1.1 Підприємництво: зміст, види, типи та функції

Уява про підприємництво формувалася протягом тривалого часу і змінювалася залежно від рівня продуктивних сил, відносин власності, поширення в суспільстві певних форм організації виробництва.

Одне з перших визначень підприємця належить Р. Кантільону, який визначав його як субєкта, що господарює, який добровільно приймає на себе обовязок несення різних ризиків у процесі економічної діяльності [1,с. 496].

Цю точку зору поділяв і А. Сміт, який характеризував підприємця як власника капіталу, що заради реалізації комерційної ідеї та отримання прибутку йде на економічний ризик. У визначенні А. Сміта є всі три основні складові діяльності підприємця: прибуток як мета діяльності, комерційна ідея як спосіб її досягнення, і ризик як негативна умова всього процесу [1,с.496].

Ж.-Б. Сей в зазначав, що підприємець - особа, яка використовує знання, судження, управлінські навички, лідерські якості та технічні вміння, для підвищення ефективності використання економічних ресурсів.

К. Маркс ототожнював підприємця з капіталістом і вважав, що підприємець - це ініціатор виробництва додаткової вартості, як продукту неоплаченої праці найманих працівників, а підприємництво - це організація суспільства, заснована на громадському характері виробництва і приватній формі привласнення його результатів або контролі над засобами виробництва [26, с. 907].

За Ф. Енгельсом, підприємництво - це системна цілісність, елемент ринкової економіки, який дає підприємницький дохід і відсоток на капітал [26, с.907].

М. Вебер вважав, що підприємництво - це явище, повязане з рольовими функціями та очікуваннями субєктів, впливом сімейного оточення і статусом, пануючим типом трудової етики.[10, с.61]

В. Зомбарт писав: підприємництво є здійснення далекоглядного плану, для проведення якого в життя потрібно тривале співробітництво кількох осіб під керівництвом, яке їх усіх обєднує [18, с.325].

Згідно Й. Шумпетеру, підприємництво є здійсненням організаційної інновації з метою отримання прибутку (іншого додаткового доходу). Підприємництво констатує три необхідних елементи: 1) організаційну дію; 2) ініціювання змін; 3) грошовий дохід як мету і критерій успіху.

Н. Смелзер визначав підприємця як "особу, яка нарощує капітал і ризикує вкласти його в справу, що обіцяє повернути вкладену суму плюс прибуток; центральна фігура в процесі розвитку капіталізму і модернізації [25, с. 228].

П. Друкер зазначав, що підприємництво - це «революція в управлінні», що допомагає досягти тих змін, яких намагалися домогтися за допомогою різних історичних революцій, але тільки без кровопролиття, громадянської війни, концентраційних таборів та економічних провалів [22, с. 131].

У наслідок розвитку підприємництва новий зміст отримувало і розуміння сутності підприємництва як соціально-економічного феномену. Розмаїття цих поглядів можна згрупувати у декілька підходів: атрибутивний, процесуальний, діяльнісний, функціональний та інституціональний.

У рамках атрибутивного підходу підприємництво характеризується сукупністю певних атрибутів. Так, у В. Пилипенка та І. Шевель атрибутами підприємництва є: 1) мотив дії, що є і мотивом збагачення; 2) механізм дії, який спирається на інвестування в певній галузі економічної діяльності; 3) ризик, повязаний із невпевненістю у прийнятих рішеннях і з покриттям наявних витрат в особистих цілях [22, с. 132]. Інші автори до атрибутів підприємництва відносять ознаку «свободи» (свобода вибору напрямків і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень, свобода попиту і пропозиції робочої сили, свобода ініціативи і підприємливості, незалежність мислення), орієнтацію підприємця на досягнення комерційного успіху, інноваційний характер діяльності, відповідальність за прийняття рішення, його наслідки тощо [22, с. 133].

Процесуальний підхід розуміє підприємництво як процес, що має певні часові ознаки (початок, розвиток, завершення) і змістовні характеристики. Так, Р. Хизрич і М. Пітерс розглядають підприємництво як процес, який вимагає багато часу і сили, моральної і соціальної відповідальності; процес, який приносить у результаті грошовий дохід і особисте задоволення досягнутим [22, с. 134]. За І.Е. Мусаеляном і Ю.О. Словінським, підприємництво - це процес соціальної інновації, спрямований на створення власної справи, професійних організацій, нових професій та робочих місць.

Діяльнісний підхід обєднує погляди дослідників, що розглядають підприємництво як різновид економічної діяльності та поведінки, форму економічної активності; як творчого типу економічної поведінки, що є основою досягнення економічного успіху; як спосіб життя або дії, заняття ділової людини і стиль поведінки; як новаторський, антибюрократичний стиль господарської поведінки, в основі якого - пошук нових можливостей та ресурсів [22, с. 135].

