2.1. Негативні тенденції розвитку галузі та їх наслідки

Головна причина проблем бурякоцукрової галузі в тому, що на державному рівні до цього часу не визначено стратегію її розвитку. Якщо необхідно збе-регти потужності цукрових заводів як експортний по-тенціал - це один шлях розвитку, якщо виробляти цу-кор в обсягах лише для внутрішнього споживання - інший. Можливий і третій варіант, який не хочеться допускати, - політика держави в галузі буде спрямова-на на підтримку бізнесу, повязаного з переробкою цукру-сирцю тростинного, що приведе до ліквідації власного бурякоцукрового виробництва.

Враховуючи останні заяви Уряду, все-таки є надія на підтримку вітчизняного бурякоцукро-вого виробництва. Закон України "Про державне ре-гулювання виробництва і реалізації цукру" дає мож-ливість її здійснювати, зокрема, через мінімальну ці-ну, порядок розподілу квот, механізм пільгового кре-дитування галузі, ліцензування оптової торгівлі цук-ром. Виконання цього закону в повній мірі дасть можливість відрегулювати внутрішній ринок цукру, сформувати галузь, збільшити обсяги виробництва, задіяти експортний потенціал, зробити галузь інвес-тиційно привабливою.

Одним із основних інструментів забезпечення від-родження галузі є встановлення державою мінімаль-ної ціни на цукрові буряки і цукор. Проте, вона так і залишатиметься декларативною доти, поки не буде створений надійний механізм утримання мінімальної ціни, сформовані правила гри на внутрішньому ринку.

Стосовно захисту внутрішнього ринку цукру необ-хідно сказати, що необгрунтоване ввезення тростин-ного цукру-сирцю в Україну в кінці девяностих років минулого сторіччя за умов надлишку бурякового цук-ру на внутрішньому ринку скоротило вітчизняне ви-робництво до рівня, нижчого від обсягів внутрішньо-го споживання. На сьогоднішній день головна проблема - неконтрольоване ввезення в Україну цукру і цукровмісних продуктів. Існуючі прогалини у законодавстві та не-добросовісні виконавці з контролюючих органів да-ють можливість обходити закони і дестабілізувати внутрішній ринок. Якщо у 2002 р. в Україну було ввезено 500 тис. т цукру, то у 2003 р. обсяги його збіль-шились втричі і перевищили 1,5 млн. т, з яких левова частка припадає на давальницьку сировину. При цьому лише за офіційними даними у 2003 р. невивезеними з України залишилось близько 500 тис. т цук-ру з цієї сировини [22].

Основні схеми надходження імпортного цукру в Україну - через давальницькі операції у зовнішньо-економічній діяльності, через угоди про вільну тор-гівлю з країнами СНД, митні і податкові режими спеціальних економічних зон і територій пріоритет-ного розвитку, в обхід Закону „Про Митний тариф України” і пряма контрабанда.

Бурякоцукрова галузь України все ще перебуває в полоні затяжної системної кризи. Незважаю-чи на ряд правових, організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів, здійсненних держав-ними органами за останній період, кардинальних змін в розвитку бурякоцукрової галузі України поки що не відбулось.

Зазнавши значної руйнації в період 1997-2002 рр., буряківництво і цукрова промисловість України до певної міри загальмували розвиток негативних про-цесів, але на протязі трьох останніх років не рухають-ся у своєму розвитку вперед, зупинившись на показ-никах щорічного виробництва 13 млн. т цукросиро-вини і 1,5 млн. т цукру. Аналіз свідчить, що основний спад виробництва (70%) зумовлений скороченням посівних площ під цукровими буряками і лише на 30% - зниженням вро-жайності і цукристості.

Прикро, що значні скорочення посівних площ від-булися саме в регіонах інтенсивного бурякосіяння - в Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській, Кіровоградській, Тернопільській та інших областях.

Найбільше зниження цукристості також відмічено в областях: Черкаській - на 2,74%, Полтавській - на 2,41%, Київській - на 2,12%, Вінницькій - на 1,72%. На 1,2... 1,5% знизилась цукристість у Миколаївській, Чернівецькій, Харківській, Сумській і Кіровоград-ській областях. І лише одна Волинська область підня-ла цукристість від 15,18% до 16,02%.

