4. Олігархічна структура в сучасній Україні

На початку 90-х років змінюється система політичної влади, відбувається розпад єдиної держави, і як єдина реальна і притому єдина альтернатива дальшої економічної еволюції проголошується ринкова трансформація суспільних відносин.

Які ж риси виробничих відносин в сучасній Україні? Що в цих відносинах є успадкованим, а що набутим? І нарешті, які тенденції економічної еволюції у сучасній Україні? Підкреслимо, насамперед, що тенденція дальшого розвитку ринкової форми звязку, яка пробивала собі дорогу протягом усієї історії радянського періоду, в сучасній Україні набула характеру генерального напряму її економічного розвитку. А це означає, що становлення системи виробничих відносин на основі їх ринкової еволюції є продовженням тих тенденцій, що мали місце у радянський час. Тому специфічно-капіталістичні форми, які вже виявили себе і набирають обертів у економіці сучасної України, не є чимось випадковим, несподіваним і протиприродним.

Це, зрозуміло, аж ніяк не означає, що такі дії, при тому в дуже широких масштабах, не мали і не мають місця в дійсності. Але було б найвищою мірою наївно, в дусі народницьких ілюзій кінця минулого століття трактувати виникнення та еволюцію капіталістичних форм виробництва в сучасній Україні як щось випадкове, помилкове, незаконне, зовнішнє щодо всього ладу суспільних відносин, які існували в минулому і мають місце тепер. Як не можна пояснити причини загибелі Римської імперії нашестям варварів, не досліджуючи законів і меж її внутрішнього розвитку, так не можна, на нашу думку, визначити закономірності виникнення і тенденції розвитку капіталістично-підприємницького типу відносин в Україні чисто випадковими зовнішніми обставинами і помилками уряду, Верховної Ради, Президента і т. д.

Товарне виробництво -- така загальна основа виникнення капіталу. А воно існувало і виявляло тенденції до оволодіння усім економічним простором в минулому. А тепер товарне виробництво отримало новий імпульс свого розвитку. Ця тенденція утворює найзагальніший фон характеристики виробничих відносин у сучасній Україні. Тільки на його основі можна пояснити, на наш погляд, усі або майже всі соціально-економічні проблеми сучасної України. Цей факт можна ігнорувати, піддавати сумніву, проклинати, але його не можна заперечувати, вважати чимось випадковим, ефемерним, минущим тощо.

Характерно, що в світлі цього факту, як виявляється, можна пояснити усі ті явища і процеси, які здійснюються в сучасній Україні,-- явища первісного нагромадження капіталу, неймовірної гіпертрофії процесів обігу, втрати контролю з боку держави над основними параметрами економічного і соціального життя, небувалого розгулу стихії, небаченого падіння виробництва та зубожіння основної маси населення, безприкладної активізації та розширення сфери діяння тіньової економіки тощо. Звичайно (і було б глибоко помилковим це замовчувати), на первісному етапі ринкової трансформації в Україні внаслідок малограмотності, професійної безпорадності, а то й злого умислу були припущені грубі помилки, які ввергли українське суспільство в стан неймовірно глибокої і тривалої системної кризи. До них слід віднести насамперед відхід держави від безпосередньої участі в управлінні суспільними і в першу чергу економічними процесами і як наслідок -- повну втрату контролю над ними. Не меншою помилкою стала відміна практики планування на тій підставі, що директивне планування, яке мало місце в минулому, скомпрометувало себе, і нерозуміння того, що воно скомпрометувало себе не як планування взагалі, а як директивне планування. Однак практика багатьох сучасних держав, які застосовують регулятивне та індикативне планування, показує, яких гідних подиву результатів досягають деякі з цих країн, здійснюючи загальнонаціональне планування виробництва.

Наприклад, Південна Корея за останні 35 років у результаті планування збільшила свій ВНП з 2 млрд. до 500 млрд. дол.. а на душу населення -- з 85 до 10 тис. дол. Уявити собі розвиток ринкових відносин у сучасних умовах поза регулюючою функцією держави просто неможливо, і та обставина, що держава з самого початку відмовилася від цієї функції, є однією з найтяжчих помилок практики ринкових реформ в Україні. Наші високопоставлені реформатори чомусь вирішили за можливе починати ринкові перетворення суспільних відносин, так би мовити, з нульової позначки, тобто з первісних форм товарного виробництва і капіталізму. Тому основним напрямом цих реформ, принаймні на перших порах, стала практика руйнування системи великого виробництва та інфраструктури, що їй відповідає. Результатом цієї практики і стала небачена системна криза, яка охопила весь суспільний простір держави. Наводити конкретні ілюстрації цього -- означає повторюватися, оскільки в сучасній літературі вони подані в розгорнутому вигляді. Обмежимося тому лише двома прикладами.

