Економічна діагностика

контрольная работа

2. Економічні методи управління персоналом. Техніко - економічний аналіз та планування, встановлення економічних норм та нормативів, економічні методи управління виробництвом

Економічні методи управління персоналом - Це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання й санкції, фінансування й кредитування, заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна). При цьому варто врахувати, що крім сугубо особистих учасник процесу переслідує і суспільні, і групові цілі.

В якості основних методів управління тут виступає система заробітної плати й преміювання, яка повинна бути максимально повязана з результатами діяльності виконавця. Оплату праці менеджера доцільно звязати з результатами його діяльності в сфері відповідальності або з результатами діяльності всієї фірми.

Планування - це визначення цілей і завдань підприємства на певну перспективу, аналіз способів їхньої реалізації й ресурсного забезпечення.

Основні принципи планування:

· Принцип обґрунтованості цілей і завдань підприємства. При цьому виділяють такі цілі:

· господарсько-економічні, що забезпечують ефективність виробництва;

· виробничо-технологічне, визначальне функціональне призначення підприємства;

· науково-технічні, що забезпечують науково-технічний прогрес;

· соціальні, що забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства;

· екологічні, що забезпечують виготовлення екологічно чистої продукції без негативного впливу на навколишнє середовище.

2) Принцип системності. Він означає, що планування представляє повну систему планів і охоплює всі сфери діяльності підприємства;

3) Принцип науковості. Вимагає обліку перспектив науково-технічного прогресу й застосування науково обґрунтованих прогресивних норм використання всіх видів ресурсів;

4) Принцип безперервності. Означає паралельне сполучення поточного й перспективного планування;

5) Принцип збалансованості плану. Указує на кількісну відповідність між взаємозалежними розділами й показниками плану, між потребами в ресурсах і їхній наявності;

6) Принцип директивності. Відповідно до його план набуває чинності закону для всіх підрозділів підприємства після затвердження його керівником підприємства.

Найважливішими цілями, які переслідуються в плануванні на підприємстві, як правило, є: обсяг продажів товарної маси, прибуток і частка на ринку.

Види планування.

Залежно від тривалості планового періоду виділяють перспективне (довгострокове й середньострокове) і поточне (короткострокове) планування.

Довгострокове планування звичайно охоплює трирічний або пятирічний періоди й визначає загальну стратегію підприємства в рамках, "продукт-ринок". При складанні плану вивчаються варіанти розширення виробництва й зниження витрат. Прогнозуються зміни в номенклатурі продукції й уточнюється політика у функціональних сферах. Результатом цього плану є формулювання довгострокових цілей, складання довгострокових проектів і прийняття довгострокової політики в основних областях.

Середньострокове планування (від 2 до 3-х років) ураховує можливості всіх підрозділів на основі їхньої власної оцінки. Розробляється план підприємства по маркетингу, план виробництва, план по праці й фінансовий план.

Поточне планування звичайно розраховане на рік, півроку, квартал, місяць і включає обсяг виробництва, план по праці й заробітній платі, планування матеріально-технічного забезпечення, собівартості, прибутку, рентабельності й т.д.

У плануванні використаються наступні основні методи:

· нормативний - на основі прогресивних норм використання ресурсів;

· балансовий - цілеспрямоване узгодження напрямків використання ресурсів із джерелами їхнього утворення (надходження) по всій системі взаємозалежних матеріальних, фінансових і трудових балансів;

· екстраполяції - виявлені в минулому тенденції розвитку підприємства поширюються на майбутній період;

· інтерполяції - підприємство встановлює мета в майбутньому й, виходячи з її, визначає проміжні планові показники;

· факторний - на основі розрахунків впливу найважливіших факторів на зміну планових показників;

· матричний - шляхом побудови моделей взаємозвязків між виробничими підрозділами й показниками;

· економіко-математичного моделювання із застосуванням ЕОМ і інші.

Невідємною частиною планування на підприємстві є норми й нормативи. Під нормою розуміється науково обґрунтована міра витрат живої або суспільної праці на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого обсягу робіт. Норматив характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру продукції або роботи (на одиницю площі, ваги й т.д.).

