1.1.1 Стан інноваційної сфери в Україні

На даному етапі розвитку української науки та економіки проблема формування основних засад розвитку і вдосконалення системи наукової та науково-технічної оцінки як одного з засобів забезпечення реалізації соціально-економічного та організаційно-господарського розвитку України є надзвичайно актуальною.

Політика держави повинна бути спрямована, насамперед, на розробку ефективної системи створення і стимулювання діяльності технопарків і високо технологічних виробництв на базі НДІ і ВНЗ усієї країни. Потрібно створити умови, щоб займатися наукою стало вигідно. Потрібно розробити механізм, що дає можливість усім вищим навчальним закладам, що займаються дослідницькою діяльністю, і науково-дослідним інститутам заробляти, втілюючи в життя і продаючи плоди своєї інтелектуальної праці. Головна причина занепаду науково-дослідної сфери - це відсутність стимулу, чи, іншими словами, попиту на наукові дослідження і розробки з боку промисловості і держави. В даний час ринкові відносини в освітніх центрах України виражені лише в наданні платного навчання, що хоч і служить значною матеріальною підтримкою для ВНЗ, але аж ніяк не сприяє підвищенню якості навчального процесу, і уж звичайно цих засобів не досить для ведення ефективної дослідницької діяльності.

Фінансування промислових інвестиційних проектів актуально, але не меншу актуальність здобуває проблема фінансування наукових досліджень і розробок, особливо для Харківського регіону з великим науковим і освітнім потенціалом. Незадовільне положення з фінансуванням української науки не тільки різко знижує її ефективність, але і ставить під загрозу сам факт її існування. Чисельність вчених винахідників у науково-технічній сфері зараз складає 13,1%. Чисельність винаходів у розрахунку на 100 тис. чоловік населення, що у 1990р. в Україні складала 35,2 (у Франції - 16,1; США - 19,1; ФРН - 27,5; Росії - 35,6; Японії - 40,7), скоротилася за остані десять років у 10 разів, що поставило країну по цьому показателю в число найменш технологічно розвитих, у той час як у країнах Заходу цей показник збільшився в 1,2-1,4 рази [1]. Виходячи з вище сказаного, варто зробити висновок, що Україні необхідний якісно новий підхід до організації науково-дослідного процесу.

Країни, розвиток яких спирається на імпортну техніку і технології, незмінно виявляються в економічній і політичній залежності від промислово розвинутих країн. Уникнути такої долі можна лише зберігаючи і розвиваючи власний науково-технічний і промисловий потенціал.

Наукові дослідження допоможуть перейти на більш прогресивні технології, що дозволить знизити собівартість продукції, приведе до більш продуктивного використання отходів, а також підвищить конкурентноздатність продукції на ринку.

Розвиток інноваційної моделі структурної перебудови економіки і її ріст, твердження України як високотехнологічного держави проголошуються основним принципом державної політики.[2]