Прикро й те, що глибокого детального аналізу при-чин скорочення посівних площ і падіння якості сиро-вини в кожному конкретному випадку досі практично не здійснено. Можна говорити лише про загальні зако-номірності, які більш-менш проявились у останні три-чотири роки. Серед них найсуттєвішим є помітний по-ворот агробізнесу в бік більш прибуткових сільськогос-подарських культур і виробництв, а саме: соняшнику, кукурудзи, сої, озимої пшениці. Так, за останні 10 ро-ків посівна площа під кукурудзою на зерно в Україні зросла у 1,85 раза (з 1,2 млн. га до 2,3 млн. га), під со-няшником-у 2,4 раза (з 1,6 млн. га до 3,8 млн. га) і ли-ше в 2004 р. площі під соняшником дещо скорочені.

Бурякова галузь неприваблива для капіталовкла-день та інвестицій. Нові власники, яким дістались цукрові заводи за досить низькими цінами, не поспі-шають фінансувати ані виробництво сировини, ані її переробку. А окремі спроби вкласти кошти в сировинну базу, за деякими виключеннями, закінчились невдачами. Тому значна частина власників, яка до того ж слабко розбирається у такому складному ви-робництві, як цукрове, воліє експлуатувати природну родючість грунтів і мати прибутки від урожайності 200...220 ц/га або від здачі заводів у металобрухт.

Не виправдовує себе позиція очікування "стратегіч-ного інвестора", яким в усьому цивілізованому світі є високий рівень заробітної плати основної маси насе-лення та досить високі внутрішні ціни на продукцію. Заробітна ж плата в Україні, в т.ч. працівників бурякоцукрової галузі, дуже низька. А хронічний дефіцит коштів у основної маси виробників, постійне вими-вання їх через недосконалість системи ціноутворення та посередництво - основні причини технічної відста-лості цукрового виробництва, небажання працювати в такій складній галузі. Крім того, надмірне і безсистем-не завезення в Україну тростинного цукру-сирцю і пе-реробка його на вітчизняних цукрових заводах є ос-новною причиною деформації українського буряків-ництва. Цей фактор вимагає детальнішого осмислення та прийняття заходів щодо його врегулювання, тому що багато негативних рішень з цього приводу прийма-ється саме на рівні державних органів.

Відсутність повноцінних інформаційної та моніторингової систем в галузі, розлад статистичної звіт-ності не дають повної і чіткої інформації щодо про-цесів, що відбуваються в галузі. Тому, щорічні дані щодо розмірів площ посіву цукрових буряків і площ до збирання відрізняються на 120...170 тис. га, а при-чини цього досі не встановлені.

Потенціал культури цукрових буряків завжди був досить значним і за економічною ефективністю вони займали найвище місце. За вартістю продукції з гек-тара цукрові буряки переважали озиму пшеницю в 4.4 раза, соняшник - у 4,9 раза, а за прибутками -відповідно у 3,1 і 3,4 раза. У 1986-1990 рр. рентабель-ність цукрових буряків становила 34,5%, в період 1991-1995 рр. - 89,3%. В останні роки виробництво цукросировини практично стало збитковим, за ви-ключенням 2000 р., 2001 р. та 2003 р. коли рентабель-ність була на рівні відповідно 5,8%, 1,5% і 10,2%; у 2002 р. одержано збиток - 10,4%.

Мінімальна закупівельна ціна (з ПДВ) на цукрові буряки третій рік підряд становить 165 грн./т. Такий рівень ціни вже не забезпечує ефективного виробництва сировини. За детальними підрахунками Інституту аг-рарної економіки і Інституту цукрових буряків вона має бути на рівні 200...210 грн./т. Тоді оптова ціна цук-ру має становити 2768 грн./т, роздрібна ціна -3,20...3,50 грн./кг. Але цього не відбувається, оскільки на внутрішньому ринку ціну цукру не вдається підня-ти више 2200...2400 грн./т. Такий „ціновий тромб” практично переводить галузь у розряд неефективних.

А значний ріст реалізаційних цін на озиму пшеницю, кукурудзу і соняшник в останні роки ставить цукрові буряки в розряд економічно невигідних культур. При середній врожайності буряків 40 т/га, пшениці - 2.5 т (товарного зерна), соняшника - 2,0 т/га (насін-ня), кукурудзи - 8 т/га (зерна) і діючих ринкових ці-нах виручка (в розрахунку на 1 га) від цукросировини, озимої пшениці і соняшника практично вирівнюють-ся, а від кукурудзи - стає у 2,5 раза вищою при спів-відношенні витрат на 1 га як 3:1 (на виробництво цукрових буряків витрачається 3,7...4,0 тис. грн., решти названих культур - 1,2...1,3 тис. грн.). Навіть у високоефективних господарствах, при ви-сокій врожайності цукрових буряків, вони поступа-ються кукурудзі на зерно [18].