Дослідження можливості управління зовнішньоекономічною діяльністю на принципах маркетингу

дипломная работа

1.1 Коротка характеристика підприємства

На трьох горбах, біля берегів сивого Дніпра розташований Дніпропетровськ - великий індустріальний, науковий і культурний центр України. У його історії особливе місце займає Дніпропетровський металургійний завод імені Г.І. Петровського.

Три рази на добу над містом на Дніпрі чується розкотистий бас заводського гудка Петрівки. Місто і завод звязані нерозривно. І не тільки тому, що носять імя однієї і тієї ж людини. Історія розвитку всього Придніпровя так тісно переплела долі колишнього Катеринослава і колишнього Олександрівського заводу, що неможливо однозначно відповісти на питання: чи зобовязаний завод місту своїм виникненням або ж місто заводу - своїм розвитком. Одне можна сказати напевно: Дніпропетровськ, який все частіше називають мегаполісом, мав би зовсім іншу історію, якби не Петрівка...»

Друга половина більш ніж двовікової біографії міста -- це насичений подіями літопис становлення і розвитку одного із старих металургійних підприємств.

Заснований на пустинній південно-західній околиці Катеринослава завод дав поштовх розвитку промисловості всього Придніпровя. Будівництво доручили інженеру-технологу А.М. Горяїнову, який і став першим директором заводу. Відомі в Російській імперії акціонери П.І. Губонін і В.Ф. Голубєв зуміли привернути і поставити на службу вітчизняної металургії і трубної промисловості франко-бельгійські капітали.

Заснований в 1887 р., завод незабаром стає найбільшим по тому часу в своїй галузі на півдні країни. Датою його народження прийнято вважати 22 травня, день, коли була задута перша доменна піч. а до 1889 року тут працювало дві доменні печі, вступили в лад залізопрокатна майстерня, дрібносортні і средньосортні стани, великосортний стан і 16 пудлінгових печей. І вже до початку двадцятого століття Александровській Південно-російський завод Брянського акціонерного суспільства (так завод називався до 1918 року) став найбільшим і найпрогресивнішим металургійним підприємством Півдня Росії. Він виробляв більше 8, 7 і 6 відсотків (відповідно) чавуну, стали і прокату тодішньої Російської імперії.

Все прогресивне в світовій металургії упроваджувалося в першу чергу на Брянке. Так, в 1908 році, вперше у вітчизняній практиці, на заводі всі парові машини були замінені на електричні.

Будівництво і модернізація заводу проводилися до 1913 року. Зводилися нові доменні печі, були побудовані мартенівський і конвертерний цехи, розширявся сортамент продукції прокатних цехів. У цей період Брянський завод став одним з найкрупніших підприємств країни, оснащеним найсучаснішим для того часу устаткуванням. Тут вперше були розроблені і упроваджені механізовані підйомники системи Н.Н. Гогоцкого. Каталем в доменному цеху Брянки починав свою трудову біографію засновник вітчизняної школи доменщиків М.К. Кураков.

Брянка, націоналізована в 1918 році, першою з 11 металургійних заводів Придніпровя була відновлена після розрухи і громадянської війни. Всі оточуючі її підприємства (нинішні заводи - Дніпропетровський трубопрокатний, металоконструкцій ім. Бабушкіна, «Днепротяжмаш» і побудований як коксівний цех сьогоднішній коксохімічний завод ім. Калініна) в період відновлення були її цехами до 1932 року.

Завод, не розширюючи своїх площ ні на один метр, за рахунок упровадження прогресивних методів праці, передової технології, використовування внутрішніх резервів першим освоював леговані стали для Дніпрогеса, плющення рейок для Московського метрополітену, що будувалися на той момент часу, будував найбільші в світі мартенівські і доменні печі, що дозволило збільшити обєм необхідної країні продукції.

Кінець XIX і початок XX століть в історії заводу повязані з активним робочим рухом в Росії, а заводський лідер Г.І. Петровській стає депутатом IV Держдуми, а надалі видатним державним діячем - всеукраїнськім старостою, головою Всеукраїнського Центрального Виконавського Комітету.

Сформовані на заводі бойові робочі загони брали активну участь в звільненні міста і України від австро-німецької окупації. Після закінчення громадянської війни підприємства в стислі терміни було відновлено.

У 1922 році завод, що носив імя царя Олександра III, по проханню робітників був названий імям токаря Брянки Григорія Івановича Петровського (1878 - 1958).

До кінця 1923 року на заводі почали працювати не тільки прокатні і сталеплавильні агрегати, але і дві доменні печі.

Брянка - Петрівка, починаючи з 20-х років, багато десятиліть була кузнею кадрів. За допомогою її фахівців побудовані і освоєні металургійні гіганти - Магнітка і Кузнецк, Липецький і Маріупольський, Руставській і Ніжньо-Тагильській заводи. Тут починали свій трудовий шлях відомі металурги - академіки В.Н. Свечников, К.Ф. Стародубов, А.П. Чекмарев, Г.Г. Ефіменко, професора С.Ф. Чукмасов, С.І. Лапіцкий, С.Г. Ростовцев, А.Д. Готліб, И.И. Коробов. Трудовою батьківщиною вважали Петрівку міністри - Г.Г. Єфіменко і В.М. Чебріков, заступники міністрів - П.І. Коробов і А.П. Ліхорадов.

