Собівартість продукції як показник ефективної роботи підприємства

курсовая работа

3. Оцінка рівня витрат виробництва на підприємстві (ТОВ „Аланс”)

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає оцінка рівня витрат виробництва або калькулювання -- обчислення собівартості виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розвязування таких методичних завдань: визначення обєкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Обєкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До обєктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т.п.). Головний обєкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного обєкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, обєм). Наприклад, обєкт калькулювання -- трактори, калькуляційна одиниця -- один трактор, відповідно вугілля -- одна тонна, електроенергії -- одна кіловат-година і т.д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

? максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

? статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

¦ сировина та матеріали;

¦ енергія технологічна;

¦ основна заробітна плата виробників;

¦ додаткова заробітна плата виробників;

¦ відрахування на соціальні потреби виробників;

¦ утримання та експлуатація машин і устаткування;

¦ загальновиробничі витрати;

¦ загальногосподарські витрати;

¦ підготовка та освоєння виробництва;

¦ позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, девяти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Втрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її відображення у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні ознаки витрат. Розглянемо основні з них.

Класифікація за рахунками класу 9 здійснюють згідно з діючим Планом рахунків бухгалтерського обліку, що був запроваджений одночасно з міжнародними стандартами фінансової звітності, тобто з 1 січня 2000 р. Згідно з класифікацією облік витрат виконують так:

§ собівартість реалізації;

§ загально виробничі витрати;

§ адміністративні витрати;

§ витрати на збут;

§ інші операційні витрати;

§ втрати від участі в капіталі;

§ інші витрати.

Такий розподіл витрат не має аналогів у вітчизняній практиці. Істотна особливість наведеної класифікації полягає в тому, що, оскільки «собівартість реалізованої продукції» не включає адміністративних витрат і витрат на збут, зявляється можливість визначити витрати на виробництво без перекручень та застосування штучних методів розподілу накладних витрат за видами продукції. Витрати за наведеними статтями відображають у розд. І форми №2 «Звіту про фінансові результати».

Класифікація за економічними елементами операційних витрат: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні борги та втрати від знецінення запасів, визнані економічні санкції тощо). Дані про економічні елементи витрат обліковуються за класом 8 Плану рахунків і відображаються у фінансовій звітності (форма №2, розд. ІІ «Елементи операційних витрат»). Витрати за цією ознакою визначають по підприємству в цілому з метою аналізу структури витрат (вертикальний аналіз), порівняння її зі структурою економічних елементів витрат інших підприємств галузі, а також аналізу динаміки зміни економічних витрат у часі (горизонтальний аналіз). виявлення тенденцій змін (трендовий аналіз).

Класифікація за калькуляційними статтями собівартості на одиницю продукції (робіт, послуг). Собівартість реалізованих товарів визначають за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Собівартість реалізованої продукції складається з виробничих витрат та над нормованих виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції включаються:

§ прямі матеріальні витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до оплати праці;

§ прямі витрати на оплату праці;

§ інші прямі витрати;

§ загальновиробничі витрати.

Перелік статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлює підприємство.

Витрати, повязані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Основна мета калькулювання собівартості на одиницю продукції - проаналізувати витрати за калькуляційними статтями у часі, порівняти витрати на виробництво продукції з ринковими цінами, визначити її прибутковість або збитковість, оцінити власну конкурентоспроможність і в разі потреби скоригувати структуру виробничої програми.

Класифікація витрат за ознакою їх розміру від обсягів виробництва: змінні і постійні.

Класифікація витрат за способом віднесення на собівартість продукції: прямі та непрямі. Використовують її для складання калькуляцій на одиницю продукції, а також для розподілу непрямих витрат за економічними елементами. До прямих належать технологічні витрати матеріалів та заробітна плата працівників. до непрямих - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного обєкта економічно доцільним шляхом: загальновиробничі витрати. адміністративні витрати і витрати на збут. витрата виробництво управління собівартість

Класифікація витрат за місцями виникнення: цехи, дільниці бригади, функціональні підрозділи (використовують для відповідного контролю та аналізу собівартості).

Аналіз собівартості продукції за наведеними класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

§ динаміки операційних витрат;

§ чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

§ впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

§ структури операційних витрат за економічними елементами;

§ собівартість за калькуляційними статтями витрат.

Характеристика підприємства

ТОВ "Аланс" за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Підприємство розташоване у м. Тернопіль.

У 1993 р. колишній текстильний цех був приватизований, а у 1994р. реорганізований .

Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести звязані з цією діяльністю обовязку.

ТОВ „Аланс” займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин, крім того при підприємстві діє ательє.

Види тканин, що випускаються ТОВ „Аланс”:

- шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);

- вовна, шириною 110 см. (4 відтінки);

- льон, шириною 150 см. (5 відтінків);

- трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);

- ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);

- фланель, шириною 80 см. (6 відтінків);

- бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);

До готової продукції, що випускається ЗАТ "Тканини", відносяться:

- комплекти постільної білизни (2 простирадла, 2 наволочки, 2 підодіяльники) - 8 різновидів;

- кухонні комплекти (фартух, 2 прихватки, рушник, скатертина) - 4 різновиду;

- кухонні подарункові комплекти ;

- рушник, розмір 30х50 см. - 4 різновиду;

- серветки, розмір 14х20 см. - 4 різновиду;

- фартух, 2 види - 4 різновиду;

- халат домашній - 8 різновидів.

Основні дані, що характеризують діяльність підприємства, наведені в таблиці (Таблиця 1.2 Додатки).

Аналіз динаміки операційних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Операційні витрати за попередній період становлять 8390 тис. грн., за звітний - 9000 тис. грн. Збільшення витрат спричинюється збільшенням матеріальних витрат: сукупні витрати збільшились на 7.27%. а матеріальні - на 11.66% (їх частка в сукупних витратах найбільша - 50%).

"right">Таблиця 1.3

Вихідні дані для аналізу операційних витрат

Номер рядка

Показник

Період

Відхилення

попер.

звітний

Абсолютні (гр..2-гр.1)

Відносні (гр..3:гр..1 х 100%)

1

Виручка від реалізації продукції

9167

10000

833

9.09

2

Матеріальні витрати

4030

4500

470

11.66

3

Витрати на оплату праці

2925

2975

50

1.71

4

Відрахування на соціальні заходи

1125

1145

20

1.78

5

Амортизація

150

200

50

33.3

6

Інші операційні витрати

160

180

20

12.5

7

Операційні витрати разом

8390

9000

610

7.27

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за попередній період

за звітний період

Витрати зменшились на 1.66% завдяки тому, що темпи збільшення виручки від реалізації продукції перевищили темпи збільшення собівартості відповідно 9.09 та 7.27%. Випередження становить 1.82 пункти.

Витрати на 1 грн. реалізованої продукції за звітний період у порівнянних цінах становлять

,

що нижче, ніж за попередній період, на 1.19%.

Аналіз впливу чинників зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції змінюються зі зміною цін реалізації продукції, собівартість одиниці продукції та структури виробництва.

Вихідні дані та проміжні розрахункові показники для подальшого аналізу наведені в Таблиця 1.4 (Додатки).

З метою кількісного оцінювання впливу на рівень відносних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції таких чинників, як зміни цін на продукцію, собівартість та структурні (асортиментні) зміни, в аналізі потрібно виокремити порівнянні та непорівнянні вироби. Для спрощення записів не будемо конкретизувати ці вироби, а позначимо їх буквами алфавіту.

У розглядуваному прикладі до першої групи належать вироби А, В, Г, Д, Є, до другої - Б і Ж. Аналітичні розрахунки, що виконані за вихідними даними Таблиці 3.2, наведені в Таблиці 3.3.

За гр. 3 (Таблиця 1.5 (Додатки) для непорівнянної групи виробів замість середніх фактичних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції визначаємо відношення суми фактичних витрат на виробництво у звітному періоді до фактичної вартості продукції в попередньому періоді. У нашому випадку маємо

Сукупні витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за звітний період порівняно з попереднім зменшились на 1.52 коп.: у тому числі у групі порівнянних виробів витрати зменшилися на 7.42 коп., а в групі непорівнянних виробів, навпаки, збільшилися на 5.9 коп. У свою чергу, у першій групі витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції зменшилися завдяки ціновому та структурному чинникам і збільшились унаслідок підвищення собівартості одиниці продукції. Значне збільшення витрат у групі непорівнянних виробів зумовлене насамперед збільшенням собівартості та структурними змінами.

Аналіз впливу складу продукції за віком її випуску на зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції.

У ринкових умовах природним є прагнення підприємств оновлювати склад своєї продукції. На основі маркетингових досліджень підприємство відмовляється від виробництва застарілої продукції і розпочинає виробляти нову ( у нашому прикладі підприємство відмовилось від виробництва продукції Б, це тканини які не користуються особливим попитом. і почало освоювати вироби Є і Ж). При цьому нова продукція в початковий період може мати низьку рентабельність, а тимчасові витрати в подальшому компенсуються. Приклад впливу віку продукції на динаміку її собівартості наведений у табл. 1.6.

