Управління оборотним капіталом підприємства

дипломная работа

1.2 Визначення джерел фінансування оборотного капіталу

Розвиток ринкових відносин супроводжується суттєвими зрушеннями у складі та структурі джерел формування оборотного капіталу. Визначення джерел формування оборотного капіталу є досить складним завданням на сучасних українських підприємствах. Недостатність джерел формування оборотного капіталу призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотного капіталу на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотного капіталу з господарського обороту, зниженню відповідальності та цільовому й раціональному використанню як так і позичених фінансових ресурсів [51].

Джерела формування оборотного капіталу представлені в табл. 1.1 [53].

Таблиця 1.1 - Джерела формування оборотного капіталу

Власні

Позикові

Додатково залучені

Статутний капітал

Довгострокові кредити банків

Кредиторська заборгованість

Додатковий капітал

Довгострокові позики

З постачальниками та посередниками

Резервний капітал

Короткострокові кредити

На оплату праці

Резервні фонди

Короткострокові позики

На страхування

Нерозподілений прибуток

Комерційні кредити

З бюджетом

Фонд накопичення

Інвестиційний податковий кредит

З іншими кредиторами

Фонд коштів соціальної сфери

Інвестиційні внески працівників

Фонди споживання

Цільове фінансування та надходження з бюджету, з галузевих та міжгалузевих позабюджетних фондів

Резерви майбутніх витрат та платежів

Резерви з сумнівних боргів

Інші короткострокові зобовязання

Одним із головних показників, що характеризує фінансову стійкість підприємств, є величина власного капіталу (власних коштів). Ця, притаманна ринковим відносинам, категорія, що замінила традиційне поняття "джерела власних коштів підприємства", дозволяє, на нашу думку, чіткіше розмежувати внутрішні джерела фінансування діяльності підприємства від зовнішніх джерел, які залучають в оборот, у формі банківських кредитів, короткотермінових та довготермінових позик інших юридичних і фізичних осіб, різного роду кредиторської заборгованості.

Власні джерела формування оборотного капіталу виконують головну роль в організації кругообігу оборотних засобів і засобів обігу. Для нормального забезпечення господарської діяльності оборотними коштами величина їх встановлюється на рівні 1/3 величини власного капіталу [55]. Власні оборотні кошти знаходяться в режимі постійного використання.

Формування оборотного капіталу починається з моменту створення підприємства. На його формування, крім власних коштів засновників (кошти державного бюджету, акціонерів, пайовиків) спрямовують також позикові кошти (кредити банку), які можуть мати місце при створенні і організації діяльності підприємства [43].

Власний капітал підприємства включає різні за економічним змістом, принципами формування і використання джерела фінансових ресурсів, основними серед яких є: статутний капітал, нерозподілений прибуток, спеціальні фонди і цільове фінансування, резервний фонд, який утворюється з прибутку відповідно до статутних документів.

До недавнього часу статутний фонд будь-якого державного підприємства характеризував величину закріплених за ним основних і оборотних коштів. Всяке надходження чи вибуття основних засобів, а також зміни їх зносу тоді супроводжували записами про збільшення чи зменшення статутного фонду. Головним джерелом поповнення статутного фонду був прибуток, а в окремих випадках залучали й асигнування з бюджету.

Із переходом до ринку і створенням підприємств різних правових форм (акціонерних товариств відкритого, закритого типів, товариств з обмеженою відповідальністю та ін.) статутний капітал становить обєднання вкладів підприємств у його майно в грошовому виразі у розмірах, що визначені статутними документами з метою здійснення господарської діяльності.

Статутний капітал належить до найстійкішої частини власного капіталу підприємства. Його величина, як правило, не підлягає змінам протягом року на підприємствах, що не змінили форми своєї власності. За операціями передачі чи прийому частини підприємств вони повинні бути відображені у статутному фонді двох сторін в узгодженому порядку. Однак у деяких передбачених законодавством випадках допускають збільшення чи зменшення статутного капіталу.

Чинне законодавство надає підприємствам (незалежно від різноманітності форм власності) право оперативно маневрувати прибутком, який надходить у їх розпорядження, за результатами господарської діяльності після нарахування податкових платежів у бюджет. У періодичній звітності підприємств балансовий прибуток і його використання відображають у першому розділі пасиву балансу як нерозподілений прибуток звітного року.