Функціональний підхід застосовував Й. Шумпетер, виводячи з процесу обігу капіталу необхідність особливої підприємницької функції, яка полягає у реалізації організаційно-господарської інновації або «нових комбінацій факторів виробництва (функції несення ризику автор значення не надає). Підприємці не утворюють особливої професії чи класу. Мова йду про функцію, що здійснюється періодично різними субєктами, змінюючись рутинними діями. Підприємець може і не винаходити «нові комбінації», а здійснювати їх, імітуючи чужий досвід [40, с. 439].

Інституціональний підхід щодо дослідження підприємництва вважає доцільним Ю.Ф. Пачковський. Аналізуючи вплив факторів зовнішнього середовища на реалізацію підприємницької функції, він зазначає, що в умовах суспільства, що трансформується, вагомий вплив на процеси формування підприємницької активності мають фактори середовища, повязані з фоново-обєктивними умовами функціонування підприємництва, які формують суспільні передумови його розвитку. Вони закладають фундамент для існування підприємництва як ринкового інституту.

Оцінюючи дослідження підприємництва за рубежем, Є.І. Суїменко характеризує його як соціально-економічний інститут капіталістичного суспільства.

За ходою часу сформувалися декілька принципових розумінь підприємницької функції, а саме: бачення підприємця як власника дефіциту ресурсів для економічного зростання (Ф. Кене, А. Сміт); розуміння підприємця як організатора виробництва, який не обовязково має права власності, як того, хто пристосовує виробництво до умов ринку (Ж.-Б. Сей, Дж. Міль,); повязування підприємця з несенням тягаря й невизначеності у процесі функціонування економіки (Р. Кантільон,); підприємець як субєкт, що здійснює вибір між контрактними відносинами вільного ринку та організацією фірми з метою економії транс акційних витрат, а підприємництво як механізм, що регулює, в економіці; підкреслення активного, інноваційного характеру підприємництва не тільки у виборі кращої з господарських альтернатив, але й у створенні нових економічних можливостей. І. Кірцнер вважав, що головною характеристикою підприємництва є його здатність використовувати нестабільні ситуації та вигідні комбінації та умови, які існують у ринковому середовищі. Отже, пошук потенційних джерел користі і є головною функцією підприємницької діяльності [31, с. 368].

В соціології сформувалося кілька підходів до трактування підприємницької функції. Перше панує в працях класиків політичної економії (Ф. Кене, А. Сміт), які бачать в підприємці власника капіталу. Так, у фізіократів (Ж. Тюрго), німецьких істориків (В. Рошер, Б. Гільдебранд) він не тільки управляє своїм капіталом, але й обєднує власницькі функції з особистою працею.

У другому трактуванні підприємець розглядається як організатор виробництва, зовсім не обовязково обтяжений правами власності (Ж.-Б. Сей, Дж.С. Мілль). Функціональне розмежування між власником і підприємцем проводить К. Маркс. Визначення підприємця як менеджера затверджується в роботах неокласиків (А. Маршалл, Л. Вальрас, К. Менгер, Ф. Візер). І з тих пір нейтральність по відношенню до володіння власністю стає звичайним елементом більшості теорій підприємництва - класичних (Й. Шумпетер) і сучасних (А. Коул, П. Дракер) [11, с. 374].

Зміст підприємницької функції для неокласиків укладений в пристосуванні виробництва до мінливих умов ринку, відновленні рівноваги, ефективному використанні ресурсів і задоволенні попиту. Організація господарського процесу оголошується "четвертим фактором виробництва", а підприємництво є вбудованим елементом саморегулюючого механізму цін.

Третє трактування підприємницької функції повязує її з несенням тягаря ризику і невизначеності в процесі господарської діяльності (Р. Кантильон, І.Г. фон Тюнен, Г. Мангольт та ін.). Цей елемент стає центральним в концепції Ф. Найта. З його точки зору, люди, що беруть на себе тягар ризику, що прораховується, і невизначеності, що не прораховується, а також гарантують працівникам їх заробітну плату, отримують право керувати їх діяльністю і привласнювати частину доходу.

Четверте трактування підприємницька функція отримує в рамках інституціональної економічної теорії (Р. Коуз, О. Вільямсон), в якій підприємець стає субєктом, здійснюючим вибір між контрактними відносинами вільного ринку та організацією фірми в цілях економії трансакційних витрат. Підприємництво виявляється особливим регулюючим механізмом, відмінним від цінового механізму та механізму державного регулювання, а в чомусь альтернативним їм обом [31, с. 368].

