Трансформація економічних систем постсоціалістичних країн

курсовая работа

1. Причини роздержавлення і приватизації та їх основні моделі

роздержавлення приватизація економічний

Необхідність роздержавлення, в тому числі приватизації в СРСР, була зумовлена такими чинниками:

- поступове зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це було спричинено зростанням масштабів народногосподарського комплексу, здебільшого -- зниженням ефективності економіки;

- істотне зниження темпів зростання продуктивності праці (за період 1960-1985 рр. -- майже у 2,5 раза), причому на 1 % приросту продуктивності праці витрачалося понад 2 % приросту оновлення виробничих фондів;

- значне відставання порівняно з розвинутими країнами у впровадженні досягнень НТР у виробництво (у США, наприклад, у 1985 р. налічувалося понад 1,5 млн. компютерних систем і понад 17 млн. персональних компютерів, а в СРСР -- лише кілька компютерних систем, а загалом за рівнем компютеризації відставання було більш ніж стократним);

- поглиблення диспропорцій в економіці: у 1928 р. частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 %, а в 1985 р. -- лише 25 %. Це, а також кумулятивна дія інших чинників, призвело до розвитку дефіцитної економіки. У СРСР у 1990 р. із 1100 товарних груп лише 5 були недефіцитними;

- низька конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, переважно сировинна спрямованість експорту;

- зростання "зрівнялівки" в оплаті робочої сили, що за низької заробітної плати підривало стимули до праці;

- значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення. У СРСР у 1966--1970 рр. вони становили 5,9 %, а в 1981--1985 рр. -- 1,8 %, у 1985--1988 рр. -- 1,4 %;

- швидке збільшення зовнішнього боргу СРСР та відсотків на його обслуговування. У 1984 р. витрати на обслуговування цього боргу становили 5,9 млрд дол., а в 1986 р. -- 15,1 млрд дол. за одночасного скорочення валютних надходжень від експорту нафти. В Україні темпи зростання реальних доходів населення відповідно становили 20 % і 14 %. За рівнем життя СРСР посідав у 1990 р. 77 місце у світі [8, 205].

Деякі причини глибокої економічної кризи, успадкованої від СРСР, також мають пряме або опосередковане відношення щодо причин роздержавлення і приватизації.

У політико-ідеологічному аспекті роздержавлення і приватизація в пострадянських країнах розглядались як справедлива винагорода за надмірну експлуатацію трудящих і як прагнення керівників нових суверенних держав забезпечити рівність всіх громадян перед їх входженням у ринкову економіку.

Загалом у країнах колишнього СРСР та соціалістичної співдружності роздержавлення і приватизація відбувалися за різними соціально-економічними моделями та конкретними механізмами їх реалізації. Основними серед них є; модель масового роздержавлення і приватизації; модель колективного роздержавлення і приватизації; модель зовнішнього власника; змішана модель роздержавлення і приватизації; модель соціально орієнтованої власності.

Модель масового роздержавлення і приватизації найповніше була реалізована у Чехії, Росії, Литві та Монголії, частково -- у Польщі. Вона не використовувалась у колишній НДР, Угорщині, деяких країнах СРСР. У межах цієї моделі в Чехії використовувались такі найважливіші методи: прямий продаж, частка якого становила 44,8 %, ваучерний метод -- 23 %, комерціалізація та перетворення на акціонерне товариство -- 22,4 %, відкритий аукціон -- 10,5 %, безкоштовне передавання майна муніципалітетам, пенсійним фондам і банкам -- 8,1 %, відкритий конкурс -- 8 %; приватизація існуючих державних акціонерних товариств -- 4 %. Крім того, практикувалось повернення частини майна колишнім власникам (реституція), передавання частини власності державним кооперативам. Для реалізації цих методів держава виділила 40 млрд. чеських крон (із загальної суми кредитних ресурсів у 400 млрд крон) [7, 187].