По-перше, ВВП України на початку 1999 р. становив 36% його обсягу в 1990 р. Інакше кажучи, майже 2/3 його обсягу за роки реформ зникли. По-друге, валовий прибуток автомобільного гіганта Форда дорівнює річному бюджету сучасної України. Вважаємо, що давати докладні розяснення цих ілюстрацій є зайвим. Оскільки протягом усього періоду державної незалежності України здійснювалося системне і притому великомасштабне руйнування продуктивних сил, це не могло не позначитися і на існуючих нині виробничих відносинах. Розвиненіших елементів у системі виробничих відносин сучасної України порівняно з радянським періодом не виникло і не могло виникнути. Більше того -- в результаті різкого зниження рівня усуспільнення деякі дуже істотні компоненти цих відносин або взагалі зникли, або перебувають у стані стагнації.

Ми вже зазначали, що в результаті реформ був підірваний державний сектор економіки, що існував у формі державного капіталізму. Внаслідок цього не тільки зникла регулююча роль держави, але й значною мірою перестали здійснюватися або вкрай скоротилися асигнування з державного бюджету на утримання органів охорони здоровя, освіти, дошкільних закладів, на захист системи материнства й дитинства, серйозно погіршилося пенсійне забезпечення, фінансування культурно-освітніх установ тощо. Відбулося дальше значне зниження рівня заробітної плати. Україна перетворилася на одну з найбідніших держав Європи і не тільки Європи. Що ж до стану матеріального виробництва, то воно відкинуте за рядом визначальних параметрів на десятиріччя. Серйозно загострилися соціальні суперечності в результаті високої інтенсивності процесу класового розшарування. Справа в тому, що практика приватизації, яка за задумом реформаторів мала поєднати працівника із засобами виробництва, перетворивши їх в асоційованих власників, насправді виявилася фактором акумуляції приватизованих засобів виробництва в руках мізерної меншості. Переважна ж більшість, тобто безпосередні працівники, виявилися позбавленими засобів виробництва. Таким чином, безпосередній виробник був усунутий від власності на засоби виробництва.

Узагальнюючи різні сторони еволюції економічних відносин в Україні, не важко дійти висновку, що в цілому ці відносини стали примітивнішими, ніж вони були на ранній стадії капіталістичної еволюції у західних країнах. Тому при визначенні характеру виробничих відносин в Україні ми навряд чи можемо користуватися категоріями, що характеризують відносини навіть раннього капіталізму, оскільки тут останнім часом надзвичайно розширився обсяг бартеру, натуральних форм оплати праці, не говорячи вже про те, що навіть ця оплата не завжди здійснюється регулярно. Надзвичайно розширилася сфера діяння допотопних форм капіталу -- купецького і лихварського. Навіть сучасний банківський капітал в Україні змушений функціонувати на основі принципів лихварського капіталу, а це неймовірно скорочує операції банків, повязані з кредитуванням обєктів промисловості, сільського господарства, транспорту, будівництва тощо.

Через втрату державою дійового контролю за виробництвом і розподілом відбулося небачене розширення тіньової економіки, яка, за наявними оцінками, створює від 40 до 60% ВВП. Тіньова економіка -- це приватнокапіталістична економіка, але така, що функціонує за межами правового поля держави. Незважаючи на це, вона функціонує за економічними законами товарного виробництва і капіталізму, й поки що державі не вдається ні скоротити обсяги її операцій, ні істотно обмежити її вплив на економічне життя.

Внаслідок неконтрольованого з боку держави процесу ринкової трансформації сформувалися галузеві, регіональні та функціональні клани, які, по суті, командують економічними процесами, спрямовуючи їх в русло, що відповідає їхнім інтересам. Могутність цих кланів посилюється тим, що вони зростаються з політичними структурами, передусім з структурами місцевої і загальнодержавної влади. В результаті формується своєрідна олігархічна структура суспільства, яка існує поряд з офіційною виконавчою і законодавчою владою, проникає в структуру цієї влади і здійснює діяльність, далеку й чужу інтересам трудящих мас. Зазначена олігархічна структура не є результатом ринкової трансформації, скоріше навпаки -- вона наслідок посилення влади доринкових відносин, великого поширення позаекономічних форм залежності виробників, залишків і пережитків феодальних та напівфеодальних відносин. Ці кланово-олігархічні структури -- результат недостатнього розвитку ринкових відносин, а не їх продукт, як вважають деякі теоретики. Повний, вільний розвиток цих відносин передбачає усунення влади цієї нової олігархії.

