Формування амортизаційної політики підприємства

контрольная работа

2. Методи дослідження амортизаційної політики підприємства, їх сутність та види

Застосування науково обґрунтованих методів дослідження є найістотнішою умовою отримання нових знань, тому їх вибір має вирішальне значення для результатів дослідження. Сучасна наукова діяльність немислима без застосування методів пізнання, вони є загальноприйнятим інструментарієм. Обраний дослідницький підхід і методи в сукупності складають методику дослідження, свого роду сюжетну лінію, відповідно до якої структурується весь зібраний фактичний матеріал.

Основу дослідження складає вибрана дослідником методологія. В перекладі з грецької "методологія" означає вчення про структуру, методи і засоби діяльності. Головною метою методології є вивчення засобів, методів і прийомів дослідження, за допомогою яких набувається нове знання в науці. Розвиток методології науки повязаний з розвитком методів наукового пізнання дійсності [10].

Метод (грец. Metohodos -- буквально «шлях до чого-небудь») в найбільш загальному значенні -- спосіб руху до мети, упорядкована діяльність.

Метод -- це спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя, це прийом, спосіб або образ дії. Метод як засіб пізнання є спосіб відтворення в мисленні досліджуваного предмета. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів є істотною умовою отримання нових знань.

У сучасній науці цілком успішно працює багаторівнева концепція методологічного знання. У цьому плані всі методи наукового пізнання можуть бути розділені на пять основних груп:

1. Філософські методи. Це: діалектика та метафізика.

2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження.

3. Приватно-наукові методи.

4. Дисциплінарні методи.

5. Методи міждисциплінарного дослідження.

Також наукою розрізняють два рівня досліджень

1. емпіричний.

2. теоретичний.

Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на обєкт, що вивчається і реалізується за допомогою спостереження, порівняння, вимірювання, експерименту. На рівні емпіричного пізнання відбувається відбір та опис фактів, здійснюється таке їх узагальнення, при якому факти подаються у вигляді системи, показуються їх залежності.

Спостереження - це систематичне і цілеспрямоване сприйняття обєкту, при якому дослідник не втручається в поведінку обєкта, а лише фіксує його властивості.

Порівняння-це встановлення подібностей чи розбіжностей обєктів та властивостей, що здійснюється як за допомогою органів чуття, так і з використанням спеціальних пристроїв.

Під вимірюванням розуміють визначення числового значення деякої величини за допомогою одиниць виміру шляхом порівняння її з еталоном.

Експериментом вважають вивчення обєкту , що спирається на активний цілеспрямований вплив на обєкт штучно створених дослідником умов. Експеримент може проводитись з метою визначення нових якостей обєкту (дослідницький експеримент), перевірки правильності теоретичних положень (перевіряючий експеримент), демонстрації явища (демонстраційний чи ілюстративний експеримент).

Теоретичне дослідження концентрується навколо універсальних законів і гіпотез. Теоретичне пізнання характеризується абстракцією, визначенням і т.п. З їх допомогою встановлюються закономірності, сутність явищ і процесів. До теоретичних методів наукових досліджень відносять узагальнюючі методи (сходження від абстрактного до конкретного, ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод) та часткові методи (визначення, опис, інтерпретація) [10].

Процес емпіричного і теоретичного пізнання -- це не тільки логічна проблема, але однаковою мірою методологічна проблема. Перехід від фактів до теоретичних висновків, процес висвітлення нових фактів і проблем призводять до виникнення наступних чотирьох основних ситуацій:

1. Нові факти можуть бути пояснені в рамках вже існуючої системи понять.

2. Для опису та пояснення нових фактів потрібне введення нових термінів і понять.

3. Нові факти та проблеми вимагають, щоб для їх пояснення, була розроблена спеціальна теорія.

4. Нові факти і нові проблеми вимагають кардинального перегляду вихідних принципів колишньої системи поглядів.

До емпірико-теоретичних методів відносять: абстрагування, аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, моделювання, історичний підхід, логічний підхід.

Під абстрагуванням розуміють відхилення несуттєвих думок, властивостей, звязків і відносин реальних обєктів і, одночасно, виділення однієї з декількох сторін. Розрізняють наступні види абстрагування: ототожнювання, ізолювання, конструктивізація.

Аналіз і синтез - комплексний метод дослідження, що базується на послідовному розчленуванні обєкту на елементи чи властивості (аналіз) та зєднанні окремих його частин в єдине ціле (синтез).

Індукція і дедукція спрямовує процес пізнання від окремого до загального (індукція) і від загального до конкретного (дедукція).

Моделювання - це процес вивчення обєкту через пристрої (елементи моделі), що моделюють його поведінку, з перенесенням знань з моделі на оригінал. Моделювання буває фізичне, графічне, аналогове, економіко-математичне, компютерне та ін. [19].

За своєю спрямованістю, за безпосереднім відношенням до практики окремі науки прийнято підрозділяти на фундаментальні та прикладні. Поділ на фундаментальні та прикладні дослідження носить умовний характер. Незалежно від характеру цілей результатом і фундаментальних і прикладних робіт є нові знання.

Під фундаментальними дослідженнями розуміються експериментальні і теоретичні роботи, які ставлять собі за мету знайти і описати нові, невідомі явища і процеси в природі, розкрити їх механізм і закони, що керують ними. Як правило, фундаментальні науки випереджають у своєму розвитку прикладні, створюючи для них теоретичний розділ. Приорітетним у фундаментальному дослідженні є ,вироблення нових наукових знань які мають домінуюче, чільне значення у фундаментальних галузях знань. Це дослідження пошукового характеру, тематика яких визначається загальним розвитком науки, тобто з однієї роботи випливає як ланцюгова реакція наступна проблема, що підлягає дослідженню.

