Фінансова санація підприємства
4.1 Вітчизняна практика фінансового оздоровлення підприємств
З метою узагальнення та критичного оцінювання практики фінансової санації підприємств розглянемо два найтиповіші для України приклади санаційних концепцій. Одна з них побудована на державному супервтручанні в ринкове процеси, а інша -- на тлумаченні санації як інституту переведення боргу.
Перший приклад стосувався запорізького підприємства СП „АвтоЗАЗ-ДЕУ”. Аналізуючи форми та методи державної санаційної підтримки даного підприємства, можна зробити висновок про порушення антимонопольного законодавства та інших законів ринкової економіки. Для заходів у рамках державної санаційної підтримки СП „АвтоЗАЗ-ДЕУ” слід віднести такі:
— нульові ставки ПДВ та акцизу на імпорт виробничого устаткування, матеріалів та деталей для автомобілів;
— звільнення від сплати земельного податку;
— звільнення реінвестування прибутку від оподаткування;
— звільнення від сплати ПДВ та акцизів продажу автомобілів, зібраних в Україні;
— заборона імпорту автомобілів, яким більше ніж 5 років;
— підвищення ставок ввізного мита на імпорт автомобілів.
Однак санаційна концепція підприємства не принесла жодних суттєвих позитивних результатів. Надії на успішне стимулювання розвитку підприємства не справдилися. У 1998 році з конвеєра зійшли лише 24 тис. автомобілів -- проти запланованих 70 тис., проте вони мали низьку якість, надмірно високу собівартість та неадекватно високі ціні. Керівництв підприємства не змогло подолати причини кризової ситуації у виробничої та організаційної сферах.
Аналізуючи невдалу санаційну концепцію „АвтоЗАЗу”, слід звернути увагу на стратегічну помилку при виборі самого санатора --корпорації ДЕУ. Виявилося, що концерн-санатор сам перебуває у глибокій фінансовій кризі, коли обсяг його заборгованості в 5 разів перевищував його капітал.
Отже, маємо досить переконливий приклад невдалої санаційної концепції провідного вітчизняного підприємства з виробництвом легкових автомобілів, яка базувалася на порушенні антимонопольного законодавства, непомірній державній та фіскальній та протекціоністський підтримці і на помилковому виборі санатора.
Розглянемо тепер один із прикладів „успішної” санації, яка проводилася фахівцями державного органу з питань банкрутства -- санацію однієї із швейних фабрик [4, 7]. Підприємство успішно працювали близько 60 років. До початку фінансової кризи на ньому працювало 370 осіб, робота виконувалася у дві зміни. Оскільки колектив підприємства і зокрема його керівництво не адаптувалося до ринкових умов господарювання, починаючи з 1994 року розпочалося різке зниження обсягів виробництва та зменшення чисельності працюючих.
Розпорядженням Кабміну України з метою відновлення платоспроможності фабрика біла передана до управління Агентства з питань банкрутства. Останнє провело маркетингове дослідження, яке показало, що підприємство повністю втратило ринки збуту своєї продукції. Пропорційно до темпів згортання основної діяльності на швейній фабриці вивільнені площі здавалися в оренду підприємницьким структурам. Так, одна з цих комерційних структур почала прибуткове виробництво продтоварів. Частина персоналу швейної фабрики була працевлаштована в новій комерційній структурі. Між швейною фабрикою та орендарем був укладений договір про спільну діяльність, метою якого було перетворення швейної фабрики в завод продтоварів.