Управління витратами виробництва ВАТ "Дрогобицький хлібокомбінат"

курсовая работа

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСОКНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

Для ефективної діяльності підприємствам потрібен такий механізм управління витратами виробництва, який міг би адаптуватися до поставлених цілей, наявних матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, змін макро та мікро середовища. Виходячи з цього, економічний механізм управління витратами виробництва - це система цілей, принципів, методів, важелів та інструментів для впливу субєкта на обєкт управління. Поєднання елементів механізму становить, таким чином, його „конструкцію”.(рис. 3.1).

Рис. 3.1. Складові елементи економічного механізму управління витратами виробництва.

Вважаємо, що доцільно розмежовувати три головних рівня механізму управління витратами: на макрорівні держави, на мезорівні регіону і мікрорівні окремих субєктів господарювання. Елементи механізму управління витратами кожного з рівнів мають свої ознаки, властивості та функції. Наявність тісного взаємозвязку між ними особливо характерно для хлібопекарської галузі через жорстке державне регулювання безпосередньо цього сектору та сектору виробництва, заготівлі, експорту та імпорту зерна. Одночасно, їх поєднання в кінцевому рахунку зводиться до регулювання економічних і соціальних процесів, які відповідають загальним завданням та пріоритетам держави у секторі забезпечення громадян продуктами харчування. Це означає, що належний механізм управління витратами є вирішальним фактором впливу апарату управління на економічний стан як окремих субєктів господарювання так і всієї галузі. На підставі даного підходу виходить розуміння механізму управління витратами виробництва як організаційного відображення відповідних економічних відносин на підприємстві.

Проблема побудови ефективного механізму управління витратами виробництва потребує не лише оптимізації структури собівартості, а вдосконалення відносин між елементами всього витратного ланцюжка у напрямку поєднання для досягнення найвищого ефекту. В ідеалі при цьому досягається організаційно-економічне інтегрування різної форми з постачальниками та структурами просування продукції до споживачів в єдиний технологічний процес, який забезпечує найвищу ефективність для кожної ланки. Це ґрунтується та тому, що кожна складова ланка витратного ланцюга впливає на кінцеву ефективність виробництва. Діапазон можливого обєднання значно ширший. Воно однаковою мірою охоплює техніку і технологію, економіку та організацію виробництва, соціальні питання, збут, цінову політику тощо.

Оцінити взаємозвязок між показниками ефективності та чинниками, які їх зумовлюють, зясувати можливості удосконалення управління витратами виробництва дозволяє моделювання відповідного механізму. Розглянемо головні засади такого моделювання.

Під терміном „моделювання” прийнято розуміти процес точного описання системи. Моделювання дозволяє проаналізувати окремий процес виробництва, охарактеризувати його структуру та закономірності змін за допомогою опису, математичних прийомів, схем, графіків. Головна мета моделювання - отримання відповідей на деяку сукупність питань. Ці питання умовно можливо поділити на дві групи: щодо функцій системи (функціональні моделі) та орієнтовані на обєкти системи (моделі даних). Основний опис системи (загальна модель) супроводжується описом її окремих деталей або операції (часткова модель). Структура виробничої системи визначає спосіб поєднання складових елементів для найкращого виконання завдань виробництва. У загальному розумінні виробнича система - це сукупність виробничих процесів, обєктів і субєктів виробництва, що утворює складну інтегровану систему зі своїми функціональними, організаційними ознаками, поєднані однією метою, та яка динамічно функціонує в просторі й часі. Тому формування динамічної моделі функціонування виробництва на підприємстві є основою для вдосконалення механізму управління витратами.

За результатами розгляду особливостей структури витрат підприємств та існуючих методів управління витратами виробництва, таке моделювання, на нашу думку, потребує:

- аналізу структури існуючого витратного ланцюга;

- точної оцінки наявності необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових);

- досконального вивчення всіх особливостей управлінської організації виробництва на конкретному підприємстві;

- врахування всіх та поєднання факторів, які визначають ефективність виробництва;

- обєктивної оцінки рівня забезпечення якості, конкретних технологій виробництва, які використовують або планують використати;

- чіткого врахування потенціалу кожного із елементів виробничої системи.

