5 Характеристика створеного в 1957 році економічного угрупування (Європейського економічного співтовариства ЄЕС) основних країн Західної Європи

Європейський платіжний союз у значній мірі сприяв розвитку обміну між західноєвропейськими країнами з моменту свого створення в 1958р. Із цією датою повязані перші кроки "Загального ринку", успіхи якого незаперечні. Однак європейське будівництво не завжди йшло гладко.

Після невдалої спроби створити західноєвропейську транспортну організацію, на перший план вийшов проект "Загального ринку", тобто регіонального економічного союзу, де поступово усуваються митні тарифи між країнами-учасницями при збереженні мит для третіх країн. У цьому складається відмінність загального ринку від зони вільної торгівлі, що не проводить дискримінації між її учасниками й іншими країнами. Прикладом подібного обєднання може служити Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), створена в 1959р. під егідою Великобританії. На першому етапі в її склад входили Швеція, Швейцарія, Данія, Австрія, Норвегії й Португалія. Пізніше до ішх приєдналися Ліхтенштейн, Фінляндія й Ісландія.

25 березня 1957р. був підписаний Римський договір про утворення "Загального ринку". Краіни-учасниці вирішили поглибити регіональну інтеграцію, початок якої було покладено Європейським обєднанням вугілля й сталі (ЄОВС). Після висновку Паризького договору від 18 квітня 1951р. ЄОВС стало координатором торгівлі вугіллям і сталлю між Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Італією, ФРН і Францією. Наділене наднаціональними органами керування, ЕОВС активно сприяло зростанню виробництва й модернізації чорної металургії й вугільної промисловості країн-учасниць. Однак дуже швидке поняття "модернізація" стало синонімом масових звільнень і недовантаження виробничих потужностей. У цей час Європейське обєднання вугілля й сталі, є складовою частиною ЄЕС.

Вільне переміщення товарів й усунення митних барєрів усередині Європейського економічного співтовариства є найважливішим досягненням регіонального обєднання, початок якому було покладено 1 січня 1958р. шляхом зниження на 10% митних тарифів у взаємній торгівлі шости країн, що підписали Римський договір. Остаточне скасування тарифів відбулося 1 липня 1968р., на два роки раніше, ніж передбачалося спочатку. Торгівля між країнами "Загального ринку" розвивалася дуже динамічно, аж до першої нафтової кризи.

Цим зумовлюється той факт, що в 1973р. до "Загального ринку" приєдналася Великобританія, Ірландія й Данія. Однак функції ЄЕС не обмежувалися тільки регулюванням відносин усередині "Загального ринку". ЄЕС виступив як загальний представник країн-учасниць на багатобічних торговельних переговорах у рамках ГУТТ (Генеральна угода щодо тарифів та торгівлі).

Сільськогосподарський загальний ринок являє собою найбільш досконалу конструкцію ЄЕС, але саме він викликає значні дорікання ззовні. Це повязане з тим, що якщо в сфері промисловості західноєвропейські країни значно скоротили ввізні мита й навіть уклали угоди про скасування мит з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ), то в області торгівлі сільськогосподарськими продуктами зберігається досить високий загальний зовнішній тариф і система преференцій ЄЕС.

Загальна сільськогосподарська політика грунтується на основних принципах, що прямо випливають із положень Римського договору:

- вільне переміщення товарів;

- преференції ЄЕС;

- єдність ринку;

- єдність цін;

- фінансова солідарність.

Її ціль полягає в тому, щоб забезпечити виробникам сільськогосподарської продукції досить високі ціни для стимулювання виробництва й зберігання конкуренції, що сприяє збільшенню продуктивності праці. Для цього ціни ЄЕС були встановлені на рівні, що відрізняється від рівня світових цін (звичайно більш високому). Спеціальний орган, який називається Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства (ЄФОГСГ), підтримує мінімальні ціни на кожен вид продукції, що є предметом угоди в рамках ЄЕС.

Як указує його назва, ЄФОГСГ виконує функцію механізму орієнтації. Ще в 1968р. був підготовлений меморандум, у якому визнано необхідним: стимулювати скорочення окремих видів продукції сільського господарства, надавши в той же час фінансову допомогу власникам ферм.

Уругвайський раунд переговорів, що почався в рамках ГУТТ в 1986р., продовжив традицію багатобічних торговельних переговорів. Мова йшла про лібералізацію обмінів сільськогосподарськими товарами й послугами. Переговори виявилися безрезультатними через непримиренні розбіжності між США й 12 європейськими державами з питань про торгівлю сільськогосподарською продукцією. В 1992р. західноєвропейські країни відкинули "диктат" американців, і довгочікувана угода не була підписана.

Союзниками США на переговорах в Уругваї виступили найбільші експортери сільськогосподарської продукції, такі, як Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, Бразилія й т.д. Вони протестували проти протекціоністських барєрів, установлених на зовнішніх кордонах ЄЕС, що вели до дискримінації третіх країн і змушували західноєвропейського споживача купувати більш дорогі сільськогосподарські продукти й у менш оптимальному наборі. Із цієї причини країни Західної Європи, що імпортують велику кількість продовольства, зокрема Великобританія, висловилися за скасування єдиної сільськогосподарської політики ЄЕС або за її помякшення в напрямку зниження цін, що гарантуються виробникам сільськогосподарської продукції.

В свою чергу, країни-експортери продовольства, у тому числі Франція, заявили, що логіка лібералізму призведе до того, що сільське населення інших регіонів буде позбавлено засобів до існування й виявиться змушеним переселятися в міста. Отже, збереження необхідного рівня зайнятості в країні виправдовує в якомусь ступені протекціонізм у відношенні національного сільського господарства.