Розрізняють норми (нормативи):

· витрат живої праці;

· витрати предметів праці (сировини, матеріалів, палива й т.д.);

· використання знарядь праці (машин, устаткування й т.д.);

· руху (організації) виробництва (тривалості виробничого циклу, часу випередження й т.д.);

· витрат виробництва

· соціально-економічні.

Сукупність норм і нормативів представляє собою основу для поточного й перспективного внутрішньо фірмового планування. На базі цих норм формуються баланси споживання матеріальних ресурсів, енергобаланси й т.д. По ступені деталізації розрізняють норми специфіковані й зведені. По методу розробки:

· розрахунково-аналітичні;

· досвідчені;

· дослідно-статистичні.

Вся сукупність норм і нормативів утворить нормативне господарство фірми, що вводиться в АСУ й використається для оперативного планування й управління виробництвом, планування всіх видів діяльності підприємства й організації підготовки виробництва.

Наприклад, при плануванні МТС використовують питомі витрати матеріалів на одиницю готової продукції.

Норма витрат матеріалу включає:

· корисна витрата матеріалу;

· додаткові витрати, викликані технологічним процесом;

· витрати, не повязані з технологічним процесом (наприклад, через некратність довжини при розкрої, бою, витоку й т.д.).

Важливим показником є коефіцієнт використання матеріалу (відношення чистої маси виробу до норми витрат).

Норма запасу матеріалів служить для встановлення потребного завезення на планований період з урахуванням порядку їхнього надходження від постачальників, розміри складських приміщень, припустимих витрат оборотних коштів для створення матеріальних запасів.

Установлюються також норми поточного, страхового запасу і їхньої суми (складського запасу).

Управління виробництвом являє собою централізований вплив на колектив людей з метою організації й координації їхньої діяльності в процесі виробництва. Необхідність управління повязана із процесами поділу праці на підприємстві.

Головним завданням управління є забезпечення росту ефективності виробництва на основі постійного вдосконалювання технічного рівня, форм і методів управління, підвищення продуктивності праці як найважливіших умов одержання й нарощування доходів підприємства.

В основі управління підприємством лежать принципи, під якими прийнято розуміти управлінські напрямки й правила, покладені в основу рішення завдань, повязаних з управлінням. У принципах проявляються найбільш стійкі риси обєктивних закономірностей управління.

Найважливішими принципами організації управління виробництвом є:

1) Принцип цільової сумісності й зосередження. Полягає в створенні цілеспрямованої системи керування, орієнтованої на рішення загального завдання - організації виробництва тієї продукції, у якій тепер бідує споживач;

2) Принцип безперервності й надійності. Означає створення таких умов виробництва, при яких досягається стабільність і безперервність заданого режиму виробничого процесу;

3) Принцип планомірності, пропорційності й динамізму. Націлює систему управління на рішення не тільки поточних, але й довгострокових завдань розвитку підприємства за допомогою довгострокового, поточного й оперативного планування;

4) Демократичний принцип розподілу функцій управління. Заснований на методах і правилах суспільного поділу праці, згідно з яким за кожним функціональним підрозділом підприємства закріплюється певна частина управлінської роботи. При цьому обовязково дотримання наступних вимог: підготовка управлінського рішення й відповідальність за його реалізацію покладає на ту службу, що найкраще інформована про стан справ на відповідному обєкті й найбільше зацікавлена в реалізації й високій ефективності ухваленого рішення;

5) Принцип наукової обґрунтованості управління. Виходить із того, що засоби й методи управління повинні бути науково обґрунтовані й вивірені на практиці. Його дотримання можливо тільки на основі безперервного збору, переробки й аналізу різної інформації: науково-технічної, економічної, правової та ін. з використанням новітньої техніки й математичних методів;

6) Принцип ефективності управління. Припускає раціональне й ефективне використання ресурсів виробництва, випуск конкурентоспроможної продукції;

7) Принцип сумісності особистих, колективних і державних інтересів. Визначається суспільним характером виробництва;

8) Принцип контролю й перевірки виконання ухвалених рішень. Припускає розробку конкретних заходів щодо розкриття недоліків, що заважають виконанню виробничих завдань.

Делись добром ;)