Процес ваучерної приватизації у цій країні почався з інвентаризації державної власності. За період 1991--1997 рр. на купонні аукціони були виставлені акції майже 1500 підприємств балансовою вартістю 355 млрд. крон. Упродовж першої хвилі приватизації підприємства запропонували для продажу за купони понад 60 % акцій, а в ІПФ (інвестиційний приватизаційний фонд) населенням було інвестовано до 72 % інвестиційних талонів купонних книжок. Проте дрібним акціонерам належало більше половини роздержавленої власності, тоді як ІПФ -- майже 40 %. З погляду інфраструктури ринку ІПФ є одним із її елементів, який водночас окремий субєкт управління акціонерними компаніями, сформований на змішаній основі (з участю державних та недержавних структур).

Кожен громадянин Польщі мав змогу отримати і використати державний кредит у сумі приблизно 100 млн злотих для створення власної справи, який необхідно повернути протягом 20 років, а відповідно до "Карти перетворень форм власності", прийнятої в 1992 р., процес роздержавлення і приватизації має охопити майже 55 % народного господарства. Наприкінці 1996 р. "Універсальний сертифікат на акції" у фізичній формі на предявника отримали 95 % громадян, а його ринкова вартість приблизно у 8 разів перевищувала номінальну. Ці сертифікати у 1997 р. обмінювались на акції 15 національних інвестиційних фондів, які як акціонерні компанії на першому етапі роздержавлення і приватизації управляли понад 500 підприємствами з активами, що становили до 10 % загальнонаціональних активів країни. Контроль над цими фондами здійснюють іноземні банки та представники Польщі (зокрема, банкіри). Менша частка роздержавлених і приватизованих підприємств залишалась у власності держави (25 %) та була передана працівникам (15 %). Стратегічними інвесторами за цих умов стали національні інвестиційні фонди.

У Росії та Україні роздержавлення і приватизація передбачали надання кожному громадянину приватизаційного сертифіката на частку державного майна і можливість у наступний період обміняти їх на акції підприємств. Але внаслідок багатьох причин і передусім дій уряду приватизаційні сертифікати знецінились, а соціально-економічне відчуження ще більше зросло. Так, вартість роздержавленого майна у розрахунку на одну особу мала становити не менше 5 тис. дол., в Росії -- 10 тис. крб. (за оцінками деяких авторитетних російських економістів його вартість могла досягти 250 тис. крб.). Проте приватизаційний сертифікат не перетворився на справжній цінний папір (як це було в Чехії), а відтак значна частина їх у фіктивних трастових компаніях, штучно знизилася вартість майна підприємств (у 1996 р. таке знецінення відбувалось 27 разів). Унаслідок цих та інших причин приватизаційні сертифікати продавались у середньому за 20 грн., в Росії -- нерідко за 2 пляшки горілки. Тому не дивно, що у Росії та Україні приватизація була названа "чорною" , а в Чехії -- "народною".

Свідченням кланово-номенклатурного характеру приватизації в Україні є те, що держава за свою власність вартістю 331 млрд крб. (або згідно з курсом карбованця на початок 1992 р. 550 млрд дол.) за весь період приватизації до початку 2003 р. отримала 6 млрд грн., або приблизно 1 % від реальної вартості державного майна, тоді як в Угорщині за значно менші обсяги роздержавленого майна отримано майже 13 млрд дол. Академік НАН І. Лукінов справедливо зазначав, що вітчизняна приватизація "проводилась на формальних демократичних принципах і цінно-паперової чехарди, фактична "приватизація" і розтранжирування державного майна мафіозно-спекулятивними структурами ніякого економічного пожвавлення не принесли". Головний ідеолог реформ А. Гальчинський також змушений був визнати, що внаслідок ринкової трансформації сформувалася "спотворена за своїм змістом система відносин власності, значна частина яких на тіньових корумпованих звязках".

