1. Структура газової промисловості України

Найважливішою ланкою НТК України є нафто- і газотранспортна системи, що є найпотужнішими у світі за обсягом транзиту газу через свою мережу. Українська ГТС - міст між газодобувними регіонами - Росією та Середньою Азією та споживачами промислово розвинутої Європи, тісно зєднана з системами сусідніх європейських країн - Польщі, Білорусі, Румунії, Молдови, Угорщини, Словаччини, а через них інтегрована з Загальноєвропейську газову мережу.

Газотранспортна підгалузь газової промисловості України бере початок з 1924 p., коли в промислову експлуатацію було введене Дашавське газове родовище та побудовано газопровід Дашава-Трий. Першим магістральним газопроводом в Україні стаз газопровід Дашава-Київ. У І948р. по ньому здійснювалися поставки Газу в Київ та Тернопіль. З І951 р. український газ почав подаватися п Росію. В 1960 р. прикарпатський газ отримала Білорусь по магістральному газопроводу Дашава-Мінськ. З часом цей газопровід Суло продовжено до Вільнюса та Риги. В 1966 р. український газ отримала Молдова У наступному році почалась подача газу в Чехословаччину і Болгарію через територію Румунії, а в 1975р. - в Угорщину [1].

Стратегічне значення української ГТС зумовлено вигідним географічним розташуванням, розвиненою системою газопроводів, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ, а також високим рівнем обслуговування та експлуатації ГТС. її щорічна пропускна спроможність складає 290 млрд. м3 на вході і 170 млрд. на виході, що є унікальним. Фактичні обсяги транзиту російського газу через Україну свідчать, що вона має резерви для збільшення транзитних поставок на 20-25 млрд. м на рік.

ГТС забезпечує подачу газу для внутрішніх потреб в обсягах 45-80 млрд. м на рік, а також транзит російського газу до країн Європи. За останні роки збільшився обсяг транзиту через територію нашої держави з 92 млрд. м3 (1992) до 143,9 (2005). Це свідчить про можливості ГТС та підтверджує статус України як найбільшої держави в світі з надання транзитних послуг. Основа ГТС - магістральні газопроводи, надійна та безаварійна робота яких є запорукою безперебійного транспортування газу українським та закордонним споживачам. Загальна довжина газопроводів - близько 36 тис. км( із них 23 тис. км - магістральні, 13 тис. км -газопроводи-відвітлення). Кількість газорозподільчих станцій (ГРС) трохи більше 1380 [3].

Сьогодні існує технічна можливість для збільшення транзиту газу в країни Європи до 135 млрд. м3 щорічно без розширення ГТС.

Продуктивне використання ГТС України залежить від стану газопроводів. На сьогодні близько 6 % всіх газопроводів вже відпрацювали свій амортизаційний термін. У сучасних умовах особливого значення набуває проблема підвищення надійності і якості ГТС.

Підземні сховища газу (ПГС). Система підземного зберігання газу, яка складається із 13 сховищ, за облаштованою активною місткістю у 34,5 млрд. м3 є другою за величиною в Європі після російської. Переважна кількість газу, що зберігається в ПГС, належить російському ВАТ Газпром" (75%). Мережа підземного зберігання газу включає 4 комплекси - Західноукраїнський (Передкарпатський), Київський, Донецький і Південноукраїнський. ПГС використовуються для згладжування як пікових, так і сезонних нерівномірностей у споживанні газу. Максимально можливий відбір при повному заповненні ПГС може досягти 240 млн. м3 за добу. Звязані в єдину систему мережею газопроводів, ПГС забезпечують високу надійність функціонування всієї ГТС, гарантують безперебійність як постачання газу внутрішнім споживачам, так і транзиту російського газу до Європи [1].

Ринок споживання. Природний газ в Україні широко використовується в промисловості, будівництві, електроенергетиці, сільському господарстві та для комунально-побутових потреб. На споживання в цілому припадає 68,9 млрд.м3, в т. ч. на енергетичний комплекс 5,7 млрд. м3, металургію 9,6 млрд. м3, хімічний комплекс 8,8 млрд. м3, фонди ОДА 31,7 млрд. м3 (в т. ч. теплокомуненерго}. Останнім часом зростає актуальність зниження рівня споживання газу, посилення енергозбереження [4].

Управлінська структура. Існує дві принципові схеми управління господарством: галузева та територіальна. Підприємства згруповані у різні галузі, і підприємства однієї галузі управляються одним центральним органом. Територіальне управління організоване так, що всі підприємства розміщені в одному регіоні, підпорядковані місцевій регіональній владі незалежно від їх профілю та галузевої приналежності. Головною перевагою галузевого управління є можливість проведення певної науково-технічної та організаційно-економічної політики. Ця схема зручніша для централізованого управління, для реалізації саме державної політики. Галузеве управління має і великі недоліки. По-перше, територія в умовах галузевого управління не має свого "господаря". По-друге, це породжує так звані "відомчі барєри", які дуже ускладнюють міжгалузеві економічні звязки. Територіальне управління сильне своїм цілісним підходом до території. В цьому випадку регіон має єдиного "господаря", легко налагоджуються звязки виробничої кооперації, комбінування. Розроблення та реалізація єдиної загальнодержавної науково-технічної політики стає надзвичайно складним [2].

Україна, як і всі пострадянські країни, зберігає нині галузеву Структуру управління, відповідно управлінським центром ПЕКу z Міністерство палива та енергетики. Міністерство відповідає за економічний, науково-технічний, соціально-економічний рівні і алузі, розробляє і реалізує відповідну політику щодо додержання світових рівній і стандартів. Європейський вибір розвитку України спричинив визначення нових завдань і механізмів діяльності ПЕК[3]

НТК України налічує майже 250 підприємств різної форми власності, основні з яких обєднані в НАК "Нафтогаз України". Компанія здійснює розвідку те. розробку газових і нафтових родовищ; експлуатаційне та розвідувальне буріння на газ і нафту; транспортувакня газу і нафти; постачання газу промисловим споживачам, бюджетним організаціям та комунально-побутового сектора; зберігання газу в ПГС; переробку газу і газового конденсату; заправку автомобілів скрапленим газом; виробництво моторних олив та мастильних матеріалів; наукове забезпечення галузі; сервісне обслуговування промислових обєктів.