Під прикладними дослідженнями мається на увазі практичне використання отриманих знань, тобто наукові роботи, мета яких використовувати отримане в результаті фундаментальних досліджень для практичної діяльності людини. Безпосередня мета прикладних наук -- застосування результатів фундаментальних наук для вирішення не тільки пізнавальних, а й соціально-практичних проблем. На стику прикладних наук і практики розвивається особлива галузь досліджень - розробки, що переводять результати прикладних наук у форму технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів і т.п. [10].

Внутрішня структура наукових досліджень складається з таких ланок:

1. Стратегічні дослідження це дослідження для отримання нових знань у визначально важливих для суспільного розвитку областях. Тут маються на увазі дослідження, розраховані на довгострокову перспективу.

2. Цільові дослідження -- це дослідження, спрямовані на досягнення встановлених цілей, завдань, результати яких використовуються на практиці.

3. Технологічні прикладні дослідження -- це дослідження, спрямовані на вирішення практичних, в основному короткочасних завдань.

Кожне теоретичне дослідження складається з таких етапів:

1. Постановка проблеми

Проблема (перешкода, труднощі -- у перекладі з давньогрецької) в науковому пізнанні є вираженням невідповідності між досягнутим рівнем та обсягом знання, з одного боку, і потребою в поясненні та передбаченні непояснених і нових фактів з іншого. До числа фактів відносять і протиріччя між науковими теоріями. Коли спостерігається вказана невідповідність, прийнято говорити про наявність проблемної ситуації. При наявності багатьох проблемних ситуацій ,вибір і постановка проблем визначаються обєктивними і субєктивними умовами. Обєктивні умови -- це необхідність зміни теоретичних уявлень, засобів і методів пізнання, що перешкоджають вирішенню теоретичних та практичних завдань ,задоволення потреб людей.

Обрана проблема підлягає поданню, постановці, тобто вислову у мовній формі. Не існує жодних рецептів, які вказують, як саме потрібно ставити нові проблеми, особливо фундаментальні. Але можна вказати фактори і кроки постановки проблем.

Чим більш фундаментальною виглядає проблема, тим більш абстрактний і загальний характер набуває її первісне формулювання.

Вузькі і прикладні проблеми ставляться в розвинених областях дослідження. У рамках загальних теорій формулюються проблеми з можливостями їх приватного застосування, як пояснення та передбачення.

Широта і глибина проблем залежать від широти і глибини знання, на основі якого вони формулюються. Разом з тим будь-яка наукова проблема відрізняється від простого питання тим, що відповідь на неї не можна знайти шляхом перетворення наявного знання. Рішення проблеми передбачає вихід за межі відомого і тому не може бути знайдено за заздалегідь відомими правилами. Можна перерахувати лише кроки, що формулюють постановку і вирішення проблеми. До них відносяться:

ь обговорення нових даних, які не можуть бути пояснені в рамках існуючих теорій; аналіз і оцінка тих ідей і методів вирішення проблеми, які можуть бути висунуті на основі нових даних;

ь визначення типу рішення проблеми, його звязку з вирішенням інших проблем і можливості контролю рішення;

ь попередній опис проблеми. У результаті встановлюється специфіка даних, що підлягають поясненню, виділяються частково відповідні їм знання і проголошується необхідність висування гіпотези для їх пояснення, доказів або передбачення.

Це і є формулювання проблеми, на висунення гіпотези для її вирішення. Гіпотезою називається спосіб мислення, який полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Термін «гіпотеза» уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу [10].

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення « не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадне пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять.

Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Побудова гіпотез -- необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона -- система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези [19].

Гіпотеза -- процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:

1) висування гіпотези;

2) доведення гіпотези;

Інші виділяють в гіпотезі не дві, а три, чотири чи пять стадій:

1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів);

2) формування гіпотези;

3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези);

4) перевірка цих наслідків на практиці;

5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези;

Гіпотеза будується не на голому місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди повязана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.

Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших -- вони є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу.

Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.

Припущення -- головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, звязки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення в гіпотезі -- це, з одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів, з другого боку -- це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.

Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.

Розрізнюють гіпотези наукові й робочі.

Наукова гіпотеза -- це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи і суспільства.

Робоча гіпотеза -- це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робоча гіпотеза є припущенням -- пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоча гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, котре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою [10].

Теорія - система знань, яка описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності та зводить відкриті в цій галузі закони до єдиного обєднувального початку (витоку). Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. У теорії ці результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, обєднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракції, ідеалізації та принципів.

До нової теорії ставляться такі вимоги:

§ адекватність наукової теорії описуваному обєкту, що дає змогу у визначених межах замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

§ повнота опису певної галузі дійсності;

§ необхідність пояснення взаємозвязків між різними компонентами в межах самої теорії. Наявність звязків між різними положеннями теорії забезпечить перехід від одних тверджень до інших;

§ відсутність внутрішньої несуперечливості теорії та відповідність її дослідним даним.

Теорія має бути евристичною, конструктивною і простою.

Евристичність теорії віддзеркалює її можливості передбачення та пояснювання. Математичний апарат теорії повинен не тільки забезпечувати точні кількісні передбачення, але й допомагати відкривати нові явища. Конструктивність теорії полягає у можливості простої, здійснюваної за певними правилами перевірки основних її положень, принципів і законів. Простота теорії досягається введенням узагальнених законів скорочення та стиснення інформації за допомогою спеціальних символів.

Вирішальною основою наукового пізнання є практика. Роль практики полягає у створенні матеріально-технічних засобів наукового дослідження. При цьому матеріально-технічні засоби не залишаються незмінними, а безперервно удосконалюються у процесі розвитку матеріального виробництва, промисловості, техніки [10].

Наукове пізнання покликане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні основи для розвязання практичних проблем.

Делись добром ;)