У роки Великої Вітчизняної війни тисячі петрівців захищали Батьківщину від фашистських загарбників на полях бойових битв та в тилу - у домен, мартенів і прокатних станів.

У роки гітлерівської окупації Петрівка, не дивлячись на всі зусилля фашистів, не дала ворогу ні тонни чавуну, сталі і прокату. Міським підпіллям керував робітник транспортного цеху Юрій (Георгій) Петрович Савченко.

Відступаючи гітлерівці підірвали всі цехи, всі металургійні агрегати, але вже через три дні після звільнення - 28 жовтня 1943 року - Петрівка дала місту світло і воду, а 29 вересня 1944 року - і перший чавун. У 1952 році завдяки героїчній праці десятків тисяч людей під керівництвом директора І.І. Коробова Петрівка вже перевершила довоєнний рівень виробництва чавуну, сталі і прокату!

На честь безсмертного подвигу петрівців на площі у прохідної заводу горить Вічний вогонь Памяті.

Не одне післявоєнне десятиліття Петрівка продовжувала залишатися однією з найважливіших лабораторій вітчизняної металургії в розробці і упровадженні нових прогресивних технологій. Так, в 1956 році тут вперше в СРСР освоєне застосування природного газу в доменному виробництві, освоєний киснево-конвертерний метод виплавки сталі. До 1948 року вперше в Європі для автомобільної промисловості під керівництвом головного інженера заводу С.Н.Філіппова був освоєний випуск автоосей методом подовжнього плющення.

Крім виробничої діяльності Петрівку завжди відрізняла активна життєва позиція і участь її колективу у вдосконаленні соціальної сфери міста. Набережна - найкрасивіша вулиця Дніпропетровська - була вимощена і упорядкована за допомогою Петрівки. Завод в 1930 році побудував і десятки років утримував сірководневу лікарню. У 1974 році ввів в дію поліклініку і нові корпуси міськлікарні №11, стадіон «Металург», 463 будинки в пяти районах міста. За рахунок заводу утримувалися дошкільні установи, база відпочинку, дитячий оздоровчий табір, один з кращих музеїв міста - музей історії підприємства, а також меморіальний будинок-музей Г.І.Петровського.

Петрівка взяла активну участь в споруді Дніпропетровського метрополітену: «Станція металургів» фактично споруджена руками робітників заводу. До свого 100-річчя на Набережній завод спорудив новий прокатний цех - стан «550»-2, продукції якого привласнений міжнародний сертифікат якості.

З 1995 року завод є відкритим акціонерним товариством, зумів зберегти працездатний колектив і виробництво в повному обємі.

Сьогодні ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» - сучасний виробничий комплекс, що поставляє на світовий ринок конкурентоздатну продукцію: рейки кранів всіх типорозмірів, копальневі рейки, обода і осі для автомобільного машинобудування, спеціальні профілі для навантажувачів, лемеша для сільськогосподарських і шахтних механізмів, бронефутеровку рудних і вугільнорозмольних млинів, швелери від №8 до №28В, куточки №№7-10 і інші види прокату.

22 травня 2007 року заводу виповнилося 120 років.

Підприємство має в своєму розпорядженні могутній кадровий і технологічний потенціал і має всю нагоду для освоєння і виробництва нових видів продукції. Сьогоднішня Петрівка плідно співробітничає із споживачами на ринках ближнього і далекого зарубіжжя. Продукція заводу використовується в багатьох галузях - машино- і автомобілебудуванні, сільхозмашинобудування, ВПК, промисловому і цивільному будівництві, теплоенергетиці. Прийнятий план реконструкції заводу, відповідно до якого в конвертерному цеху почато будівництво відділення безперервного розливання стали, закуплена машина для безперервного литва заготівок, ведуться будівельно-монтажні роботи. На Петрівці упевнені: здійснення програми технічного переозброєння заводу дозволить добиватися вищих показників у виробництві чавуну, стали і прокату, створювати додаткові робочі місця.

Сьогодні завод ним. Г.І. Петровського - підприємство з повним металургійним циклом, одне з ведучих на Україні по виробництву прокатної продукції. Добре відома висока марка Петрівки і в 35 країнах світу. А в грудні 1996 року завод одержав міжнародний сертифікат якості на сортовий і фасонний прокат стану "550"-2.

ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" є одним з провідних підприємств України по виробництву чавуну, сталі і прокату.

Продукція заводу відповідає вимогам вітчизняних і міжнародних стандартів.

Високоякісна продукція заводу відома не тільки в Україні. Завод співробітничає з сотнями вітчизняних і зарубіжних споживачів і зарекомендував себе надійним партнером, що своєчасно виконує свої зобовязання по термінах поставки і якості продукції. [19]

Делись добром ;)