Економічна система: суть, структура, типи

курсовая работа

Розділ IV. Економічна політика України на сучасному етапі

Нині наша економічна політика підпорядкована комплексній трансформації адміністративно - командної економіки в ринкову. Але становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе без структурної перебудови української економіки як у функціонально - галузевому, так і в інституціональному аспектах. У цьому контексті саме конструктивна структурна політика держави є, з одного боку, умовою раціоналізації ринкових реформ, а з іншого - фактором якісної трансформації всього суспільного життя.

Ця тема наразі дуже актуальна, оскільки структурна політика акумулює всі інші напрями економічної політики: фінансово - кредитний, податковий, інвестиційно - інноваційний, технічний, регіональний, соціальний, зовнішньоекономічний тощо.

Сучасна розвинута економічна система є своєрідним продуктом невпинно зростаючих масштабів суспільного поділу праці та поглиблення спеціалізації різних галузей і видів людської діяльності. «В економіці сучасних суспільств, - пише П.Самуельсон, - цей процес (спеціалізації і поділу праці) доведений до певної межі». Але вчений не пояснює, чим це обумовлено, хоч і підкреслює його прогресивність. Услід за А.Смітом він визнає, що спеціалізація і поділ праці обмежені розмірами ринку, тобто тим обсягом товарів і послуг, який може бути реалізований.[Структурна політика в перехідній економіці України /Бєляєв О.О.// Економічна політика:навч.посібник/Колект.автор, керів.авт.кол. Бєляєв О.О. - К., 2005, с.118]

Як і інші посткомуністичні країни, Україна здійснює перехід від командно - адміністративної системи до сучасної ринкової економіки. Логіка ринкових перетворень в Україні вимагає одночасного утвердження політичної незалежності держави і побудови сучасної національної економіки. В узагальненому вигляді економічний розділ концепції державотворення базується на ідеї глибоких інституційних змін 9в першу чергу відносин власності0, досягненні грошово-кредитної,, фінансової й цінової стабілізації , державному регулюванні ринкових відносин, соціальному захисті населення. Розробка конкретного механізму трансформаційного процесу в Україні наштовхується на значні труднощі, що пояснюється як нездатністю адміністративно - командної правлячої еліти, котра загалом зберегла свої колишні позиції, до проведення глибинних ринкових реформ, так і відсутністю належної підтримки з боку населення реформаторської політики владних структур, що необхідне для радикального перетворення соціально - економічної бази [6, с. 290].

Слід зазначити, що багато процесів структурних змін в економіці відбуваються під впливом НТР і є загальним для різних країн незалежно від їхніх панівних соціально - економічних систем. Серед цих структурних зрушень в економіці на сучасному етапі НТР виокремило таке:

Нині відбувається динамічний процес формування групи галузей, які забезпечують НТР і мають відносно високі темпи зростання. Як відомо, до них належать хімічна і нафтохімічна промисловість, атомна енергетика, електроніка і радіотехнічна промисловість, біотехнології, виробництво чистих матеріалів та матеріалів підвищеної і наперед даної якості, мікропроцесорів і ЕОМ, засобів звязку, приладів контролю та управління тощо. Саме ця група галузей і виробництв, темпи їхнього зростання визначають масштаби НТР, динаміку ефективності виробництва і відповідність параметрів виготовленої продукції потребам суспільства.

Змінюється співвідношення між добувними і переробними галузями на користь останніх. Така тенденція за умов НТР є вирішальною, оскільки дає змогу знизити темпи зростання добувних галузей на користь кінцевому суспільному продукту. Цьому сприяє поява безвідходних технологій, комплексної переробки сировини, енергоощадних технологій тощо.

Спостерігається зрушення внутрішньогалузевих пропорцій. Це відбивається у зростанні питомої ваги фінішних стадій і операцій( різних видів збагачення та облагороджування сировини і матеріалів), що сприяє підвищенню якості продукції.

Динамічно розвивається інфраструктура суспільного виробництва, сфера виробничих і побутових послуг - транспорт, звязок, енергетика, інформаційне обслуговування народного господарства. Суттєво зростає роль науки і наукового обслуговування.