У пятому трактуванні підкреслюється активний, інноваційний характер підприємництва не тільки у виборі з маючих альтернатив розподілу ресурсів, а й у створенні нових ринкових можливостей (Г. Шмоллер, Ф. Тауссіг, Й Шумпетер та ін.). Підприємець, тим самим, виступає вже не просто як "стабілізатор" ринків, але як їх активний перетворювач і творець.

Розглядаючи все існуючі підходи видовими відмінностями функціонального підходу, В.В. Радаєв вважає, що підприємництво може бути чи не бути повязане із власністю на капітал, супроводжуватися чи не супроводжуватися трудовою активністю, здійснюватися через адміністративні канали чи ініціюватися знизу неформальними лідерами, може базуватися на ретельних підрахунках чи на інтуїції, бути повязаним з ризиком чи ризику може зовсім не існувати, бути індивідуальним чи груповим за виконанням, успішним чи неуспішним за результатом. Підприємцями можуть бути як спеціально підготовлені професіонали, так і «аматори». У всіх цих випадках, стверджує В.В. Радаєв, зберігається розуміння підприємництва як функції [31, с. 368].

Суть підприємництва розкривається через його головні функції. До них відносяться: інноваційна, ресурсна, стимулююча, управлінська, захисна, організаційна та соціальна. Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конкурентну боротьбу. Ресурсна функція полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, матеріальних, трудових, природних, інформаційних та інших ресурсів. Управлінська функція повязана з механізмом управління персоналом та фірмою [25, с. 228]. Організаційна функція полягає у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їх використанням, направленості зусиль працівників на досягнення мети. Стимулююча функція дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб. Особистісна функція полягає у самореалізації власних можливостей підприємця, отримання задоволення від своєї діяльності.

Соціальна функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективної праці, виробництва тих товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення потреб споживачів.

Суспільна функція підприємця проявляється у тому, що: 1) підприємство сприяє суспільному прогресу, коли працює на межі своїх можливостей і постійно впроваджує новинки; 2) підприємство сприяє зростанню добробуту населення, тому що постійно прагне задовольнити нові потреби; 3) підприємці роблять благодійні внески на соціальні потреби; 4) вони сприяють оновленню старих регіонів; 5) підприємництво допомагає вирішити проблему безробіття; 6) підприємці сплачують податки; 7) вони забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів [25, с. 228].

Захисна функція підприємництва передбачає систему захисту прав й інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення проблем на макрорівні. Виконання цих функцій потребує особистих якостей підприємця. Умови існування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають від підприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського типу мислення, творчої оцінки ситуації, уміння обєднати людей для досягнення спільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі [19, с. 146]. Ці якості підприємця є обовязковою умовою його вільної господарської діяльності, спрямовують працювати на себе та на суспільство. У підприємництві сполучається особистісний і суспільний інтереси. Дані якості підприємця проявляються крізь підприємницьку поведінку.

Підприємницька поведінка являє собою упорядковану сукупність усвідомлених, соціально та особистісно значимих дій підприємця, що відображають використовувані субєктом, що господарює, принципи відбору економічних альтернатив. Окремі дії підприємця можуть бути найрізноманітнішими, але разом з тим їх обєднує щось особливе. Ця специфіка помічається зовнішнім соціальним оточенням, виділяється і стає характеристикою як підприємницької поведінки, так і самого субєкта. Це змушує його шукати, створювати та підтримувати такі ситуації, які дозволяють йому отримувати залишковий дохід за допомогою пошуку та використання рідкісних ресурсів, а також, постійно маневруючи, зберігати сприятливу економічну конюнктуру за рахунок мінімізації дій, що конкурують, та інших несприятливих дій [21, с. 18].

Підприємницька поведінка є активним типом економічної поведінки з вираженими компонентами інноваційної поведінки. Критеріями виділення виду підприємницької поведінки є міра її відповідності суспільним нормам (професійним, правовим, моральним і т.д.), причому адекватна соціальна оцінка конкретного підприємця можлива на основі порівняльного аналізу результатів його класифікації за різними підставами. Соціальна ефективність визначається внеском конкретного виду поведінки в розширення спектру можливостей для розвитку людського потенціалу в рамках даного співтовариства.

Особистісний інтерес підприємця - це отримання підприємницького прибутку за найменших витрат, реалізація себе як особистості.