Разом з тим при удосконаленні механізму управління витратами виробництва постає питання встановлення поетапності реалізації необхідних заходів, сукупність яких забезпечить максимальну ефективність. Можливу помилку у прогнозних розрахунках необхідно виявити якомога раніше.

Загальна схема удосконалення механізму управління витратами підприємств промисловості показана на рис. 3.2. Наведена схема передбачає здійснювати оцінку в певному порядку. Обґрунтуємо запропоновану черговість етапів.

На мою думку, на першому етапі необхідно розглянути, насамперед, технологічну реалізованість, адже це, як правило найдорожча частина при впровадженні проекту (купівля нового обладнання, програмного забезпечення, витрати на супровід та обслуговування). Забезпечення хлібопекарського виробництва сировиною належної якості та у необхідних обсягах - це вагоме обмеження для будь-яких нововведень. Доцільність витрат, які будуть понесені підприємством при удосконаленні механізму управління витратами виробництва повинна бути дійсно суттєвою. При цьому необхідно передбачити джерела фінансування заходів.

Належна організація системи виробництва є основою ефективного механізму управління витратами підприємства. Проаналізуємо її склад докладніше.

Будь-яке підприємство харчової промисловості - це сукупність взаємоповязаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи з виконання основної функції - виробництва продукції.

Виробнича система підприємства складається з трьох взаємоповязаних складових підсистем:

- підсистеми планування, організації та контролю виробництва;

- підсистеми забезпечення виробництва;

- підсистеми безпосереднього здійснення виробництва (рис. 3.3).

Рис. 3.2. Динамічно-функціональна модель системи виробництва на хлібопекарському підприємстві.

Окремі складові системи (її підсистеми) самі виступають як системи. Вони, у свою чергу, можуть складатися із дрібніших підсистем (бригада, ланка, робоче місце). Належність підсистеми до того чи іншого рівня системи зумовлює наявна сукупність визначених властивостей. Оцінка цих властивостей та якості їх взаємозвязку за системою певних критеріїв дозволяє визначити ефективність функціонування системи.

Підсистема виробництва продукції за своїм призначенням на підприємстві є основною, так як здійснює функцію перероблення сировини на вихідні прибуткові результати (товари, роботи, послуги). Всі перетворення здійснюються за прийнятою технологією, під якою звичайно розуміють поєднання кваліфікаційних навичок, необхідної послідовності та складу операцій, обладнання, інфраструктури, інструментів і технічних знань, що потрібні для здійснення бажаних перетворень матеріалів, інформації тощо. При цьому технологія тісно повязана із завданням (обсягом, строками виконання тощо). Наведена модель ілюструє положення, що виробничий підрозділ є ключовим з забезпечення загальної ефективності управління витратами. За своєю суттю він є способом та чинником, що створює потребу у вдосконаленні механізму управління витратами.

Рис. 3.3. Блок-схема оцінки удосконалення механізму управління витратами виробництва.

Підсистема забезпечення виконує функції забезпечення безперебійної ритмічної роботи виробничої підсистеми. Вона складається з трьох функціональних підсистем нижчого порядку:

- технічної та технологічної підготовки виробництва;

- технічного обслуговування виробництва;

- ресурсного забезпечення, яке підтримує виробничий процес необхідним рівнем запасів матеріалів, енергії, інформації, людських ресурсів.

Підсистема планування, організації і контролю на основі рішень загальної системи управління підприємством, інформації про стан зовнішнього середовища та інших підсистем підприємства, а також даних про результати діяльності інших підсистем виробничої системи виконує функції планування, організації та контролю відносно виробництва продукції і досягнення виробничих цілей.

Організація виробничих процесів на підприємствах визначається широтою асортименту й обсягами випуску продукції. Таким чином, на першому етапі моделювання визначається технологічні особливості виробництва основних видів продукції. При оцінки відповідності моделі поставленим завданням на цьому етапі основна увага зосереджується на окремих технологічних процесах виробництва. Під час вказаного етапу моделювання використовують існуючі данні щодо технологічних процесів, використовують операційні маршрутні карти, схеми технологічного процесу, складальні схеми та креслення. Одночасно розробляються нормативні показники ефективності використання обладнання, матеріальних та трудових ресурсів, які у наступному будуть базою порівняння для фактичних показників після проведення заходів з вдосконалення управління.