"right">Таблиця 1.6

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції

Група виробів за віком

Попередній період

Звітний період

Зміни показника витрат на 1 грн. (гр.3 : гр. 1) х 100%

коп.

відсоток до першої вікової групи

коп.

відсоток до першої вікової групи

1

2

3

4

5

6

Є, Ж 1 - 1-2 роки

97.91

100

97.0

100

99.1

Г, Д 2 - 2-4 роки

82.55

84.3

71.79

74.0

87.0

(Б, В) 3 - 5-7 роки

100.7

102.8

95.33

98.3

94.7

А 4 - понад 8 років

91.05

92.99

90.00

92.8

98.8

У середньому за всіма віковими групами

91.52

90.00

98.3

Найменші витрати на 1 грн. реалізованої продукції мають вироби вік яких становить 2-4 роки. У цій групі виявились найістотніші зміни витрат за звітний період порівняно з попереднім, а саме: на 13% (100-87) при середньому зменшенні на 1.7% (100-98.3). Найбільші витрати в попередньому періоді мали вироби, вік яких становив 5-7 років. Один з виробів цієї групи був знятий з виробництва як нерентабельний, що сприяло зменшенню витрат у цій віковій групі на 5.3% (100-94.7). Витрати на 1 грн. реалізації нової продукції (Є і Ж) поки що високі, але за рік вони мають зменшитись і відповідно до тенденції з переходом до виробів вікової групи 2 - 4 роки ще більшою мірою зменшаться.

Аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності.

Для того, щоб виконати такий аналіз, продукцію, яку виробляють поділяють за рівнем рентабельності (щодо середньо галузевого рівня) на групи : нерентабельна (збиткова), низько-, середньо- та високорентабельна.

У нашому випадку середньо галузевий рівень рентабельності продукції становить 10%. З огляду на це вироби Г і Д зарахуємо до високорентабельної групи, А - до середньо рентабельної, В, Є та Ж - до низькорентабельної. У звітному періоді нерентабельної продукції не було. Виріб Б як нерентабельний було знято з виробництва.

Аналіз впливу планових та фактичних витрат за зазначеними групами продукції наведено у таблиці 1.7.

"right">Таблиця 1.7

Аналіз впливу змін витрат за групами продукції за рівнем їх рентабельності

Група продукції за рівнем рентабельності

Собівартість продукції за звітний період, тис. грн.

Структура випуску, відсоток до підсумку гр. 1

Відхилення від планового рівня, % (гр. 2 : гр. 1) х 100% - 100%

Внесок до загального зменшення витрат, % (гр. 3 х гр. 4) : 100%

Планова

фактична

а

1

2

3

4

5

Низькорентабельні В, Є, Ж

5135

5295

56.43

+3.12

+1.76

Середньо рентабельна А

1072

990

11.78

-7.65

-0.90

Високорентабельні Г, Д

2893

2715

31.79

-6.15

-1.96

Разом

9100

9000

100.00

-1.10

-1.10

Наведені дані свідчать, що найбільшу частку у структурі випуску має низькорентабельна продукція - майже 60%. Незважаючи на вирішальне значення виконання планових завдань для зниження собівартості, саме щодо цієї групи фактичні витрати перевищили заплановані на 3.1%. Загальне зменшення фактичних витрат на 1.1% порівняно з плановими було досягнуто переважно завдяки позитивним змінам у групах продукції середньо рентабельної (на 7.65%) і високорентабельної (на 6.15%). З урахуванням частки кожної групи їх внесок до загального зменшення витрат на 1.1% (див. гр. 5 табл. 3.5) становить для групи високорентабельної продукції - -1.96, середньо рентабельної - -0.90. низькорентабельної - +1.76. В останній групі є нові вироби (Є і Ж) і слід переконатись, що саме додаткові витрати, які повязані з їх освоєнням, спричиняють низьку рентабельність і що така ситуація тимчасова. Стосовно виробу В з цієї самої групи слід переконатися в доцільності його подальшого випуску. При цьому треба також визначити, чи не призведе відмова від певних обсягів виробництва навіть низькорентабельної продукції до не покриття постійних витрат.

Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами

Узагальнені вихідні дані для аналізу структури операційних витрат за економічними елементами містить форма №2 фінансової звітності «Звіт про фінансові результати», а саме розд. ІІ «Елементи операційних витрат». За цими даними можна визначити до якого типу виробництва належить підприємство за переважанням використовуваних ресурсів (матеріало-, трудо-, чи фондомістке). На основі такого аналізу визначають найактуальніші для підприємства напрямки зниження собівартості. Аналіз структури операційних витрат за економічними елементами потрібний також для того, щоб підприємство не потрапило у «ножиці» еластичного попиту на свою продукцію та нееластичного власного попиту на ті чи інші виробничі ресурси. Вихідні дані й розрахунки для аналізу собівартості продукції за економічними елементами наведені в табл.1.8.

"right">Таблиця 1.8

Економічні елементи операційних витрат

Елементи витрат

Витрати, тис. грн., за період

Частка, % за період

Відхилення (+,-)

попередній

звітний

попередній

звітний

попередній

звітний

а

1

2

3

4

5

6

Матеріальні витрати

4030

4500

48.0

50.0

+470

+11.7

Витрати на оплату праці

2925

2925

34.9

33.1

+50

+1.7

Відрахування на соціальні заходи

1125

1145

13.4

12.7

+20

+1.8

Амортизація

150

200

1.8

2.2

+50

+33.3

Інші операційні витрати

160

180

1.9

2.0

+20

+12.5

Разом

8390

9000

100.0

100.0

+610

+7.3

Дані таблиці 1.8. свідчать про матеріаломісткий характер виробництва: частка матеріальних витрат у попередньому періоді становила 48%, у звітному - 50%. Темпи збільшення витрат за цією статтею на 4.4 пункти перевищили темпи збільшення повної собівартості. Лише на третину сукупні витрати зумовлені оплатою праці: відповідно в попередньому періоді - 34.9%, у звітному - 33.1%. Темпи збільшення витрат на оплату праці в 4.3 рази нижчі, ніж загальні темпи збільшення витрат (7.3:1.7). Найвищими темпами збільшувалась амортизація. що призвело до збільшення частки витрат засобів праці в сукупних витратах.

Аналогічно виконують аналіз собівартості за елементами з порівнянням планових та фактичних рівнів витрат.

Аналіз собівартості за калькуляційними статтями витрат

За калькуляційними статтями аналізують собівартість по підприємству в цілому для того, щоб оцінити відхилення фактичних витрат від запланованих і визначити вплив цих відхилень на загальну зміну собівартості реалізованої продукції.

Приклад розрахунків аналізу наведений у таблиці Таблиця 1.9. (Додатки).

Як бачимо з даних таблиці 1.9. понад планове зменшення витрат на 100 тис. грн. відбулося завдяки економії за статтями «Сировина та матеріали» (70 тис. грн.), «Заробітна плата основних працівників» (30 тис. грн.), «Загальновиробничі та адміністративні витрати» (відповідно 30 і 50 тис. грн.). Водночас підвищилися порівняно з планом витрати на енергоносії (на 50 тис. грн.. або на 5.3%) і транспортно - заготівельні витрати (на 30 тис. грн.., або на 2.9%). Внесок кожної калькуляційної статті до загального зниження витрат (у відсотках) наведений у гр. 5 табл.1.9. Підсумок за цією графою є алгебраїчною сумою даних за різними калькуляційними статтями.

У даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції.

Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва. Суть схеми полягає у такому. На виробництво продукції витрачаються жива праця і певні засоби виробництва, а на виробництво останніх, у свою чергу, витрачені праця та інші засоби виробництва тощо.

Для оцінки ефективності суспільних витрат і вирішення ряду важливих економічних завдань, поряд з аналізом собівартості, виникає потреба в розрахунку і аналізу повних суспільних витрат виробництва продукції.

Оскільки вихідною базою для обліку всієї суспільної праці в сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, є виробнича калькуляція собівартості продукції, то для розрахунку повних витрат виробництва використовуються статистичні дані про собівартість продукції в першу чергу по країні, регіонах, зонах і групах підприємств.

Основними джерелами зниження собівартості продукції на підприємстві «Аланс» є:

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

Резерви збільшення виробництва продукції на підприємстві «Аланс» виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма оплата праці робітників, прямі матеріальні витрати), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, унаслідок чого знижується собівартість виробів.

Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо.

Економію витрат з оплати праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю продукції до впровадження і після впровадження відповідних заходів на планований рівень середньогодинної оплати праці і на кількість планової до випуску продукції.

Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції (відрахування соціальні заходи).

Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами проявляється в тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже, на її собівартість.

Таким чином, тільки системний підхід до аналізу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.

Делись добром ;)