Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення (на прикладі ПАТ Племзавод "Василівка")

курсовая работа

1.1 Класифікація, оцінка та облік основних фондів

Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту частинами, у міру спрацьовування.

Основні фонди підприємства поділяються на дві групи:

- основні виробничі фонди;

- основні фонди невиробничого призначення.

- основні фонди невиробничого призначення.

До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:

- житлово-комунальні помешкання;

- побутові, спортивні приміщення;

- будинки та устаткування медичних закладів;

- дитячі дошкільні заклади;

- багаторічні насадження .

Усі ці приміщення, будники тощо с основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.

До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95-98% загальної вартості основних фондів підприємства.

Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У звязку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів (будинки, споруди тощо).

Відношення вартості окремих груп основних виробничих фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:

- виробничо-технологічних особливостей підприємства;

- науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;

- ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

- відтворювальної структури капітальних вкладень у створеній нових основних фондів;

- вартості будівництва виробничих обєктів і рівня цін на технологічне устаткування;

- територіального розміщення підприємства та ін.

Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно виливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

Облік основних виробничих фондів підприємства ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виразі називається їх оцінкою.

Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного складу основних фондів. Він здійснюється за даними технічних паспортів, які ведуться стосовно кожної одиниці фондів. У таких паспортах дається розгорнута технічна характеристика кожного обєкта, а саме:

- дата виготовлення;

- кількість ремонтів та модернізацій;

- реконструкція;

- ступінь зносу;

- технічна продуктивність та ін.

Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів за їх марками та видами. Але з його допомогою неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві фондів, особливо, коли їх велика кількість і значна видова різноманітність. Неможливо поєднати у натуральному виразі кількість будинків і ліній електропередач. Підрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. Це обумовлює певні труднощі в обліку фондів. Для того щоб їх уникнути, застосовують оцінку основних виробничих фондів.

Оцінка основних фондів підприємства -- це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний проміжок часу. Така оцінка проводиться з метою встановлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів.

З огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, постійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів:

1. Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновленою вартістю.

2. З урахуванням стану основних фондів оцінка їх проводиться за повною та залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів -- це їх фактична вартість на момент уведення в дію або купівлі. До її складу входять прейскурантна ціна придбання засобів праці, витрати, повязані з доставкою їх до місця використання та з монтажем, та інші витрати, передбачені для введення фондів в експлуатацію.

Сперв =Спридб +Сдост +Смонт + Сін,

де Спридб-- ціна придбання устаткування;

Сдост -- транспортні витрати на його доставку;

Смонт -- витрати, повязані з монтажем устаткування;

Сін-- інші витрати, повязані з уведенням основних фондів у дію.

Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження. У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси у вартості основних фондів враховуються з допомогою відновленої вартості.

Відновлена вартість основних фондів -- це вартість їх відтворення у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за теперішніми, діючими цінами. Оцінка основних виробничих фондів за відновленою вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію у різні роки.

Свідн=Сперв і,

де і -- індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. В Україні індексація основних фондів не проводиться, якщо індекс інфляції року менший за 110%. На нашу думку, індексація має здійснюватись як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Насамперед це зумовлюється тим, що зазначені процеси викликають зміни ефективності виробництва, передусім продуктивності праці, які, у свою чергу, ведуть до зміни ціни виробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних -- зменшується.

Повна вартість основних фондів -- це їх вартість у новому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. Зауважимо, що первісна та відновлена вартості також не враховують вартості зносу основних фондів і тому залежно від строків експлуатації та мети досліджень вони можуть являти собою повну вартість основних фондів.

Залишкова вартість основних виробничих фондів -- різниця між первісною або відновленою вартістю і вартістю зносу.

Сзал=Сперв - Сзн ,

де Сперв -- первісна вартість основних фондів;

Сзн-- вартість зносу.

Якщо первісна і відновлена вартість відбивають кількісний бік використання основних фондів, то залишкова -- якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з вартісної оцінки.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правило, відбувається нерівномірно протягом року, то розраховувати їх середньорічну вартість краще кількома такими методами:

1.Середньорічна вартість основних фондів для тих підприємств, на яких рух фондів протягом року неінтенсивний,

де Сп.р -- вартість основних фондів на початок року;

Сн, Св -- вартість фондів, які відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року;

Nпр, Nн.пр -- кількість місяців, коли фонди відповідно працювали і не працювали протягом року.

2.Середньорічна вартість основних фондів на тих підприємствах, де їх рух протягом року інтенсивний,

де С1, С2...С12 -- вартість основних фондів на початок кожного місяця поточного року;

С12 -- вартість основних фондів на 31 грудня поточного або на 1 січня наступного року.

3.Середньорічна вартість орендних основних фондів

де Сор -- сумарна балансова вартість основних фондів, які орендувалися;

Nор -- кількість місяців оренди.

Одиницею обліку основних фондів є інвентарний обєкт, включаючи всі пристрої та прибори окремий конструктивно відділений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій, або ж окремий комплекс, що складається з конструктивно зєднаних предметів, котрі є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час виконання окремої роботи. [7]

Делись добром ;)