2.3 Аналіз використання робочого часу

Подальшим кроком в аналізі використання персоналу є аналіз використання робочого часу.

Використання робочого часу звичайно аналізують за допомогою таких показників, як середня кількість днів, відпрацьованих робітниками за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту підприємства з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів:

- кількість вихідних і святкових днів;

- кількість днів чергової відпустки;

- інші види відпусток, передбачених законодавством;

- кількість днів непрацездатності;

- неявка на роботу з дозволу адміністрації;

- прогули;

- інші.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника визначають такі чинники: величина нормативного робочого тижня; час простою упродовж дня, зафіксований в обліку; час понадурочної роботи (збільшує величину показника); час інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо).[18, 147]

Під час аналізу знаходять відхилення цих показників від плану, порівнюють їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень. Особливу увагу при цьому необхідно звертати на величину зафіксованих в обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини: неявку на роботу з дозволу адміністрації; прогули й цілодобові простої; внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку; облікований брак продукції.

Слід враховувати і те, що не обліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими, ніж показано у звітності. Вони спричинюються недоліками в організації виробництва й управління, простоями устаткування через його несправність, відсутністю на робочому місці сировини, матеріалів, інструменту та інших ресурсів, низькою трудовою дисципліною, непродуктивною роботою та ін. Внаслідок неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час, адже наведені у звітності показники часу роботи визначаються як різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими простоями. Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої робітників можна знайти за допомогою додаткових розрахунків або вибіркових спостережень і опитувань робітників.

За результатами аналізу треба розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу і повязаних з ним непродуктивних виплат заробітної плати, особливу увагу приділивши питанням поліпшення обліку внутрішньозмінних втрат робочого часу.

Вихідні дані для аналізу впливу факторів на формування фонду робочого часу.

фонду робочого часу (ФРЧ) застосовують трифакторну мультиплікативну модель:

ФРЧ = КР Ч Д Ч Т , (2.1)

де КР - чисельність робітників; Д - кількість робочих днів, відпрацьованих 1 робітником в середньому за рік; Т - тривалість робочого дня.

Методика розрахунку впливу складових факторів на фонд робочого часу показана із застосовуванням факторного аналізу на прикладі даних підприємства (табл. 2.5).

Для аналізу використано спосіб абсолютних різниць.

Дані 2008 р. позначимо індексом „1”, а 2007 р. - „0”:

ФРЧ₁ = КР₁Ч Д₁ Ч Т₁ ; (2.2)

ФРЧ₀ = КР₀Ч Д₀ Ч Т₀ . (2.3)

ФРЧ₁ =314217 9,2 = 633683,4

ФРЧ₀ =328220 9,3 = 671088

Таблиця 2.6.

Розрахунок впливу факторів на формування фонду робочого часу

Таким чином, величина загального бюджету часу зросла на 37404,6 людино-годин. Це зумовлено зростанням фактичної кількості відпрацьованих одним робітником днів - 9151,2 год. і ростом тривалості робочого часу за рахунок понадурочного часу - на 7216 год.

Скорочення чисельності персоналу за період мало негативний вплив на формування фонду робочого часу. Як висновок з розрахунків випливає, що підприємству слід більш детально працювати з персоналом, враховуючи фактори мотивації до праці.