Для побудови ефективного механізму управління витратами необхідно забезпечити збалансованість обсягів виробництва продукції різних видів. Тому на другому етапі моделювання ефективної системи управління витратами розглядають ресурсну реалізованість. Досягнення ефективності управління матеріальними ресурсами - пріоритетна мета ресурсного управління. Особливу здатність ефективно управляти своїми виробничими системами продемонстрували японські фірми, які пояснюють досягнуті успіхи впровадженням підходу до управління виробничим процесом та запасами, який отримав назву “точно в термін”. Основний зміст системи “точно в термін” полягає у “втягуванні”, а не “укиданні” підприємства у виробничий процес, що означає виробництво необхідної кількості продукції виходячи із вимог споживачів, а не планування освоєння існуючих ресурсів.

Система своєчасного виробництва передбачає наявність невеликих запасів, які обовязково повинні бути високої якості. Основна ціль системи - скорочення запасів до незначного чи мінімально необхідного рівня. Система “точно в термін” обєднує пять функцій виробничого процесу - накопичення ресурсів, зберігання, транспортування, виробничі операції та контроль якості - в єдиний регульований технологічний процес. Принцип, який покладено в основу системи “точно в термін” полягає в необхідності виробляти продукцію тільки тоді, коли її потребують споживачі, і тільки в тій кількості, якої вони вимагають на даний момент.

На рівні підприємства організаційно-технічний розвиток виробництва здійснюється на основі реалізації інвестиційних та інноваційних проектів по створенню, освоєнню, вдосконаленню виробів (третій етап). Організаційно-технічний рівень виробництва характеризується ступенем відповідності рівня технології й організації процесів вимогам найсучасніших виробничих систем. Така відповідність виробництва найсучаснішим технологічним вимогам є основною запорукою забезпечення необхідної ефективності виробництва через високу конкурентоспроможність продукції. Тому оцінка організаційно-технічного рівня виробництва є вагомою частиною оцінки ефективності всього механізму управління витратами.

Розробка комплексної системи показників оцінки організаційно-технічного рівня виробництва має враховувати особливості цілей та обєкта дослідження (підприємство, підрозділ, дільниця, потокова лінія, робоче місце тощо). Основне призначення такої системи показників - характеризувати окремі сторони процесу переробки та оцінити питому вагу прогресивних методів і засобів, що застосовуються на підприємстві, підрозділі, робочому місці.

Найбільш ефективною оцінкою фінансової реалізованості (забезпеченості) заходів з вдосконалення управління витратами виробництва є складання відповідного фінансового плану (бюджету). Складання фінансового плану є методом, який дозволяє визначити можливість досягнення бажаного балансу доходів та витрат, повязаних з впровадженням заходів, оцінити на цій підставі потребу у позикових (залучених) коштах та визначити можливості щодо їх повернення. За його допомогою здійснюють оцінку фактичних результатів, які досягло підприємство (підрозділ, працівник), у відповідності з встановленими параметрами. Фінансове планування дозволяє робити обґрунтовані прогнози стосовно результатів у широкому діапазоні і передбачити імовірні сценарії подій як оптимістичні, так і песимістичні. Це, в свою чергу, дозволяє мінімізувати ризики. Фінансовий план у такому разі стає фінансовою моделлю всього підприємства та його виробничої підсистеми, зокрема.

Вважаємо, що вирішальними чинниками удосконалення механізму управління витратами виробництва на підприємствах харчової промисловості є: постановка конкретних цілей управління витратами; чітке визначення етапів процесу управління витратами та детальний опис процедур на кожному з них; детально розроблені та викладені в доступній формі методики оцінки ефективності заходів з вдосконалення управління витратами; обґрунтований вибір інструментів управління витратами; належне інформаційне забезпечення підсистем та процесів управління витратами; достатнє фінансування заходів з вдосконалення управління витратами; врахування при прийнятті управлінських рішень відповідності очікуваних вигод та витрат, повязаних з впровадженням заходів з вдосконалення управління витратами .

В цілому удосконалення механізму управління витратами виробництва покликано забезпечити високу ефективність прийняття управлінських рішень для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємств харчової промисловості.

Делись добром ;)