Необхідно відзначити, що діюча методика формування показника "нерозподілений прибуток звітного року" дозволяє зробити висновок, що цей показник протягом року характеризує частину власного капіталу підприємства, що є тимчасовим джерелом фінансування за рахунок прибутку від певних напрямків поточної діяльності підприємства [51].

У спеціальних фондах акумулюється значна частина власного капіталу підприємства, зарезервована чи спрямована на утворення джерел фінансування витрат на створення нового майна підприємства виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку і матеріального заохочення працівників. Основним джерелом формування фондів спеціального призначення служить частина прибутку, яка залишилась у розпорядженні підприємства, якщо утворення таких фондів передбачено статутними документами. Кошти цільового фінансування, як правило, відображають кошти з бюджету та позабюджетних фондів. Тут йдеться лише про ті джерела зовнішнього фінансування, що мають, як правило, довготерміновий характер. Надходячи ззовні для фінансового забезпечення визначених потреб підприємства, ці джерела при дотриманні певних умов згодом стають обмеженою частиною власного капіталу підприємства.

Резервний фонд включає ту частину власного капіталу підприємства, яка призначена для покриття непередбачених збитків чи втрат. По суті - це страховий фонд, який формують відповідно до чинного законодавства і статутних документів підприємства. Основним джерелом утворення фонду служить прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства.

До позикового капіталу належать кошти інших кредиторів, які надаються в підприємствам в позику під певний відсоток на визначений термін з оформленням векселя чи іншого боргового зобовязання.

Банківський кредит повязаний із створенням доходів і накопичень, оскільки він нарівні з власними коштами підприємств обслуговує процес виробництва, де створюється додатковий продукт. Маючи можливість залучати господарський оборот позичені кошти як доповнення до власних, під можуть розширити виробництво, збільшити прибуток і підвищити рентабельність. Крім того, кредит дозволяє скоротити витрати обігу, тому що забезпечує раціональніше та економніше використання фінансових ресурсів у цілому в господарстві країни, галузі, на окремому підприємстві.

Тому підприємства практично всіх галузей економіки активно використовують банківські кредити для забезпечення сприятливих умов виробництва і реалізації продукції. Найбільше це стосується таких галузей, як промисловість, сільське господарство і торгівля, що є основними секторами економіки, котрі забезпечують виробництво і розподіл валового внутрішнього продукту та, відповідно, безперервність розширеного відтворення.

Якщо б підприємства мали власні оборотні кошти в розмірах, що покривають усю суму витрат на виробництво продукції, то ці кошти після повернення до господарства в грошовій формі при реалізації продукції залишались би протягом тривалого періоду часу практично вільними, їх лише поступово використовували б у процесі виробництва в міру виникнення додаткової потреби, що означало б нераціональне їх використання [51].

Разом з тим, було б помилкою стверджувати, що з підвищенням частки кредитних вкладень у формування оборотних коштів посилюється вплив кредиту на виробничо-фінансову діяльність підприємств та ефективне використання ними власних оборотних коштів. Насправді таке уявлення лише спрощує дійсний процес організації кредитних відносин банку з клієнтом.

Посилення ролі кредиту в сучасних умовах аж ніяк не означає, що він повинен витіснити інші джерела формування оборотних коштів і зайняти провідне місце. Навпаки, мову слід вести про комплексне формування оборотних коштів при збереженні основної ролі власних ресурсів. Найоптимальнішим варіантом є принцип раціонального поєднання власних джерел і кредитів банку у формуванні оборотних коштів підприємства.

Досить поширеною формою залучення капіталу від інших субєктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємством за умови нестачі фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за відвантажену продукцію. І від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобовязання [90].

Інвестиційний податковий кредит надається підприємству органами державної влади і являє собою тимчасову відстрочку податкових платежів організації з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення заходів різного характеру з наступною компенсацією відстрочених сум.

Інвестиційний внесок працівників - це грошовий внесок працівника в розвиток економічного субєкта під певний відсоток. Інтереси сторін оформляються договором або положенням про інвестиційний внесок.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотного капіталу. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обороті підприємств коштів інших субєктів господарювання. Кредиторська заборгованість вважається допустимою або нормальною, якщо вона не порушує розрахункову дисципліну (чинний порядок розрахунків). В кредиторську заборгованість включаються такі короткострокові зобовязання: за розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не оплачено у визначений строк; за невідфактурованими поставками - розрахунками взаємних вимог; векселями, строк оплати яких не настав і які не оплачено в строк; за короткостроковими кредитами [35].

