Аналіз динаміки матеріальних витрат та структура собівартості продукції в ПП "Вебр"

курсовая работа

1.1 Поняття та сутність матеріальних витрат та собівартості продукції

Собівартість продукції - один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і обєднань, що виражає в грошовій формі всі витрати підприємства, повязані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, у що обходиться підприємству виготовлена ним продукція. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних засобів, вартість сировини, матеріалів, палива та інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна плата).

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, робіт або послуг, які були реалізовані протягом звітного періоду, нерозподілених виробничих витрат.

Однак вирахування собівартості може змінюватися під впливом наступних факторів:

· залежно від ступеня готовності продукції та її реалізації розрізняють собівартість валової, товарної, відвантаженої й реалізованої продукції;

· залежно від кількості продукції - собівартість одиниці продукції, усього обсягу випущеної продукції;

· залежно від повноти включення поточних витрат до собівартості обєкту калькулювання - повну фактичну собівартість і скорочену (усічену) собівартість;

· залежно від оперативності формування собівартості - фактичну або нормативну, планову.

Розрізняють чотири види собівартості промислової продукції. Цехова собівартість включає витрати даного цеху на виробництво продукції. Загальнозаводська собівартість показує всі витрати підприємства на виробництво продукції. Повна собівартість характеризує витрати підприємства не тільки на виробництво, а й на реалізацію продукції. Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва в галузі в цілому.

Цілі обліку собівартості продукції: а) своєчасне, повне й достовірне визначення фактичних витрат, повязаних з виробництвом і збутом продукції; б) розрахунок фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції; в) контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Напрямки використання собівартості:

· оцінка й аналіз використання планових показників;

· визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому;

· оцінка фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток й удосконалення виробництва;

· планово-економічні й аналітичні розрахунки.

Як правило, всі перераховані завдання вимагають забезпечення повного зіставлення планових і звітних даних щодо складу й класифікації витрат, обєктів й одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за плановими (звітними) періодами.

Витрати плануються й враховуються за двома напрямками:

· за економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація, ін.) - кошторис витрат;

· за калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) виникнення витрат - калькуляція.

Варто підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цехів за економічно однорідними елементами. Це необхідно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або аналізі позаелементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріалоємності, енергоємності, трудомісткості, фондоємності випущеної продукцію тощо [19, с.134].

Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються за первинними економічними елементами і статтями витрат.

Групування за первинними економічними елементами дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних засобів, витрати на оплату праці та інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану із собівартості з іншими розділами техпромфінплану, для планування оборотних активів і контролю за їх використанням. У промисловості прийняте наступне групування витрат за їх економічними елементами:

· Сировина і основні матеріали;

· Допоміжні матеріали;

· Паливо (з боку);

· Енергія (з боку);

· Амортизація основних фондів;

· Заробітна плата;

· Відрахування на соціальне страхування;

· Інші витрати, не розподілені за елементами.

Групування витрат за економічними елементами показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції та інші господарські потреби. За економічними елементами не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому поряд з групуванням витрат за економічними елементами витрати на виробництво плануються і враховуються за статтями витрат (статтями калькуляції).

Групування витрат за статтями витрат дає можливість бачити витрати за їх місцем і призначенням, знати, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості за статтями витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:

· сировину та матеріали;

· паливо і енергія на технологічні потреби;

· основна заробітна плата виробничих робітників;

· витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

· цехові витрати;

· загальнозаводські витрати;

· втрати від браку;

· невиробничі витрати.

У процесі виробництва й реалізації продукції виникає необхідність у витратах для забезпечення безлічі повязаних з цим процесом функцій. Витрати можуть бути розділені за їхньою економічною однорідністю на 5 елементів, згідно П(с)БО «16 Витрати»:

· матеріальні витрати (за винятком вартості відходів);

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні потреби;

· амортизацію основних засобів;

· інші витрати.

Класифікація єдина для всіх галузей промисловості [4, ст.277].

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат належать витрати, безпосередньо повязані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом за її окремими видами: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна плата основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат належать витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські, з утримання та експлуатації обладнання.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються за статтями витрат, прийнятими у даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат за окремими статтями, а в нормативній - за діючими на даному підприємстві нормам, і тому вона на відміну від планової калькуляції у звязку зі зниженням нормативів у результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісяця. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану щодо собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Нормативний метод обліку і калькулювання є найбільш прогресивним, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань зі зниження собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрачання. Усі витрати в межах норм враховуються без групування, за окремими замовленнями. Фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Відпуск продукції або надання послуг припускає відповідне ресурсне забезпечення, величина якого впливає на рівень розвитку економіки підприємства, тому кожне підприємство або виробнича ланка повинні знати, у що обходиться виробництво продукції (робіт, послуг). Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, тому що рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоздатність підприємства, його економіку.

Вартість матеріальних ресурсів, яка відображується за елементом «Матеріальні витрати», формується, виходячи з цін їхнього придбання (без обліку податку на додану вартість); націнок; комісійних винагород, що сплачують постачальникам і зовнішньоекономічним організаціям; вартості послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги; мита; плати за транспортування, зберігання й доставку, здійснювані сторонніми організаціями.

У всіх випадках витрати на матеріальні ресурси власного виробництва, електричну й теплову енергію, доставку власним транспортом і т.п. включаються до відповідних елементів витрат.