В основі різних моделей підприємницької поведінки лежать комбінації цінностей, що дозволяють відрізняти специфіку життя одних підприємців від інших. Для субєктів підприємницької поведінки властиві різні межі соціальних досягнень та соціокультурні зразки й засоби реалізації цілей. У звязку з цим можна виділити кілька моделей підприємницької поведінки, в основу мотивації яких можуть бути закладені різні цінності й пріоритети [21, с. 18].

Модель особистісної самореалізації базується на форсуванні особистісних ресурсів й орієнтована на досягнення успіху, причому як предмет такого не обовязково виступає максимальний прибуток або багатство.

У стратифікаційній моделі підприємницької поведінки базовою цінністю є процес переміщення по соціальним сходам і досягнення престижного статусу. Ця модель поведінки типова для індивідів, що перебувають на нижніх поверхах соціальної структури, - аутсайдерів і маргіналів (етнічних і соціальних), які володіючи "пасіонарним імпульсом", уживають розпачливі спроби змінити свій соціальний стан. Вони прагнуть реалізувати себе в різних областях діяльності, у тому числі й у підприємництві [30, с. 57].

Поведінка підприємця в традиційній моделі характеризується наступними особливостями. У своїх діях він базується на традиціях, стандартах і цінностях певної підприємницької культури, що сформувалася в результаті життя декількох поколінь. У процесі «трансмісії», передачі цих цінностей виникають династії підприємців, що накопичують специфічні навички, технологічні рецепти й методи досягнення професійних цілей, що передають у спадщину.

Авантюрно-ігрова модель характеризує дії економічних субєктів, що віддаються азарту конюнктурної ринкової гри, максимальний приз і виграш у якій заслоняє неминучі негативні результати й наслідки [30, с. 58].

Нормативно-раціональна модель підприємницької поведінки типова для продуцентів і власників інноваційних продуктів і процесів. Вони максимально раціонально прагнуть досягти успіху у діяльності, змінюючи й удосконалюючи технологічну структуру виробництва, підвищуючи його рентабельність й ефективність. До підприємців цього роду відносяться представники інженерного корпусу й учені, що впроваджують свої ідеї й винаходи.

Система цінностей й настанов підприємців у деструктивній моделі, як правило, виходить за рамки легального бізнесу. Представники даної соціальної групи орієнтовані на одержання залишкового (підприємницького) доходу шляхом використання заборонених методів, форм і засобів [30, с.59].

Поняття підприємництва набуло поширення як еквівалент поняття бізнес, а бізнесмен - як підприємець, людина, що робить вигідну справу. Але англійське слово бізнес є багатозначним. Воно означає діло, покупку, комерційне або виробниче підприємство, комерційну практику або політику підприємця чи фірми. Його синонімами є комерція, торгівля, фірма, ділова активність, підприємництво. В нашій країні це поняття повязується з малим і середнім підприємництвом. Згідно з іншим підходом бізнес є ширшим поняттям, ніж підприємництво, оскільки охоплює ділові відносини, які виникають між усіма учасниками ринку і залучають підприємців, споживачів, найманих працівників, державні структури. Це система діяльності на основі приватної власності з метою отримання прибутку [17, с. 448].

Наступний підхід трактує підприємництво ширшим за бізнес, бо воно розглядається як одна з форм соціальної діяльності, що змінює і умови життєдіяльності, і людину: іі поведінку, погляди, місце в суспільстві.

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б) підприємництво приватне. Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого: а) державними органами управління, які уповноважені керувати державним майном (державне підприємство), б) органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство). Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця (якщо така діяльність здійснюється без найму робочої сили, у формі індивідуальної трудової діяльності).

Підприємництво називається виробничим, якщо підприємець, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для подальшої реалізації (продажу) споживачам, покупцям, торговим організаціям [11, с.374]. Комерційне підприємництво охоплює види діяльності, які ставляться до обміну товару на гроші, грошей на товар або товар на товар. Фінансове підприємництво - форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають валютні цінності, національні гроші і цінні папери (акції, облігації та ін.), що продаються підприємцем покупцю чи надані йому в кредит. Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець відповідно до законодавства та договору гарантує страхувальникові відшкодування збитку в результаті непередбаченого лиха втрати майна, цінностей, здоровя, життя та інших видів втрат за плату при укладанні договору страхування [34, с.207].

Таким чином, підприємництво - це ініціативна, новаторська, самостійна діяльність господарських субєктів, що здійснюється на свій ризик і власну майнову відповідальність, спрямовану на пошук та знаходження оптимальних економічних рішень з метою отримання максимальної вигоди (доходу, прибутку тощо); це інноваційна модифікація економічної поведінки, орієнтована на залишковий дохід, недоступний іншим, стандартно чинним агентам ринкового процесу.