Рух людського капіталу. Основи інтерналізації ринку праці і закономірності міграції робітників

курсовая работа

2.2 Європейські міграційні потоки

За приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо в європейських країнах складало приблизно 1 млн. чоловік, тобто в приймаючі країни приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше. Чим їхало.

Табл. 2.0

Міграційне сальдо в європейських країнах в 2004-2006 р. млн. чол

Показник

2004

2006

Прогноз на 2007

Сальдо

1,4

1,1

0,97

Як показує наступна таблиця, за прогнозами, у найближчі роки в звязку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватися.

Обсяги щорічних грошових потоків, звязаних з міжнародною міграцією, виміряються сотнями мільярдів доларів і цілком порівнянні по масштабах із щорічними прямими закордонними інвестиціями.

На розвиті країни приходиться приблизно 9/10 усіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і 2/3 усіх приватних неоплачених перекладів, тоді як на всі країни, що розвиваються - тільки, відповідно, 1/10 і 1/3. Це означає, що в розвитих країнах зосереджена основна частка тимчасових робітників-мігрантів, і що саме туди емігрують працездатні працівники з країн, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, що стають там резидентами. У рамках грошових потоків, звязаних із трудовою міграцією, переклади працівників займають близько 62%, трудові доходи - близько 31% і переміщення мігрантів - близько 7%.

Найбільш великі виплати трудового доходу приватним особам-нерезидентам здійснюють Швейцарія, ФРН, Італія, Японія, Бельгія, США. У світі, що розвивається, найбільше активно іноземну робочу силу використовують ПАР, Ізраїль, Малайзія, Кувейт. Найбільш великі переклади приватного характеру здійснюються з основних розвитих країн (США, Німеччина, Японія, Великобританія) і нових індустріальних і нафтовидобувних країн, що розвиваються, (Кореї, Саудівської Аравії і Венесуели). Основними одержувачами перекладів з-за кордону є розвиті країни, в основному за рахунок перекладу частини зарплат працівників іноземних підрозділів ТНК, військовослужбовців, розміщених за рубежем, співробітників загранапарату. У багатьох країнах, що розвиваються, масштаби перекладів приватного характеру складають 25-50% доходів від товарного експорту (Бангладеш, Буркіна-Фасо, Єгипет, Греція, Туреччина й ін). У Йорданії, Лесото, Ємену переклади досягають 10-50% ВНП.

З теоретичної точки зору доходи країни-експортера робочої сили далеко не обмежуються перекладами емігрантів з-за кордону, хоча вони і складають їхню основну частку. У числі інших доходів, що збільшують сукупний ВНП і сприятливо позначаються на платіжному балансі, - податки, що накладаються на фірми по працевлаштуванню за рубежем, прямі і портфельні інвестиції емігрантів в економіку рідної країни, скорочення витрат на навчання, охорону здоровя й інших витрат соціального характеру, що покриваються для емігрантів іншими країнами. Повертаючи на батьківщину, мігранти, по оцінках, привозять із собою ще стільки ж нагромаджень, скільки ними було переведено через банки. Більш того, мая досвід роботи за рубежем і підвищивши кваліфікацію, мігранти привозять цей досвід додому, у результаті чого країна безкоштовно одержує додаткові кваліфіковані кадри.

Еміграція робить досить відчутний позитивний вплив на економіку країн, оскільки відїзд працівників за рубіж скорочує масштаби безробіття. Так, у 70-і роки єгипетський уряд, приймаючи програми по боротьбі з безробіттям, спеціально закладало в них стимулювання еміграції в стани Перської затоки. У Пуерто-Рико закон про мінімальну зарплату виходив з того, що щонайменше третина робочої сили переїде в США.

"Витік мозків" є серйозною проблемою для більшості країн, що розвиваються, особливо в Африці (Малаві, Судан, Заїр, Замбія). Однак "витік мозків" у більшості випадків припиняється, коли економічне становище країни поліпшується. Так, індійські вчені, що повернулися на батьківщину після того, як вони кілька років працювали у високотехнологічних американських корпораціях у районі Силіконової долини, стали основоположниками розвитку індійської промисловості по створенню нових компютерних програм.

Табл. 2.1

Нелегальна міграція, тис. чол.

2004

2005

2006

Європа

2004

2500

2400

Росія

400

500

500

Україна

100

110

100

Як показує таблиця, на сучасному етапі розвитку суспільства значно збільшилася нелегальна міграція робочої сили, що перетворилася на світову проблему. На початку 00-х років в Європі перебувало близько 2 млн нелегалів, у США - 6 млн (а за деякими джерелами - 13 млн), в Японії - менше 300 тис., у Малайзії - близько 500 тис., у Росії - від 500 тис. до 1 млн, в Україні - до 100 тис. [табл. .2.1].

Міграційні переміщення, процеси, міграційний простір, еміграція, імміграція, депортація, нелегальна міграція - ці поняття все більше входять до наукової термінології практичного використання. Вони відображають складні та болісні процеси, що забарвлені темними кольорами трагедій людських доль, несправедливості та брутальності. Можливо, саме з цієї причини міграційні процеси перебувають у центрі уваги європейського співтовариства і національних урядів демократичних країн, а їх вирішення є дуже актуальним.

Соціальним двигуном і рушійною силою міграції є боротьба особистості за власне самоствердження в житті, що гарантується, захищається та охороняється міжнародним правом. Тому цілком зрозумілими є принципи, що забезпечують права та свободи мігрантів, які визначено у Загальній декларації прав людини (1948 р), Міжнародному пакті про громадські й політичні права (1966 р), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966 р), Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р) і т. ін.

Рис1. Нелегальна міграція в європейському просторі

Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описуються як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак, відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США, Канада, Австралія - країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці, йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більш того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини і Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлю, індонезійці в Малайзії, болівійці в Аргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числі експортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів - гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативні наслідки імміграції, що у розвитих країнах звязані, насамперед, зі зниженням у результаті припливу іммігрантів реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів - іммігрант.

Делись добром ;)