Як відомо, однією з найважливіших структурних проблем завжди було і є співвідношення між двома підрозділами суспільного виробництва - виробництвом засобів і виробництвом предметів споживання. НТР модифікує дію закономірності переважного зростання засобів виробництва. Фондо - і матеріалоощадні варіанти економічного зростання дають змогу обійтися без форсованого, як це було раніше, збільшення частки так званого І підрозділу.

Найдинамічнішим сектором економіки за сучасних умов стає сфера послуг. Нині у цій сфері виробляється дедалі більша частка ВВП і зосереджується все більша кількість працівників. Як свідчить практика промислово розвинених країн, саме у сфері послуг зайнято понад 70% трудових ресурсів.

НТР зумовлює різке скорочення питомої ваги первинної сфери, а потім, хоч і значно повільніше, вторинної за динамічного розширення третинної сфери.

Новим явищем за умов НТР є масове виникнення і розвиток інтегральних економічних інституцій(господарських структур), які обєднують науку, виробництво, сферу обслуговування. Ідеться про комплексні науково - виробничі обєднання, великі інженерні фірми тощо.

Разом з цією тенденцією чітко простежується інша - зростання кількості й вагомої ваги в загальному обсязі виробництва середніх і малих підприємств, що характерне для всіх розвинутих країн. Генеруються вони за умов НТР процесом розвитку так званих децентралізуючи технологій.

У науковій літературі трапляються способи протиставити ці дві тенденції, але тут треба виходити з економічної доцільності співіснування й співвідношення великого і малого виробництва. Адже кожне з них виконує в народному господарстві свої специфічні функції.

Загальновизнано, що мале підприємництво є одним із дійових важелів розвязання багатьох економічних та соціальних завдань. Зокрема, воно сприяє структурній перебудові економіки, зміцненню економічної бази регіонів. Тому малий бізнес у країнах з розвинутою ринковою економікою посідає вагоме місце в економічній політиці держави. У світовій господарській практиці малі й середні підприємства є роботодавцями майже для 50-60% працездатного населення. А обсяги виробництва у цій сфері в різних країнах становлять від третини до двох третин валового національного продукту.

За даними Мінстату України, сектор малого підприємництва у нас поки що невеликий. Він охоплює менше 10% населення, зайнятого в суспільному виробництві країни. Тому вітчизняне мале підприємництво потребує цілеспрямованої державної підтримки й реалізації системи взаємозвязаних заходів щодо забезпечення сприятливих правових і організаційно - економічних умов для його становлення та ефективного розвитку. У контексті загальноабстрактного аналізу структурних зрушень у сучасній економіці - це, як бачимо, удосконалення не тільки галузевої структури, а й регіональної та інституціональної, тобто це багатовекторний процес. Безперечно, він має перманентно опосередкуватися конструктивними діями держави - її структурною політикою, котра також - складна і багатоаспектна проблема як з погляду теорії, так і практичної реалізації.

У своїй сутнісній основі економічна політика зводиться до керування(у широкому розумінні) ресурсами, насамперед матеріальними й фінансовими, та характеризується їхнім взаємозвязаним рухом у межах макроекономічного відтворювального процесу. Треба мати на увазі, що раціональне здійснення цієї політики передбачає наявність відповідних соціально - економічних відносин, які дають змогу ефективно використовувати ресурси, оскільки в таких відносинах відбувається їхній рух. Про це, до речі, свідчить і практика розвинутих країн.

Головними завданнями структурної політики держави є подолання диспропорцій, що виникають між окремими сферами, галузями економіки країни, а також регіонами та інституціями, і формування на цій основі збалансованої структури національного господарства. Згідно з цим структурну політику слід розглядати, як уже зазначалося, у галузевому, регіональному та інституційному аспектах(зрізах).

Галузевий зріз структурної політики охоплює цілі, важелі й засоби впливу держави на процес формування пропорцій, які характеризують раціоналізацію галузевої структури економіки. Головними завданнями галузевих структурних зрушень є:

- розроблення структурно-галузевої стратегії розвитку економіки країни, аналіз місця і ролі провідних галузей у її структурі;

- обґрунтування пріоритетів у розвитку окремих галузей народного господарства;

- вияв проблем розвитку та розміщення крупних багатогалузевих комплексів;

- проведення заходів щодо підтримки державою НТП в окремих галузях економіки;

- комплексний розвиток регіонів країни.