В процесі діяльності підприємство має реальну можливість поповнити оборотний капітал за рахунок коштів, які йому не належать, але постійно перебувають в його обороті і можуть використовуватися в сумі їх мінімальних залишків (сталі пасиви). До них належать:

- мінімальна заборгованість із заробітної плати з нарахуванням на заробітну плату;

- мінімальна заборгованість з резерву на покриття майбутніх платежів - сума резерву на оплату відпусток робітників та службовців;

- заборгованість постачальникам за відвантажену продукцію, термін оплати якої не настав (кредиторська заборгованість);

- заборгованість бюджету за окремими видами податків і платежів;

- кошти покупців за обігову тару, які залишаються в окремих галузях промисловості.

З точки зору бухгалтерського обліку сталі пасиви прирівнюються до власних коштів. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосовуваної системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. Оскільки ці кошти не належать підприємству, але воно ними користується, то вони вважаються додатково залученим оборотним капіталом. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотного капіталу підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обовязкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (засновників) [90]. Сьогодні в бухгалтерському балансі не відокремлюються сталі пасиви. Методика визначення власного оборотного капіталу підприємства не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в другому розділі пасиву балансу.

Потреби організацій в оборотних коштах можуть покриватися також за рахунок випуску в обіг боргових цінних паперів або облігацій. Облігація засвідчує відносини позики між власником облігації й особою, що емітувала документ.

До капіталу підприємств, отриманого в порядку перерозподілу відносять: дивіденди від володіння акціями інших субєктів господарювання (акціонерних товариств); відсотки від пайової участі в різного роду підприємствах; відсотки, отримані від вкладення коштів на депозит; кошти, які надходять від вищестоящих організацій; бюджетні кошти або бюджетне фінансування; кошти, які надходять з централізованих фондів держави (інноваційний фонд, фонд сприяння конверсії тощо).

Таким чином, завдяки розмежуванню джерел формування оборотного капіталу можна запропонувати наступну класифікацію оборотного капіталу (рис. 1.3).

Рисунок 1.3 - Класифікація оборотного капіталу за джерелами формування

Правильне співвідношення між власними, позиковими й додатково залученими джерелами формування оборотного капіталу відіграє важливу роль У зміцненні фінансового стану організації. В процесі аналізу оцінюється потреба підприємства в оборотних коштах, що потім порівнюється з величиною наявних фінансових джерел. При цьому аналіз джерел формування оборотних коштів включає не тільки оцінку їхньої динаміки, але й розгляд структури як у цілому по видам джерел, так і деталізовано - по компонентам внутрішньої структури.

В різних країнах використовуються наступні співвідношення між власним та залученими капіталом: так, в Україні власний капітал формується на рівні 50%, відповідно залучений - 50%, в США - 40/60, а в Японії - 30/70 [55].

Визначення доцільності залучення того або іншого фінансового джерела проводиться на основі порівняння показників рентабельності вкладень даного виду й вартості (ціни) джерела. Особливо актуальна ця проблема для позикових засобів.

У процесі кругообігу оборотних засобів джерела їхнього формування, як правило, не розрізняються. Однак це не означає, що система формування оборотного капіталу не впливає на швидкість й ефективність використання оборотних коштів, уповільнюючи чи прискорюючи процес обігу. Надлишок оборотних коштів означає, що частина капіталу організації не діє й не приносить доходу. Недостача оборотного капіталу гальмує хід виробничого процесу, сповільнюючи швидкість господарського обороту ресурсів організації.

Питання про джерела формування оборотного капіталу важливе ще з однієї позиції. Конюнктура ринку постійно змінюється, тому потреби організації в оборотному капіталі нестабільні. Покрити їх лише за рахунок власних джерел звичайно практично неможливо. Привабливість роботи організації за рахунок власних джерел іде на другий план. Досвід показує, що в більшості випадків ефективність використання позикових коштів виявляється більше високою, чим ефективність використання власних коштів. Тому основним завданням управління процесом формування оборотного капіталу стає забезпечення ефективності залучення позикових коштів.

Делись добром ;)