Отже, еволюція суспільних відносин в Україні, яка здійснюється під офіційно проголошеною заявою щодо ринкової трансформації суспільних відносин, призвела до виникнення нової суперечності: суперечності між формою економічного розвитку, що відповідає інтересам феодально-комерційної олігархії, та інтересами решти суспільства, насамперед -- інтересами трудящих, які терплять від безробіття, злиденного становища, фактичної політичної безправності, необмеженої влади бюрократії, небаченої корупції та інших бід, породжених напівфеодальним варіантом розвитку ринкових відносин. Природно тому, що саме трудящі кровно заінтересовані в усуненні цього варіанта, з дозволу сказати, «ринкових реформ», в широкому, вільному, цивілізованому розвитку ринкових відносин на шляхах утвердження розвинутих форм капіталістичних відносин, що відповідають потребам сучасної людини.

Зазначену суперечність слід розглядати як одну з основних суперечностей економічного розвитку сучасної України. Ефективна ринкова трансформація суспільних відносин, якщо розглядати її визначальний зміст, означає створення таких суспільно-економічних та соціально-політичних умов, які дають змогу якнайшвидше і рішуче створити відповідні цій суперечності форми її руху і вирішення. Це буде можливим, на нашу думку, якщо суспільний розвиток України повернеться, але не безпосередньо до соціалістичного варіанта суспільних перетворень, якого, як уже зазначалося, не існувало в минулому, а до державно-капіталістичного, повністю звільненого від режиму тоталітаризму і від залишків феодальних відносин. Цей варіант передбачає утвердження, поряд з ринковим, регулятивно-планового механізму управління, встановлення диктатури закону і найширшої демократизації суспільних структур.

Сьогодні в Україні економічна еліта -- це закрита група людей, що контролює великі капітали і галузі промисловості з дозволу влади. Sеlf-маdе-меns витиснуті в середній і дрібний бізнес. Такий державний устрій філософи називають олігархією, тобто владою деяких.

Олігархія в Україні складалася в умовах регресу промисловості і прогресу фінансових інститутів. Концентрація капіталів відбувалася при лідируючій ролі банків. Тому сформована олігархія є насамперед фінансової. У сферу її обєктивних інтересів входить збереження економічних привілеїв як основи одержання прибутку. Це обумовлює її прагнення до політичної стабільності і, отже, до обмеження демократії, тому що демократія є форма правління, головною слабістю якої є труднощі підтримки порядку.

Економічні інтереси нової української бізнес-еліти детермінують її базові політичні цінності. Це:

Державність -- прагнення до сильної, централізованої держави. Фінансовий великий капітал зацікавлений у високому ступені концентрації, що можливо при сильній центральній владі.

Патріотизм, в основі якого лежить протекціонізм, -- політика привілеїв для вітчизняного підприємництва.

Суспільний мир і згода, тому що тільки при спокійному і задоволеному населенні можлива політична (а отже, і економічна) стабільність. Великий бізнес обєктивно зацікавлений у підвищенні рівня життя населення, у боротьбі зі злочинністю.

Монополізм завжди був властивий економіці України (особливо в радянський період). У великій країні органічно розвивається лише велике виробництво. На наших очах знову відбувається укрупнення господарських структур, йде природний ріст фінансово-промислових груп, холдингів.

Їх розвиток спричиняє не тільки збагачення жменьки підприємців, але і створення високооплачуваних робочих місць, впровадження нових технологій, поліпшення обслуговування. Чим багатше банки, тим більше вони інвестують у вітчизняну промисловість, сприяючи її підйому. Але процвітання еліти не означає благополуччя народу.

Давньою проблемою України була відсутність консенсусу між владою і її підданими. Еліта схильна замикатися у своєму егоїзмі, думати тільки про своє збагачення. Для того щоб цього не відбувалося, необхідні демократичні механізми волевиявлення народу. І влада зобовязана прислухатися до думки простих людей. Навіть якщо ці люди на демократичних виборах заявляють, що вони не хочуть демократії.