Аналіз собівартості продукції на підприємстві ТОВ "Україна"

курсовая работа

3. Шляхи зниження витрат на виробництво продукції

Основне завдання та мета будь-якого підприємства - отримання прибутку. Висока роль прибутку у розвиткові підприємства і забезпечення інтересів його власників та персоналу визначають необхідність розробки ефективної політики управління прибутком, аналізу та виявлення шляхів його максимізації.

В її розвязанні можна визначити два основні напрями: залучення значних інвестицій для структурної перебудови підприємств та здійснення інноваційної політики розвитку виробництва на базі забезпечення його конкурентоздатності та конкурентоздатності продукції; налагодження чіткого обліку витрат виробництва та забезпечення ефективності їх формування [18, с.167].

Отже, будь-який аспект забезпечення ефективного розвитку виробництва необхідно тісно повязувати з проблемами ефективності управління витратами виробництва. При цьому незалежно від форм власності на засоби виробництва та управління підприємствами держава повинна взяти на себе функції контролю за ефективністю формування витрат виробництва. В першу чергу, це стосується тих матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, які формують стратегію розвитку національної економіки.

Політика управління прибутком представляє собою процес виробітки і прийняття управлінських рішень по всіх основних аспектах його формування, розподілу та використання на підприємстві. Головною метою політики управління прибутком є забезпечення зростання добробуту підприємства, підвищення його ринкової вартості.

Одним з головних резервів підвищення прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на будь-якому підприємстві відносять: суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній конюнктурі ринку; продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань; широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності; скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються, та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести: зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці; скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної конюнктури ринку; забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше; побудова функціональних моделей взаємозвязку постійних, змінних витрат, ціни та обсягів виробництва може бути реалізована через застосування різних моделей аналізу [10, с.265].

Крім того, є значні резерви скорочення собівартості продукції за рахунок скорочення витрат на збут. Зокрема цьому завданню сприяють тісні звязки зі споживачами. Особливо актуальним для скорочення витрат збуту є співпраця з оптовими торговельними підприємствами, які б закуповували продукцію прямо на підприємстві і в подальшому займалися її транспортуванням та реалізацією самостійно. Це забезпечило б підприємству-виробнику економію витрат на транспортування та реалізацію продукції.

Резерви скорочення собівартості криються в скороченні матеріальних, трудових та інших витрат на виробництво продукції.

Так, при ефективнішому використанні матеріальних ресурсів зявилася б можливість зниження матеріаломісткості продукції, що дозволило б скоротити розмір витрачених матеріальних ресурсів.

Ефективнішому використанню матеріальних ресурсів сприятиме впровадження елементів нормативного обліку з виявленням відхилень фактичних витрат від їх нормативних значень. При такій організації обліку зявляється можливість визначити причини відхилень, якими можуть бути: заміна одних видів матеріалів іншими, технічна несправність устаткування, порушення в технології виготовлення, низький рівень кваліфікації робітників та інші, а також застосовувати заходи по усуненню відхилень у бік збільшення витрати матеріалів.

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скороченню собівартості сприяють і ефективніше використання трудових ресурсів, оскільки воно знаходить своє віддзеркалення в собівартості через витрати на оплату праці. Прийнятним вважається положення, при якому темп зростання продуктивності праці випереджає темп зростання середньої заробітної плати робітника.

Велика питома вага в собівартості, а також найбільший відсоток підвищення мають інші витрати, які в своїй більшості не залежать від обєму виробництва. Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обєму випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат в цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях.

У процесі планування собівартості продукції враховується вплив основних техніко-економічних факторів, таких, як підвищення рівня механізації виробництва, впровадження прогресивних технологій, впровадження рентабельних видів продукції, раціональне використання матеріальних і фінансових ресурсів, застосування прогресивних форм організації та оплати праці.

Делись добром ;)