Після цього відповідні витрати відносять до однойменних елементів кошторису.

Дотримання такого порядку необхідне, інакше кошторис витрат на виробництво по підприємству в цілому не буде вирішувати одне зі своїх основних завдань - скільки і яких однорідних ресурсів необхідно на запланований обсяг виробництва.

Відходи віднімаються за тією або іншою оцінкою. Не відноситься до відходів супутня продукція, що виключається з витрат на виробництво основного продукту за ціною або за собівартістю при окремому способі її виробництва.

До елементу «Витрати на оплату праці» включається заробітна плата всіх категорій працівників, а також інші виплати, що включають до фонду оплати праці. Не враховуються виплати у вигляді матеріальної допомоги, оплати додаткових відпусток, надбавки до пенсій, оплата проїзду транспортом до місця роботи, оплата путівок на лікування й ін.

В елементі «Відрахування на соціальні потреби» відображуються відрахування до Пенсійного фонду, медичного страхування, що включається до собівартості продукції.

В елементі «Амортизація основних засобів» відображуються амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих засобів, розраховані, виходячи з балансової вартості й затверджених норм, включаючи й прискорену амортизацію їхньої активної частини.

До елементу «Інші витрати» відносяться всі інші витрати, що входять до собівартості продукції, але не стосуються раніше перерахованих елементів витрат.

Особливо слід зазначити витрати на проведення складних видів ремонту основних виробничих засобів (ремонтний фонд). Кошти, що утворюють цей фонд, рівномірно включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) у складі елементу «Інші витрати».

В інших випадках витрати на проведення всіх видів ремонтів (поточних, середніх, капітальних) включаються до собівартості продукції за відповідними елементами витрат [6, с.121].

Класифікація витрат за економічними елементами є основою для розробки кошторису витрат на виробництво; вона дозволяє визначити загальну потребу підприємства в однорідних ресурсах, які використовуються для розрахунку структури собівартості продукції в розрізі галузей.

В процесі виробництва продукції витрати виникають у різних виробничих і невиробничих сферах, вони містять різні за економічним змістом витрати, які залежать від характеру виготовлення виробів, виконання робіт, технології й організації праці.

Таким чином, виникає необхідність у класифікації витрат не тільки за їхніми однорідними елементами, але й за місцем їхнього виникнення або за статтями витрат. Класифікація витрат необхідна для розмежування витрат за цільовим призначенням й місцем їхнього виникнення. Іншими словами, витрати підприємства підрозділяються відповідно до їхнього виробничого призначення, при цьому той самий вид витрат може використовуватися для різних цілей. Так, паливо витрачається на підприємстві як на технологічні цілі, так і для опалення, тобто витрати на паливо повязані не тільки з виробництвом даного виду продукції, але й з потребами підприємства в цілому. Так само можна розділити витрати на енергію. Витрати підприємства на оплату праці підрозділяються на оплату основних виробничих робітників, допоміжних робітників, оплату праці цехового й управлінського персоналу.

Класифікація витрат за статтями калькуляції має істотні відмінності за галузями промисловості, відображуючи їхню специфіку. Разом з тим діє типова номенклатура статей, до якої включаються:

· сировина й матеріали;

· відходи (віднімаються);

· купівельні вироби, напівфабрикати й послуги виробничого характеру сторонніх організацій;

· паливо й енергія на технологічні цілі;

· заробітна плата виробничих робітників;

· відрахування на соціальні потреби;

· загальновиробничі витрати;

· загальногосподарські витрати;

· втрати від браку;

· інші виробничі витрати.

Завдяки постатейній класифікації витрати можуть контролюватися в плані й обліку за місцем їхнього виникнення й за окремими видами продукції. Крім того, за кожною статтею витрат можна визначити ступінь звязку величини витрат зі встановленою калькуляційною одиницею.

У цей час на практиці більшість малих підприємств не користується розгорнутою номенклатурою статей калькуляції, при цьому звичайно виділяючи прямі матеріальні витрати, прямі трудові витрати з відрахуваннями на соціальні потреби, інші прямі витрати й накладні витрати [18, с.134].

До класифікації статей витрат за основним ознакам відносяться:

1. Стосовно виробництва витрати діляться на виробничі й комерційні. До виробничих відносять всі витрати, безпосередньо повязані з виготовленням продукції. Вони утворюють виробничу собівартість, або витрати виробництва підприємства. Під комерційними розуміють витрати, які повязані з реалізацією готової продукції. Це витрати обігу, неминучі на будь-якому підприємстві.

2. За доцільністю їхнього здійснення витрати діляться на продуктивні й непродуктивні. Продуктивними називають витрати, які виправдані або доцільні в даних умовах виробництва. Непродуктивні - це такі витрати, які утворюються з причин, повязаних з недоліками технології й організації виробництва, з втратами від браку, простоями, нестачами, і, як правило, відображуються тільки у фактичній калькуляції.

Стосовно калькуляції собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) витрати операційної діяльності підрозділяються на такі, які:

· використовуються при калькуляції собівартості;

· не використовуються при калькуляції собівартості.

Витрати, які враховуються при калькуляції собівартості, складаються з витрат виробничого підрозділу (прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці й інших прямих витрат), а також змінних загальновиробничих і розподілених постійних загальновиробничих витрат.

Витрати, які не враховуються при калькуляції собівартості, діляться на адміністративні витрати, витрати на збут та інші витрати операційної діяльності [10, с.265].

Делись добром ;)