Основними засобами приватизації створеної працею багатьох поколінь державної власності були:

- штучне заниження вартості та доведення багатьох рентабельних підприємств до банкрутства та їх продаж наближеним до влади кланово-олігархічним структурам. Так, пять теплових електростанцій були продані ВАТ "Донбасенерго" за 207 млн грн., тоді як залишкова балансова вартість цих електростанцій становила понад 1 млрд грн.; пакет акцій ВАТ "Росава" було продано за 4,2 млн грн., а їх номінальна вартість становила майже 103 млн грн.;

- надання права реалізації державного майна податковій адміністрації та Міністерству юстиції. Так, у 2001--2002 рр. податкова адміністрація реалізувала майно на суму понад 3 млрд грн.;

- створення холдингових компаній, яким передавались контрольні та блокуючі пакети акцій, як правило, великих стратегічно важливих підприємств за номінальною вартістю, а іноді -- без урахування індексації основних фондів, за відсутності методики оцінки пакетів акцій цих підприємств. Так, на початку 1998 р. була створена акціонерна холдингова компанія "Укрнафтопродукт", статутний фонд якої становив 30,5 млн грн. Проте власні активи лише одного стратегічно важливого підприємства, контрольний пакет акцій якого увійшов до статутного фонду компанії "Укрнафтопродукт", досягали 150 млн грн. Наприкінці 1999 р. пакет акцій цього холдингу у розмірі 44,2 % статутного фонду було продано за 15,2 млн грн., тоді як власні активи підприємств, що були передані холдингу, становили понад 300 млн грн.

У вересні 2000 року ця холдингова компанія уклала кредитний договір з кіпрською інвестиційною компанією з обмеженою відповідальністю на суму 3 млн дол. і віддала під заставу контрольні пакети акцій трьох стратегічно важливих підприємств (ВАТ "Кримнафтопродукт", ВАТ "Київміськнафтопродукт", ВАТ "Ексімнафтопродукт"), тоді як власні активи останнього підприємства становили майже 150 млн грн., а отриманий ним прибуток в 2000 р. -- 56 млн грн. Проте контрольний пакет цього підприємства було оцінено у 840 млн грн., кредит не був повернутий, а контрольні пакети трьох великих акціонерних компаній перестали бути державною власністю. Такі приклади кланово-номенклатурного та кримінального управління в Україні не поодинокі і зумовлені наближеністю керівників таких холдингових компаній до вищих ешелонів влади. Одна з причин -- відсутність ефективного законодавства. Загалом, за даними Президента, у сфері приватизації було виявлено лише у 2003 р. 3,6 тис. злочинів:

- продаж стратегічно важливих обєктів компаніям-нерезидентам, передусім російським інвестиційним компаніям за заниженими цінами нібито з метою залучення іноземних інвестицій у приватизовані підприємства. Насправді загальна сума російських прямих інвестицій становить лише приблизно 50 млн дол., тоді як російські компанії контролюють цілі галузі промисловості зокрема три найбільші нафтопереробні заводи. При цьому руйнується соціальна інфраструктура, оскільки робітники отримують менше соціальних благ;

- створення нових, здебільшого закритих акціонерних компаній, до статутних фондів яких часто вносилося найцінніше майно державних підприємств;

- неефективне управління державними підприємствами.

Підсумком такої антинародної приватизації є втрата державної власності та державного контролю над стратегічно важливими галузями економіки (нафтопереробною, звязком) та підприємствами; їх перехід до рук кланово-номенклатурної еліти України і до іноземних компаній; збитковість більшості приватизованих підприємств (у 2002 р. понад 85 %); зниження рентабельності промисловості, заданими голови Рахункової палати, у десятки разів. Це означає, що замість ефективного власника Україна отримала ефективного "прихватизатора", а замість створення рівних стартових умов у процесі формування трансформованої економіки відбулось ще більше відчуження найманих працівників від економічної власності, а отже, і від влади. Основними формами такого відчуження е перетворення переважної більшості акціонерів у формальних власників, які, отримавши акції, неспроможні економічно реалізувати їх шляхом привласнення дивідендів і набути прав в управлінні акціонерними компаніями. Таке право значною мірою узурповано менеджерами вищої ланки роздержавлених підприємств, які без дозволу загальних зборів (вищого органу управління цими компаніями) здійснюють продаж або передавання частини активів як внески до статутних фондів інших акціонерних товариств, що знецінює акції цих компаній; додатковий випуск акцій за заниженими, порівняно з ринковими, цінами з метою зловживань, зокрема передавання частини таких акцій наближеним особам, що сприяє встановленню повного контролю над акціонерними компаніями [11, 184].

Делись добром ;)