням державних витрат і зниження чи податків сполученням цих мір, (тому що мультиплікаційний ефект від державних витрат більше, ніж від зниження податків). У короткостроковому періоді така політика скорочує спад виробництва за рахунок дефіцитного фінансування.

2. Рестрикційна (контрактивна), чи стримуюча, зв'язана зі збільшенням податків і зниженням державних чи витрат сполученням цих мір, щоб обмежити інфляційний ріст економіки.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика не вимагає спеціальних рішень уряду, тому що заснована на дії убудованих стабілізаторів, що приводять автоматичній зміні податкових надходжень державних бюджет і державні витрати. Це пасивна фіскальна політика.

Убудований (автоматичний) стабілізатор – це економічних механізм, що автоматично регулює на зміну економічної кон'єктури.

Убудовані (автоматичні) стабілізатори підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. Як убудовані стабілізатори виступають: прогресивний прибутковий податок, посібник по безробіттю, посібник по бідності, субсидії фермерам, а також система участі в прибутках. За допомогою убудованих стабілізаторів у залежності від економічної кон'юнктури змінюються податкові надходження і державні трансферти, у такий спосіб вони згладжують циклічні коливання, але не усувають їх. У період спаду убудовані стабілізатори приводять до зменшення податкових надходжень у державних бюджет. У период підйому відбувається зворотний процес.