Галузева структура економіки характеризується питомою вагою окремих галузей у створенні ВВП. Досить рельєфно структурно-галузеві пропорції та економічний стан країни характеризує і галузева структура її промисловості, що можна проілюструвати на прикладі України.

Відомо, що економіка незалежної України упорядкувала далеко нераціональну структуру промислового виробництва яка сформувалась за часів її перебування в єдиному народногосподарському комплексі СРСР. За період економічної кризи в 90-ті рр. ці деформації ще більше поглибились і досягли практично критичної межі (див. додаток 4). Тому вони потребують невідкладного усунення, що є однією з ключових проблем.

Незважаючи на часткове зростання випуску продукції в 2000 р., загальна тенденція погіршення структури не змінилася.

В першу чергу це стосується машинобудування, частка якого з 1990 р. по 2000 р. зменшилась майже в 2,4 рази.

Суттєво зросла і без того велика частка чорної металургії: у 2000 р. вона досягла 27,4% порівняно з 11% 1990 р.

Тривало зростання сукупної частки сировинних та енергоємних галузей у структурі промислового виробництва. Так, у 2000 р. ця частка наблизилась до 3/5 (58%), що стає загрозливим для економічної безпеки країни. В той же час питома вага галузей легкої та харчової промисловості зменшилась за ці 10 років з 29,4% до 19%.

Регіональна складова структурної політики - комплекс різних заходів (законодавчих, адміністративних, економічних), здійснюваних як центральними, так і місцевими органами влади. Мета цих заходів - усунення диспропорцій в соціально-економічному розвитку, більш повне використання потенціалу регіонів, сприяння розвитку депресивних районів країни.

Необхідність виокремлення регіонального аспекту в структурній політиці зумовлена обєктивною нерівномірністю в розміщенні природних ресурсів, продуктивних сил і населення, а також потребами забезпечення прийнятного рівня і якості його життя в кожному регіоні країни.

Інституціональний підхід (складова) в структурній політиці базується на тому концептуальному положенні, що важливо не просто регулювати економічні процеси на різних рівнях (макроекономічному, міжгалузевому, виробничому тощо), а змінювати картину економічного розвитку.

Характерна, наприклад, для сучасних українських реалій «інституціональна структура» (традиції, звички, норми поведінки, прийняті в суспільстві, в тому числі й «економічні інститути» -- приватна власність, конкуренція, зиск і т. ін., а також їх закріплення у вигляді законів, організацій, установ ринкової інфраструктури тощо), в значній мірі ввійшла в протиріччя з новими потребами та умовами поступального розвитку нашого суспільства.

Часто ця структура стає «консервативним чинником», перепоною на шляху ринкових трансформацій ще й тому, що багато цих інституцій міцно не вкорінились. А часто ті інститути, що регулюють людську діяльність (в такій же мірі як і економічна необхідність) розглядаються нашими співвітчизниками як другорядна і навіть чужорідна форма їхньої діяльності. Тому без врахування цих чинників неможливо здійснювати конструктивну структурну, в тому числі й економічну політику в цілому.

Відповідно до загальних обєктивних тенденцій структурних зрушень в економіці кожної країни має проводитись й інвестиційно-інноваційна політика. Важливими складовими детермінантами останньої виступають фінансово-кредитна, монетарна та податкова політика. Цілеспрямована реалізація їх важелів дає змогу здійснювати раціонально весь спектр структурних зрушень. А всі вони в комплексі при адресній та поетапній діяльності держави й становлять матеріально-фінансову основу для проведення структурної політики. При цьому слід враховувати, що позитивні зрушення в інвестиційній політиці можуть бути досягнуті за рахунок ринкових механізмів, а перебудова структури економіки - завдання переважно державного регулювання, яке тісно повязане також з політичними, правовими та організаційними аспектами [12, с.119-123].

Делись добром ;)